Іван Рахівський та закарпатські риго-комуністи

 

 

Ярослав ОРОС

 

Готуються начебто знімати художній фільм про Олексу Довбуша. Дуже добре. Я тільки за те, аби було побільше якісних кінострічок про наших легендарних українських месників. У рік, коли я народився, вийшов у прокат «Олекса Довбуш» на кіностудії О. Довженка. Головного героя зіграв уродженець Самарського краю, нині й не збагнеш, яка то тепер область у Росії – Афанасій Кочетков (На фото). Пан Афанасій принаймні для мене ще в моєму дитинстві зіграв О. Довбуша – могутньо. Дотепер я захоплююся його грою. Фільм удався. Як засвідчує тодішня радянська статистика – фільм «Олекса Довбуш» був один з лідерів прокату 1960 року. Афанасій Кочетков, видається мені, хоча б трішки, та на той час, зміг передати характер О. Довбуша.

Та я, як завше, про інше. В Олекси Довбуша був найвірніший побратим Іван Рахівський. Зрозуміло, що за нинішніми мірками і не русин і не українець, а стовідсотковий гуцул. Тоді про засланого козачка з-за океану Пола Роберта Магочі та його пуцьвірінків-русинів ніхто у Закарпатті і гадки не мав. Що Ворохта на Прикарпатті, що Ясіня на Закарпатті – вважалися й вважаються Αω і Ω для вуйків і теток по обидва боки Карпат. Се була і є їхня Батьківщина. Одне слово, я про те, що в Олекси Довбуша найвірніший цімбор-побратим був мій земляк – Іван Рахівський.

Студентом, а навчався я на ідеологічному факультеті КДУ (журналістиці), замість аж вельми крамольної «Ще не вмерла України», ми (дехто) в гуртожитку наспівували під гітару «Ой попід гай зелененький». І задумав тоді я на свій розсуд замість теми про роль ідеології комуністичної партії в пресі (тоді так зазвичай велося) присвятити свою дипломну… опришківському руху в Карпатах. Прикро те, що я не звик ні з ким узгоджувати надумане, а коли постало питання, а хто ж буде керівником моєї дипломної роботи, куратор курсу, відомий професор Анатолій Погрібний стенув плечима та сказав: «Я не проти, тільки звернися до когось соліднішого з авторитетів, аніж наші викладачі, щоб погодився бути керівником твоєї дипломної роботи». На що дав був згоду Павло Максимович Федченко. І не закарпатець, і не прикарпатець, а знаний і шанований у Кийові Чоловік, уродженець Черкащини. До слова, добрий приятель і порадник Петра Шелеста, а ще, скажімо, науковий керівник дипломної роботи В’ячеслава Чорновола. Про регалії П. Федченка наразі не йдеться. Тоді він працював старшим науковим співробітником Інституту літератури Т.Г. Шевченка.

Уже через роки поцікавився я в Павла Максимовича: «Ви ж бачили, що зухвало тоді себе повів?..» – «Звісно, Ярославе. Опришки – наші люди. Через що я й погодився бути керівником вашої дипломної роботи, що перегодом… і виллється в книжку».

Отже пишаюся тим, що завдяки таким, як П. Федченко, я перший ввів у вітчизняне красне письменство образ ватажка закарпатських опришків Пинті-капітана. Слід віддати належне Олександрові Гаврошу – він про Григора Пинтю відтак написав кілька творів. Але-але – Пинтя таки румун, а не той гуцул-українець Іван Рахівський, найліпший цімбор-побратим О. Довбуша. Закарпатські комуністи від часів сямтешнього їхнього вождя Олекси Борканюка й дотепер в особах постмодерністів, християн-москвофілів і риго-СДПУ(о)шників уперто замовчують про те, що був такий святий і праведний Чоловік – Іван Рахівський. Особа вельми цікава та потрібна нинішньому Закарпаттю, такому нужденному на пограниччі в своїй простоті! Насамперед Іван Рахівський потрібний нинішньому нужденному Закарпаттю хоча б тим, що він був найліпший цімбор-побратим О. Довбуша. Коханець Дзвінки з бабраками козу б з будь-ким не водив! Себто маю на оці те, що варто комусь уже молодому втнути хоча короткометражку про Івана Рахівського.

Принаймні прототип Афанасія Кочеткова мені, юному й молодому, прищепив любов і вірність до його карпатського легендарного героя. Буду вельми вдячний, якщо нині хтось зважиться втілити в життя образ Івана Рахівського. На що низько вклонюся тому молодику або молодиці, що зварганить те, на що я сам не спромігся!