Енциклопедична імітація

 

Імітації в літературному житті трапляються різні. Особливо чимало їх у  письменницькій мемуаристиці, коли таким чином літератор намагається позбутися  не зовсім позитивних фактів літературної біографії, чи хоча б  підправити, поліпшити, скорегувати деякі з них.

Інколи на допомогу приходить літературознавець, а точніше псевдовчений, який може ввести ім’я письменника в будь-який літературний канон і навіть закріпити все це в енциклопедії.

Подібне трапилося і в цьому випадку, тобто на ст. 68, т. 18 «Енциклопедії сучасної України» (Київ, 2017), де вміщено енциклопедичну статтю МАЛАХУТА Микола Данилович, за підписом О.А.Галича. Насамперед тут зазначено, що письменник дебютував 1953 року віршем в обласній газеті «Зоря Полтавщини», тобто, як бачимо, акцентується увага на досить ранньому початку творчого шляху чотирнадцятилітнього хлопця. Далі говориться, що «письменник веде щиру розмову про високий сенс життя у нашому складному світі. Поезія Малахути відзначається експресивністю, філософською заглибленістю, залюбленістю в природу рідної землі».

Після прочитання такої високої оцінки в читача енциклопедії виникає закономірне бажання впевнитися у правдивості подібної літературознавчої оцінки, а значить виявити зацікавленість текстом літературного твору. А розпочати саме з отого, першого, адже недаремно в самій енциклопедії згадується! Отож, газета «Зоря Полтавщини» (29 березня 1953 року):

 

Микола Малахута

«З його ім’ям»

Він жив і жити вічно буде,

Наш вождь, наш Сталін дорогий,

З його ім’ям ми – чесні люди –

Будуєм комунізм ясний.

Ні, він не вмер! Наш батько рідний

Не може вмерти! Він живе!

З його ім’ям Вітчизна квітне.

Його ім’я  вперед нас зве!

 

Ознайомившись із подібною юнацькою експресію, виникло бажання прочитати вірші цього автора, написані вже в зрілому віці, хоча б із другої поетичної збірки «Балада про зустріч» («Донбас», 1976 р.), що відкривається віршем «Готовність»:

 

Та спершу я пройду готовність,

Щоб виважити суть життя,

Крізь щире Ленінове слово,

Немов крізь виміри  буття.

 

Далі з енциклопедії дізнаємося, що Микола Малахута не тільки поет, а й прозаїк, що в  прозових творах, використовуючи образно-поетичну мову, відображає світ, яким він є – розділеним на добро і зло, а його твори на сільську тематику в плані художнього зображення, подібності манери письма схожі з українською школою Григора Тютюнника. Заінтриговані новизною літературно-теоретичного поняття «українська школа Григора Тютюнника» та ще й в «Енциклопедії сучасної України», читаємо художньо-документальну повість М.Малахути «Оптимальний варіант», що відкриває перелік прозових творів автора. До того ж ця книжка вийшла у видавництві «Дніпро» 1978 року. Тоді ж у цьому видавництві побачила світ книжка вибраних творів Григора Тютюнника «Коріння», отже хронологічна підстава для схожості з «української школою» є.

Однак, щоб говорити про будь-який контекст, необхідно  звернутися до тексту твору «Оптимальний варіант»: «…Наша партія дбає про нас, хіміків.  У відповідь на цю щедру турботу повинні й ми працювати ще краще, продуктивніше, бо ж десята п’ятирічка – це п’ятирічка ефективності  і якості. Перед нами партійний з’їзд поставив завдання: до кінця п’ятирічки збільшити виробництво продукції не менш як на 60 – 65 процентів. Велика увага надається добривам».

Далі енциклопедія повідомляє, що М.Малахута – автор повнометражного художньо-документального фільму «Вічна загадка любові» (про життя і творчість Гр. Тютюнника, 1981). Скажемо без коментарів, що цей факт творчої біографії вигадано, бо насправді йдеться про одну з телепередач Луганського обласного телебачення  1987 року…

Також викликає сумнів тривалість навчання М.Малахути в Луганському педінституті (1964 – 69), який так і не вдалося закінчити, кількість виданих книжок (понад 6 тисяч) видавництвом «Книжковий світ», де голова правління і головний редактор теж М.Малахута.

Насамкінець поглянемо й на список літератури, що завершує енциклопедичне гасло. Із списку в інтернеті відразу надибуємо дослідження Вечоркіна І.О. з інтригуючою назвою «М.Малахута і шістдесятництво. Стильові взаємозв’язки» (Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка, 2012, №3, ч. 3).  Цитуючи цього вченого, зазначимо тільки, що імітаторство  справді не знає меж. «За світоглядною та мистецькою позицією М.Малахута завжди належав до когорти шістдесятників, хоча це й не є загальновизнаним у літературознавстві, передусім у  зв’язку з віддаленістю письменника від столиці – осередку офіційного шістдесятництва» (с. 162).

Як бачимо, тепер цей недолік виправлено, адже «Енциклопедія сучасної України» саме й видається у столиці.

 

ОВЕРКО ЧИТАЙЛО