якісь моря неназвані і міфічні трохи
кудись посилають хвилі і хвилі кудись ідуть
твої ненадійні ночі неначе об стіни горохом
і сумніви і недовіри що множаться ніби ртуть
минають солоні хвилі
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
вгинають йодовану воду
і пам’ять – не розібрати – нашіптує правду тихо
ти нащо у нашу розмову багато слів приводив
наступного разу дзвони і просто – дихай
у мій порятунок тобою –
ні віри ні див ні чуд
і час на гойдалці вміщений дитинно маха ногами
прийми до себе у царство
і в царстві для мене будь
усім що буває в світі:
від Бога
до Мами
***
Т.обі
барліг пустий. я прикрашу його із сушених грибів
і бамбуку на чай – ціле літо збирала на зиму
може я не свята. як святу коли-небудь хотів
може я не така. ти мій хрест і тебе я нестиму
килими із іранів нікуди уже не летять
скоро білі сніги на вечерю бездомним собакам
що там далі скажи? бурштини провінційних проклять
нам на голови й долі у тридцять чотири карати
і розмова як золото – сплячку усю говори
це усе що в нас є: двійко місць у господній отарі
у лісах що порубані темних і горилці потрібен горил
тільки між нею
і мною ти
вибираєш старість
***
баланс крильми сизі але дзьобу треба зерна
і пусте що пір’ям як снігом укрито паркети
стережу твою долю аби не побігла вона
там де усе невідоме там де чуже і де ти
вітер вимете сіль з моря мертвого і живого
рунами мов доміно викладе щось пророче
тихий весняний дощ падає з рук Бога
надто любиш море і відмовитися не схочеш
ціла юрба свідків бо тому що цікаво
як вимикають світло і надовго чи
сива розгорнена ковдра і цигарки і кава
дощ за вікном –
обережно
ноги не промочи
***
вина випились мед амазонкою потече
та не знайде для себе людського притулку
все занадто стається. мовчати. а ще
хочу вогнище надурить і запалюю люльку
бо приходиш як сонце шкіриться – митями
темно і знов недопошук тебе літніми ночами
і папір повну тугу відсутністю виповнить
моя доля у тебе вмочена
тільки тиші поскаржусь про я і про ти
все благаючи вкрасти твої стремена
майже вічність кочуєш то перекоти
морем вітром вогнем у мене
***
коні в грушах і сливах снігами умиті
притомилися бігти – надто сильно мете
де ти є можеш більше не говорити
голоси не розкажуть про те
сниться: крила з’явились на спині
як і хотів – з мене янгол незлий
автобуси літаки навіть коні невинні
що не знати куди тебе повезли
декорації степу солі йоду і моря
натякають на правду словом пустим
ти за межами доступу і ніхто не говорить
з ким
***
подріботиш у землю нам обіцяну
яку давно підробили для таких туристів
ця земля пам’ятає що сфінксів звали кицями
цей пісок бачив ноги Христа і вицвів
море засолене – арафаткою серед землі
і верблюди що вічно жують свою пустелю
упізнай нашу мазанку хоч її взагалі
тут ніколи із образами під стелі
помремо в межах смислу – і це не страшно
переплівши руки і долі і сури
через п’ять тисяч років минуле розкопавши
познаходять отих нас що тут поснули
***
перейти Венецію – і щоб не дуже глибоко – уздовж
і поперек збираючи мрії
збиваючи
гондоли
земля де не видно ізвідки й куди посипався дощ
а найголовніше: він тут звідколи
а в тебе тепер зима
нори пориті пісками
і зміна погоди
як зміна жінок – помітна
багаття палити пора човнами й трісками
що мирно пливуть до берега які нам видно
відома південній людині зима? і холод під нігті?
тут маски й мої карнавали… і я ні на грам
до тебе не ближче.
а йду ж під
водою по сітях
і гондольєрам махаю. по-твоєму човнярам
***
птахи малюють дивний знак
небо крилом підперезавши
гудки поїздів стихають. так
ти до мене їхатимеш завжди
кожен крок твоїх черевиків
у квартирі життів непарних
плямою. закипає любов чоловіка
отже осінь наснилася марно
вилітають з душі бджоли – липко
плач цілує губи і змазує медом
цілий світ – єдина шовкова нитка
від мене до тебе
***
Б’є
світло в очі дощ у землю в губи ніс
той
що дивиться а більше йому і не варто
є.
сни показують на мигах куди ти мене приніс
що й
не віриться строгі щоденній варті
день
білим вписано до книги рекордів
хай
із – до нього доданою – тугою в розмові
де
гітара? пальці знали якісь акорди
вдай
що ти віриш в хатки
мої сірникові
бо
жити захочеться посох продам на дрова
вчись
трохи без нього й років щоденні жнива
вдвох:
осінь коротка зима нехолодна старість – здорова
чи –
більше: любов майже вічна. а краще – жива
***
бачу сни і себе рибкою у воді – двічі
подумати і не пливти на глибини
у нас течія тепла –
чого і тобі зичу
коли потоки дмуть і течуть у спину
візьмеш мене в акваріум –
купиш
кормів
сумнівних персон не пустиш –
аби не
зурочили
дивитись у тебе дивитись чого ти вмів:
детальні дорослі казки секретними ночами
уривки торкаючи фраз що між нами вогонь
розпалює
звичку й півнеба згорта наяву
заглянь в океани свої:
я рибкою там –
он
махаю тобі плавниками
ти думаєш
що пливу
***
у квартирах підсніжники про весну
через фіранку
насмикавши сонця
білі
по груди
ліжко перестелене
особливо
зранку
є в чому каятись та поки не буду
сумні горобці між перельотами світу
хвости непідняті біль за
обох
ти співаєш пісень нерозбірливо
про зіту і гіту
і краще співає тільки Бог
а там на житті печаль порожня
підбита і чорнопір’єва ніби птах
і добре що тебе не можна
за чоловіка. а так
с. Шевченкове на Черкащині