Де спалахує світло,
Там завжди виникає густа пітьма.
Ол. Бердник
ЗНАКИ ПИТАННЯ
диптих
Усе – живе! І жити хоче –
Пташва, комахи, звірина…
Та дух пекельний залоскоче
У звироднілій поторочі –
І починається війна!
За нафту, земленьку та воду,
За віру в Бога не таку,
Зникають стомлені народи,
Вмирає матінка-природа
Через жадобу нелюдську.
Недорозвиненість духовна
Ще не навчила в мирі жить,
Гальмує світ війна гріховна,
Панує право вогнемовне
І звиродніла чорна хіть.
Всесвітній Бог – мовчить? Не чує
Людського крику, молитов?
Чи, все-таки, Він десь існує,
Гріхи визбирує не всує,
Й карає рід людський на кров?
2.
Ми знову молимось щоденно,
Лиш винні в тім, що народились?
І завжди прагнемо прощення
За те, що так і не довчились…
Тому й усе ще не готові,
Свій дух і досі не зміцнили…
Чи справді іскорку любові
Дива технічні уярмили?
Від цього, може, й негаразди,
Невміння правити,
в нестямі
Емоціям не дати ради,
І найпростішого не втямить:
Любов ніяк не шкодить світу,
Лише агресія та злоба!
Душі не даймо омертвіти,
В ній Божа, все-таки, подоба…
ЛІТАК
Проплив літак – далекий джміль
За обрій полуденний,
Між валки хмар ледь-ледь дзумів
В синявості буденній…
Отак таємно між надій
Роки спливають наші.
Що є життя – святий сувій?
Ніхто і не розкаже.
НАШІ ДНІ
диптих
Важливо не те, що ми думаємо
про нашу країну, а те, що думає
про неї Бог.
Володимир Соловйов, філософ.
1.
Зупиніться, шалені дні!
Не зникайте так швидко:
Не второпати щось мені –
Грає бубон, чи скрипка?
Крізь неправду, облуду, лжу
День проходить до правди,
Чи шукає завіт-межу,
Що покличе до злади?
Там немає брехні та зрад,
І стоколос вже виріс…
Там – життя, а не бал-маскарад,
Й не купується щось на виріст.
Зупиняйтесь, невдалі дні,
Стільки навоювали!
Подолаймо шляхи сумні,
Щоб надія не впала!
2.
Що творимо? Не знаємо,
О, Господи, прости!
І досі ще вивчаємо:
Куди ж нести Хрести?
Не навчені, у сум’ятті,
Загрузлі у брехні,
Ждемо Того, хто думати
За нас почне в пітьмі?
Свідомість мов здичавіла,
Культура десь – на дні…
Мелодії струхлявіли,
А з ними – і пісні…
Чия скраєчку хатонька?
Хто вміє, той урвав!
Небесний Отче-батенько,
Прийди хоч Ти направ
З гори нам шлях указаний,
Де ми – глухонімі,
Ще й зв’язані образами
Ждемо на мілині…
ЗЕМЛЯ
Земля, отруєна, побита…
А скільки мертвих та калік!
Гризня та бій біля «корита»
Привілейованих шулік:
Прикмети днів – сучасне наше;
Зневіра хвора принесла
Віками недопиту чашу
Чужого зла?
Чи з простору – сумні потоки,
Чи вловлені чужі думки,
Чи гра незрозуміла року
Ізнов наврочила уроки,
Щоб вчили втомлені віки?
…В туман сповита вечоровий
Драбина наша в Небеса.
Потоки болю, сліз та крови –
Кому не сплачена яса?
* * *
…Сніжок притрусив ранній
згорьований світ тихо,
та ще не сховав рани,
що знову несе лихо.
…Та віра проте не впала,
ще мужності вісь тримає!
Ворожа згорить навала –
бо пекло давно чекає!
…Нам Доленька вже сіє
проміння своє чисте,
здолає вражину-змія,
й змете, наче вихор листя!
* * *
Падав сніг у непогоду,
Та розтанув…
Ті, що вмерли за Свободу, –
Вже не встануть!
Нам – війна, кому – розвага,
Як спинити?
Зачекалася Гаага,
Щоб судити.
Може, й доленька народу
Стала сива?
Бережімо землю, воду,
Й нашу Ниву!
Світ від Заходу до Сходу
Ділить гроші…
Хай би відійшла вже мода
На цю пошесть!
РІЗНІ ДУШІ
Одна вам не покаже сліз,
Щоб не потішити вражину,
Що дні точив, (та не догриз!),
Мав не лишити й порошини.
Чужинна недоладна гра,
Яку погоничі творили,
Не довела їх до добра:
Багато хто уже в могилі;
З тих, що зізнався і волав
Тепер про прощення за зраду,
Заради звань, валіз, кубла,
Й місцини теплої заради.
Щоб їх порятувати, світ
Відкрив ворота передчасно:
Тепер Творцю складають звіт
І про минуле, й про сучасне…
О, серденько, поплач без сліз, –
Льодина мерзла не заплаче.
Вражина в холод не проліз…
То був не лід, там – щось гаряче!
ПРО ЗРАДУ В ШИРОКОМУ
РОЗУМІННІ
(дидактика)
Не зраджуйте коханим
Ні в дурощах, ні в мрії,
Не залишайте рани
На серденьку у них.
На совісті у себе
Самі не ставте плями,
Не пийте з чого-небудь
Заради дрібновтіх…
Таємні насолоди –
Від біса, чи від неба?
Всяк раз на гріховоді –
Лишається клеймо.
Нема чому радіти
Прихованій пригоді, –
В невидимому світі
Сіяє, мов більмо…
Й народжуються діти
Із вадами лихими….
Чом змушені терпіти,
Спокуту все життя?
Не зраджуймо, кохані,
Бо й за матюк на світі,
Тверезий ти, чи п’яний,
Заплатить майбуття…
ЖИТТЯ – ?
Живи там, де живе твоя кров…
Р. Кіплінг, «Мауглі»
Життя – любов, життя – пригода?
Кому – обридлива біда,
Та ще й стежина, вкрита льодом,
Бо обдурив хваткий звіздар.
Уперто не втрачай надії,
Коли вже щось не так пішло.
Дрібничка – цвіт, та порадіє
Весною втомлене чоло!
У простір просто так не кидай
Думки, і прагнення, й слова,
Бо невідомо, що як зійде,
Й коли ужалить тятива…
Все бачить Небо: знає, чує,
Фіксує кожну із дрібниць, –
Ти, головне, не бійся всує,
Й ні перед ким не падай ниць.
Від себе втеча – то не втеча,
Лиш забуває боязкий,
Що має голову на плечах,
А в ній, до всього, ще й – думки.
САД
Листя впало восени,
Сумно, як ніколи…
Сад покірно жде зими,
Спорожніло-голий.
Листя вигребу сповна –
Квіти прикривати,
Щоб не змерзли, як зима
Стане гостювати.
А весною – он, диви,
Скрізь фіалки сині
Між зеленої трави,
Наче дивовина!
А у травні квітувать
Вишенька голова,
Сад радіє і співать
Починає знову.
Чистий, радісний той спів
Кожен хай почує:
Тиха музика без слів
Так життя віншує!
СВІТНІСТЬ
Чи Перуна молити,
Щоб допоміг здолати
Брехливих та сердитих,
Що збудували ґрати?
Тих, що не мають Бога
Ні в серці, ані в храмі,
Що знищують дорогу,
Бо наказав отаман.
Це бісеня з вертепу
Запрагло нав’язати
Свої «духовні скрепи»,
Щоб нас за дурнів мати.
Навіщо переймати
Не до ладу чужинне,
Коли своє – багате,
Від світності первинне?
В Дажбоговій дитині –
І серце – самосвітне!
Од віку і донині
Хто б як хотів – не зникне!
Вогонь несімо в серці,
Свої і правду, й волю,
І перемога в герці
Світ змінить наоколо!
БЕЗСОННЯ В ДОЩ
Ізнову дощ за вікнами шугає,
Чи то землі доносить новину?
Он, стукає, немов попереджає:
– Сьогодні знову не чекайте сну…
Ніщо ж бо не втрачається на світі:
В небесну твердь впиваються гвіздки –
Людські слова, питання і одвіти,
Кардіограми душ… (і матюки!).
І мряка, й дощ розвісили негоду!
А з нею нам – натомлені думки:
– Який новий ще зашморг для народу
Придумають оновлені ділки?
Які благословлять нові тарифи,
І дорожнечу в подарунок дням?
Якого з пекла ще чекати лиха
Нам?
І втрат, і сліз, і драм…
ПЕРШИЙ СНІГ
Білий сніг – яку несе
Із висот програму?
Ми дізнаємось про те
Пізно, а чи рано.
Сіє, віє, посіва
Зоряні сигнали…
Спершу їх прийме трава,
Що вже, ніби, спала,
Та земельці передасть
Електронні коди…
Там розкриє і вода
Шифри для природи,
Щоб весною розцвіла,
Щоб вродили злаки,
Щоб поменшало в нас зла,
А у душах – мраку…
СОНЯЧНІ ДУШІ
МАРІЇНСЬКОГО ПАРКУ
Не дай здичавіти душі,
Гони із серця сум і страх!
Бо – хто грішив, хто не грішив –
Десь розберуться в небесах.
Натомлений чекає світ,
Що стане іншим на кінець,
Зрадіє сонцю поміж віт,
Де цвіт – святий життя вінець.
І заспіває, як тепер,
Оновлений весною сад,
Хто за свободу тут помер,
Живий – між сонячних свічад.
Розкрилений, безсмертний дух,
Привиклим променем сяйне.
Почує витончений слух
Той спів, й до ранку не засне.
…На сонце чисті душі йдуть…
І винуваті без вини,
Промінням сонячним спадуть,
І втомлену вцілілу Путь
Освятять нам із вишини!
20.02.16, Київ
ПРОМЕТЕЙ
– Та де ж того віника взяти,
Щоб вимести всіх павуків,
Звільнити зачорнену Хату,
Невинно-стражденну з віків?
Та де ж того легіня взяти,
Щоб все те зробити посмів?
І міг нас до купи зібрати…
Й не здав на поталу зимі
І серденько, й душу зболілу?
– Тримайсь до останку, сказав,
І зміцнюй і дух свій, і тіло:
Знесилює навіть, сльоза!
Хай кожен тим легінем стане,
Нечистих змете легіон,
Сам вийде хазяїном-паном,
Як правди засвітить вогонь!
————
– Де ж нам лицаря шукать
Віри, правди, честі,
Щоб, не навчений брехать,
Зміг вогонь принести?
Хай би став, як Прометей
Для усього люду!
…Це не міфи для дітей,
Це – насправді буде.
КРАТИ ЧАСУ
Змінився простір-час,
Ні в чім не винуватий,
Позбавлений прикрас,
Бо вкинули у крати.
Змінилося й життя…
І дивні переміни
Вітри, немов сміття,
Несуть по всій країні.
Забракло слів і дум,
Щоб якось оживити
Сумний, привиклий глум,
У ночі й дні сповитий.
Крізь дим казенних фраз
У долі не спитати:
– Куди в скажений час
Дитя сховала б Мати?
ДВІ ВЕСЕЛКИ
Давно знайомі, любимось давно,
Подвійна райдуга, немов одна, над нами.
Життя навкруг – напівніме кіно,
То музикальне, то сльозлива драма…
Таємний ворог, чи зрадливий друг, –
Хто гірший з них, тепер навіщо знати?
Душа самотня й зорі наокруг,
Конали разом, наче у лещатах.
Жахливий спомине, навіщо ти
Тримаєш досі крила у кайданках?
Та де ж – егіди Зевсові щити,
Щоб захистили вмить невинну бранку?
…О, скільки бранців, бранок, сиротин,
Що спрагло прагнуть до любові Храму!
Не маючи колюча, щоб відчинить хоч тин…
Та ми відкрили непокірну браму:
Там – дві веселки, мов одна над нами!
ПАМ’ЯТЬ
Коні днів промчали крізь вогонь,
Ночі проповзли по краю вирви…
Хто остерігає: :
– Охолонь,
Бо вітрище знов вітрила зірве!
Вогнику, у коконі чекань
Лиш не перетворюйся в крижину,
Нетривка років старезна хлань,
Як бурулька каплеспадом сплине…
…Що лишила пам’ять від вогню?
Опіки свідомості та шрами
Від невдач і зрад…
Та ще – вину…
І не тільки зі своєї драми.
* * *
От, і знову дощ постукав
У запилене вікно.
Чи терпіть негоди муку,
Чи навідатись в кіно?
Там людей не так багато
У сірявий мокрий день.
Восьме березня – не дата.
Серденько давно не жде
Привітань заради скуки, –
У житті – лиш зайвий мент.
Зонтика візьму у руки,
Він у мене – справжній тент.
Під вікном і пес не грає,
Дощ сповна налив діжу,
Вийду, просто погуляю,
Душу й тіло освіжу.
«ГАСТРОЛІ»
Ціль творчості – самовіддача,
А не успішність, і не шум.
Б.Пастернак
Бреде талант із заздрістю в обіймах…
Самореалізація дріма…
Немов дитя, що журиться у приймах:
Нема чобіт, і навкруги – зима.
Не всі такі настирливо-вертляві
Шляхетні душі, щоби приманить
Вінки удачі, зоряної слави,
Й не втратить віру в себе ні на мить.
О, скільки Вас пішло, талановиті,
За обрій невідомості у тінь!
Лиш молодик, примружившись, крізь віти
Вдивляється в зникаючі путі…
На небесах вже виписано ролі,
Для кожного, хто в білий світ іде?
Життєвий вік – випробування долі,
Немов на час нав’язані гастролі…
А Режисер – спостерігає десь.
2016
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал