На висоті небесної октави

 

Надія БАБИЧ,

професор Чернівецького

національного університету

ім. Ю.Федьковича

 

 

Про свій прихід у літературу Омелян Лупул упевнено заявив у 1993 році високохудожньою збіркою рубаї «Скрижалі» (яка до того пролежала п’ять років у столичному видавництві «Молодь», а світ побачила таки у Чернівцях) та двома іншими – «Оранта», «Гіганти і карлики».

З того часу щороку з-під пера О.Лупула виходять одна, а то й дві поетичні збірки. Це поезії для дітей, байки, лірика. На сьогодні його напрацювання налічують 31 видання, куди увійшло майже три тисячі творів. Про найновіше з них – «Свята земля» –  хочемо поділитися враженнями.

Як зазначено в анотації, до книги увійшли твори, написані у 2014 – 2016 роках. Тож і не дивно, що у тематиці  цих поезій пульсують події дня насущного. Хоча є тут і твори на вічні теми. З-поміж великого розмаїття тем і мотивів зупинимося на кількох.

Україна – свята земля. Найширше ця тема розгорнена у розділі «Фавор-гора», зокрема в підрозділі «Gloria dolorosa» (скорботна слава).

Ці вірші написані буквально по гарячих слідах подій на Майдані.

 

Зима. Лютий. Печеніжин

У тривозі весь засніжен:

– Що то буде?.. Що то буде?..

Нарід за свободу б’ється –

Знову кров людськая ллється! –

На Майдані гинуть люди.

 

А чи

 

Ці жертви України не даремні,

Якщо в моїй державі й дотепер

Безкарно шабашують сили темні?..

 

Застереження цим темним силам рефреном звучить і в інших поезіях книги. Наприклад, розповідь мельника із Карпат :… тут кожен гуцул з Богом розмовля //А наші гори  – то свята земля (розділ «Карпати. Падолист»).

 

А ось як трактує автор образ святої землі у цілком мирній ліриці:

 

Який би сум цей край не огортав,

Та тут мої Кариби і Багами.

Це тут я розмовляю із богами. –

Бог річечки. Бог поля. Бог трави

(розділ «Із зеленого літа»).

 

Або «Екслібриси» із тієї ж «Фавор-гори»:

 

Злодійські доки пухнуть гаманці,

Окрадена страждає Україна –

Свята земля в терновому вінці.

 

Друга тема, яка посідає чільне місце у книзі, – образ Матері. Ця тема раз-по-раз виникає в різних розділах «Святої землі», але найяскравіше вона розкривається в інсталяції для скрипки з болями душі, високими вітрами й оргáнами громів «Серпневій сонаті» та поезіях у прозі «Рапсодії».

«Серпнева соната» – твір безсюжетний, тож цілком виправдане визначення автором його жанру як інсталяція. Поезії у творі скомпоновані так, щоб читачеві розкрився життєвий шлях героя – Сина, до якого із засвітів прийшла у гості Мама.

Надзвичайно експресивно, емоційно наснажено й лірично (хоч у ліризмі авторові в жодному із його творів не відмовиш), романтично, піднесено виписано підрозділ 4 у розділі “Andante”. Поезії цього підрозділу  такі глибоко психологічні, що хотілося б зацитувати їх усі вісім. Та все ж наведемо одну з них:

 

Як нині бачу: Мама грядку поле,

Жартуючи: «Оце моє все поле.

На більше вже не вистачить мене». –

І сумно посміхається. Жене

Серпневий вітер хмари знавісніло,

Бо то йому яке до того діло,

Що вже не Мама, я полю грядки –

Болючих строф засіяні рядки.

 

Майстерно вдалося авторові виписати образ Мами в «Роздумах при багатті». Це вірші «Літо із лісу в село поверталося», «Різдво. Так зоряно вночі», «Був чорний день в моїм календарі», «Я маму попросив, мале дитя», «Мені зоря упала на плече».

 

Був чорний день в моїм календарі.

Врочисто, у святковім киптарі

Мої лежали Мама у труні.

Я – першокласник. І здалось мені,

Що світ довкола злісний і чужий,

А ти у нім, як хочеш, так і жий.

І став дорослим я о тій порі.

 

І ще одна тема, яка дуже важлива для поета, – це Слово. Як і попередні, вона часто виникає в поезіях О.Лупула. А подекуди образ Слова освітлюється від образу Матері, як-от у вже згадуваному підрозділі 4 розділу  “Andante” із «Серпневої сонати».

 

Я ще мале і боязке хлопча,

Тулюся Мамі щільно до плеча,

Бо знаю вже, що на пречисте Слово

Сичить гадюка злісна з-під корча.

Високе Слово. В найтемнішу ніч

Було мені ти за мільйони свіч;

Підтримане тим Маминим плечем,

Джерельним ще і досі б’єш ключем…

 

У книзі чимало творів медитативного характеру. Поет роздумує над сутністю людини, над її стосунками з природою. Його ліричні герої –  це квітникар, який лікує квіти і розмовляє з ними; гуцул, здивований тим, що нас ще і досі вважають не-Європою; коваль, якого рятує від усяких бід палаюче горно, та багато інших. Тобто це український народ у всіх його іпостасях і проявах у щасливі чи трагічні хвилини своєї історії.

Ну і, як водиться в поетів, інтимна лірика. Насамперед, це весь перший розділ книги  «Із зеленого літа». У листах адресатці, до якої ліричний герой звертається на Ви, розкриваються всі гами закоханої людської душі. Такі ж хвилюючі поезії інтимного характеру вкраплені в інші розділи книги.

 

У саду розквітла юна вишня,

А мені здалося – Ви колишня.

Та за мить розвіявся туман –

Знов не Ви!.. Але за що так? Боже, –

Чи мені у цьому хто поможе?

Як я натомився від оман.

 

Та поет не заколисаний надхмарними злетами, а добре придивляється до подій земних. Тож не випав із його поля зору і «старший брат», якого турбує наша незалежна хата:

 

Горлає жовчно скрізь мій старший брат,

Що ніби саме він – аристократ! –

У чорні дні був на моєму боці.

Тоді чому, – запитую у брата, –

Моя для тебе незалежна хата,

Немовби те більмо на оці?

 

Віддає належне поет і воїнам-афганцям («Аполлона мав зовнішні дані…»), і учасникам АТО («Солдат прибув додому… у труні», «У нас дощі тут кольорові» та ін.).

Омелян Лупул неабиякий майстер і пейзажної  лірики:

 

Увесь наповнений снаги

Іду селом, а навкруги

Мій рай земний во плоті:

Сніг тополиної пурги

Та ластівки на дроті;

Стоять стоги, як ті боги,

Натомлені в роботі.

 

І все це не що інше, як його рідне село Раранча, де колись жила і працювала українська письменниця і педагог Євгенія Ярошинська. Залюблений у своє село, свою мальовничу Буковину, автор пише:

 

Коли в найвищім опинюсь ряду,

Оазо – Буковино! – з мрій каскадом,

Мені ти станеш Гетсиманським садом,

Де ніч свою останню проведу.

 

Чимало ще тем і мотивів у цій книзі. Та поезії «Святої землі», як і всієї творчості Омеляна Лупула, пронизані ідеєю утвердження високих моральних цінностей у людських стосунках. І досягнення високої моральності у нашому суспільстві поет пов’язує з новим поколінням, яке зуміє зберегти в собі зміст і сенс вивченої з дитинства молитви. А це так необхідно не тільки українцям, а й усій світовій спільноті.

№14 (202) 14 липня 2017