Годинник

 

Георгій Бурсов

 

поема про старовинне місто

і про складаючих верлібри його мешканців

 

«Поетів не стане завтра,

залишаться члени Спілки»

                        Микола  ХОЛОДНИЙ

 

“Я хочу себе голодного

І своєї голодної сили.

Я хочу Миколи Холодного

І його “Крику з могили”

                 Михайло  КАМЕНЮК

 

-I-

Пишуть поети вірші.

Бо краще поета, хто ж знає,

як мати не спить уночі,

як ненька на сина чекає?

 

Поети пишуть про волю,

коли на руках кайдани.

І схильні до алкоголю,

коли панують тирани.

 

Поетами можна викласти

шлях до найближчої зірки.

Чи від будинку письменників,

або від трамвая зупинки.

 

– Яке ваше перше жадання?

Дослухайтесь їхнім словам:

– За Нобелем наші страждання!

З Парнасу почується вам.

 

Коли Слово на захист кличе,

коли Словом тамують біль…

Необчислене військо поетів

грає дурника у водевіль.

 

Майстри слова сидять по кав`ярнях.

Гучномовці б`ють у литаври.

Поети у «Є» книгарнях

мастурбують свої шедеври.

 

Поетів схиляють іуди

про пташок і рибок писати.

Бо, бачте, втомились люди

ідейно щодня помирати.

 

Поетам теж хочеться їсти.

До волі кличе голодний…

Відкрили роти верлібристи –

Кобзар вже для них старомодний.

 

Іудини гранти ковтають.

За гранти й книжки друкують.

Верлібри від ран не вмирають.

Навіщо це нам? – міркують.

 

Народу життя віддати?

Боже, боронь! – позбавте!

До пенсії б нам відслужити

(й за вислугу ще добавте).

 

Вторсировинний начальник

макулатуру щодня рахує.

З книжок сучасних поетів

Еверест до небес майструє.

 

Верлібри…колібрі…верлібри…

Концерти без рук піаністів.

Ви зникнете наче дуліби.

Ім`я ж бо вам всім – онаністи.

 

Колібрі літають фальшиво,

неначе зів`яла конвалія.

Народний поет – це вже диво,

сьогодні – це аномалія.

 

Небо в орлів високе,

о камінь б`ючись, помирають.

Колібрі живе в караоке…

Покірних овець випасають.

 

Співа різнобарвна, цвірінька,

– яка ж я співуча, нівроку!

…Щоб «наші» звучали пісеньки –

керований пульт в караоке.

 

– Сумлінно філфак відсиділа,

погляньте, пишу без русизмів!

На лавку спілчанську присіла,

у черзі до премій-оргазмів.

 

Бездоганні слова українські,

ще й наголоси відмінно-взірцеві…

Вам чутно похвали сусідські

«нашому» НА УкраЙні співцеві?

 

Безплідних слів круговерть.

З безплідного тексту вода…

У підсумку буквена дерть –

й худоба носи відверта.

 

-II-

Писали поети історію…

Поет від землі зникає.

І попелом  крематорію

в орлине небо злітає.

 

Поетом назватися можна –

ми ж гарно усі співаємо?

Капличка стоїть придорожна.

Колись бо й туди завітаємо.

 

У віршах розхристана форма,

й ніякий шизоїдний зміст.

З Джорджа та уніформа,

бо Сорос всім нам глобаліст.

 

Глобально – однаково значить.

Нац.мови? – хай поки залишаться.

Майбутнє народів тлумачать,

і потай підказують вішаться.

 

Вершитель свій писок ховає.

Про писок Франко ще писав.

Копає нам яму… копає…

Державу за гріш підібрав.

 

Слуга його темники пише:

– Хто хоче не задурно мовить,

той совість свою хай полише,

і напрями вітру хай ловить.

 

Ніяких упівців героїв!

Ніяких Бандери катів –

безвинною мазані кров`ю

прибічників ен-ка-ведів!

 

Героїв повстанців забудьте!

Гайдамакам довічне табу!

В грицьках недоумках пребудьте –

носить вам торби на горбу.

 

-III-

Вже Холодний помер… від інфаркту?

– про героїв Степана писав.

Прокурори всі «наші», по факту.

Хто ж наступний піде в небеса?

 

Симоненка завчасно прибрали,

бо сьогодні Василь – терорист.

Він же першим підняв забрало:

– Братом звешся?  Ти – шовініст!

 

То бЄндЄрівец, точно, хапайте!

Терористу взувай постоли!

«О, курде, бережи свої набої,

Без них тобі свій рід не вберегти!

 

Не заколисуй ненависті силу,

тоді привітність візьмеш за девіз,

як упаде в роззявлену могилу

останній на планеті шовініст!»

 

Де, Василю, твої нащадки?

– колупаються в значеннях слів,

про нікчемних вождів їх колядки,

і в дубльонках з овець про вовків…

 

Щоб пощезли козацькі думи,

а селяни не бунтували –

кобзарів привезли у Харків

…і в яру уночі закопали.

 

Батогом навчати недорого.

Та ефектніше метод сучасний:

з медом пряники від дядька щедрого,

і забудьте про гонор власний.

 

Для тямущих поетів й поеток

на великдень роздача харчів:

від – з ангорської лами шкарпеток,

до – зелених хрустких папірців.

 

Цей поет дає всім пораду,

дядям з дядями як лежати,

яку позу приймати ззаду –

шлях відкрито йому в лавреати.

 

То якби ж то мільйони в преміях!

А насправді – мідяники терті.

Для холопа більше й не треба:

– хоч би дулю зелену в конверті.

 

Зранку сунуть проценти Хрещатиком,

завтра вибори чи післязавтра.

Все одно нам, з яким маразматиком

розпивати наступну кварту.

 

В тій юрбі кожен другий письменник,

кожен перший собі сам поет…

А над Києвом висить годинник,

що до скроні притис пістолет.

 

-IV-

І завмерли годинника стрілки.

Причаїлася тонша, як миша.

А товстіша напилась горілки.

І навколо лунає тиша.

 

Над годинником небо безхмарне.

Спочивають хмарки за Тибетом.

Тисне палець гачок антикварний

старовинного пістолета.

 

Він помалу, помалу тисне…

Там – у вічність – куди ж поспішати?

Вже і півень з раком свиснув…

А за кавою творчі кастрати.

 

На Майдані автівки у корках.

На Печерську варта крокує.

На подільських старих задворках

літописець вночі жебракує.

 

Усі ніби чогось чекають…

Сон над Києвом пухом літає.

Над Софією зорі блукають…

Світає.

 

Нам дві тисячі років, не мало –

Геродот же не міг помилитися.

Знову промінь сонця зухвалий

за верхівку хреста зачепився.

 

Де й що можна поцуплено-вкрадено.

Златі бані Софії дратують.

Вже банкіри ділять те золото.

Та даремно! – Його чатують!

 

Стережуть нас небесні ангели.

Лобом долу не треба їм битися.

Від попів не набралися мудрості,

водночас як блудити й молитися.

 

На Хрещатику знов шарудіння,

двірники загрібають листя.

Я щокою припав до каміння,

бо рідніш не буває обійстя.

 

Тут за рогом портрети героїв,

тих, що падали в камінь назавжди…

А в поетів сверблять геморої,

бо поети – в піжамах відважні.

 

Над багаттям отим златоглавим,

що над бузом Замкової гори,

зачаївся космічний годинник…

а в руці пістолет…  до пори.

 

В магазині пружина в напрузі

підпирає останній набій…

На зеленім Трухановім лузі

в сяйві місяця в яблуках кінь.

 

Постріл той нам ще довго чекати?

Краще пити червоне вино.

На Хрещатику нові плакати.

Все одно… все й одно… все одно.

 

Цей годинник поеми не пише,

бо давно він усе й про всіх знає.

Стиха… верби… вітер… колише…

Світає.

 

2016 р.

№7 (195) 7 квітня  2017

 

 

 

 

  • Георгій Бурсов

    поема про старовинне місто

    і про складаючих верлібри ЗАРАДИ ВЕРЛІБРІВ його мешканців (авторське доповнення)

  • Георгій Бурсов

    Василь Портяк: “Цей безкінечний верлібровий вал іде від поетичного безсилля і бідності” – писав микола Вінграновський. Написав у передмові до… книги верлібрів Василя Голобородька. Про нього ж так: “Що не вірш у Василя Голобородька − це не розбалакування «на тему», не пускання поетичного соку з того чи іншого довільного приводу, а − духовне дійство. Дійство чи то кольорів, чи то настрою, чи то сюжету. Кожен його вірш − це драма, яка протікає, відбувається на наших очах” Та й сам Вінграновський не цурався вільного вірша в роботі. Нікуди вже сьогодні від вільного вірша не дітися, шкода лише, що за відсутністю рими й силабо-тоніки легко ховати “порожняк”.

  • Георгій Бурсов

    Георгій Бурсов: ((шкода лише, що за відсутністю рими й силабо-тоніки легко ховати “порожняк”.)) – не в тому річ, що існує кілька геніїв верлібру, передусім філософів, а у тім річ, що нині, якщо кинеш палку попадеш не у безпритульного собаку, а у паета верлібриста. Шкода, що особистості, які пречудово володіють силабо-тонікою – пішли моднім шляхом. І не без користі. Збірники верлібристів масово видаються на гроші дочірних структур фонду Сороса. Дебелізація гоїв. Здається, українці попереду.

  • Ігор Бурковський

    Верлібр, vers libre – contrdictio in adjecto. “Верлібр” – не вірш, “верлібрист” – не поет.
    Втім, і віршописець (версифікатор) – це ще не поет.

  • Георгій Бурсов

    ПОЕТ лише був і є ОДИН. ВІН написав поему поем ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ. Усі решта – юрба пігмаліонів. Деякі з них демонструють найвищий рівень – членський квиток НСПУ. У ПОЕТА членської корочки не було, тоді поліграфія була відсутня.