Фестиваль еклективної поезії «Біденко-фест»

 

Уперше на Київщині в смт Ставище відбувся всеукраїнський молодіжний фестиваль еклективної поезії «БІДЕНКО-ФЕСТ», бездоганно організований друзями та шанувальниками творчості одного з найкреативніших українських поетів-верлібристів Миколи Біденка. Мета цього заходу не тільки розвиток молодіжного фестивального руху та популяризація творчості Миколи Біденка, а й залучення до суспільного культурного життя людей з інвалідністю.

На фестиваль приїхали поети, барди і музиканти з різних куточків України: Львівщини, Полтавщини, Івано-Франківська, Рівного, Здолбунова, Бердянська, Ірпеня, Вишгорода, Києва. Їх усіх вранці на столичному залізничному вокзалі зустріли два комфортабельних автобуси.

До програми фестивалю увійшли: книжковий ярмарок, екскурсія малою мальовничою батьківщиною Миколи Біденка, відвідування могили поета в селі Гейсиха; презентація книжки його творів «На всю глибину іншости», яка вийшла до роковин смерті поета у січні 2018 р.; конкурс ім. М. Біденка «МЕТА:ФО­РІЯ» з трьома номінаціями: «Поезія», «Переклад верлібрів М. Біденка» та «Відео-поезія»; виступи учасників фестивалю, концерт і нагородження переможців конкурсу. Ними стали: у номінації «Поезія» – Олег Осташек (Чернівці) та Теодот Кирста (Івано-Франківськ); у номінації «Відео-поезія» – Наталка Політова (Київ). Кожен з переможців отримав не тільки диплом, а й грошову нагороду.

Треба відзначити бездоганну роботу організаційного комітету фестивалю, до якого увійшли Тетяна Іванчук, Олексій Пустовгар, Володимир Скиба, Юрій Деркач, Галина Куликова, Олександр Букатюк та Раїса Талалай. Дякуємо Національній спілці письменників України, районній адміністрації, державним підприємствам і приватним особам Ставищанського району, які надали фінансову допомогу для проведення цього чудового фестивалю.

До вашої уваги пропонуємо вірші переможців і деяких учасників конкурсу «МЕТА:ФОРІЯ».

 

 

Теодот КИРСТА

 

Хтось на небі сидить і вигадує

імена нашим ранам.

Ось він тягне чорну лінію вгору

чи то бою, чи то болю,

ставить над нею крапку

(ми ж на це так чекали),

та замість кінця виходить «і»…

Далі пише «лов».

Може, ловить щось,

а, може, то про любов,

якої йому бракує,

без якої й з’являються ці імена.

Натомість приходить злість,

тисне йому на руку і ламає олівця.

Папір кричить «ай» олівцевим

голосом…

Болить? Не питай.

Кому не болить сьогодні?

 

Далі Той, що на небі,

дописує «ськ»,

наче крізь зуби лається,

і йде собі геть.

 

А на папері,

там, де зламавсь олівець,

уже проступає кров.

Літери втягують її у себе,

насочуються нею,

важчають і падають додолу,

щоб прорости із землі,

щоб вирости у місто

із назвою

«І-лов-ай-ськ».

 

Олег ОСТАШЕК

 

Дві паралельні прямі

на площині єдиній.

Перетиналися? Ні?

Чи перетнуться нині?

 

Чи перетнуться за-

втра/пивши чітко в проти-

дію/чи проти? За?

Кожних «за» і «проти».

 

Хлипає, плаче Евклід.

Журиться Лобачевський.

Істини праведний тлін

Вишукано знечестить

Кожен закон і зміст,

Будь-яку аксіому.

Хитрий релятивізм

В кожному і у всьому.

 

Дві паралельні прямі,

Наче стилет і стилос –

На горизонті подій –

Виховано схрестились.

 

Ліній перетин – страх.

Зайняті гордовито

Втечею від хреста.

Бо за хрестом гонитва.

 

Роксолана ЖАРКОВА

 

Мандрівниця Ліз

Вкладаєш у паузи і пробіли

все своє найглибше,

ризикуючи піти на дно.

Коли голос в тобі не вміщається,

він витікає з очей сльозами,

кров’ю із ран…

Знову сіється сніг із Божих кімнат,

пір’я з його подушок – у моє вікно.

Хто пробуджує Бога,

що в січні – дитя,

а в квітні – уже ветеран?

Мені не вдаються короткі речення,

односкладні, безособові і називні.

Мені не вдається втримати

серцебиття, сміх, сльози, вагу.

І думки, вмочені в давні дні, – гіркі.

Але Бог… Він ще вірить мені.

Він каже: покинь свої стіни,

зруйнуй свою стелю.

Ти будеш вільною, Ліз…

 

(І поїду кудись

на Схід – волонтеркою,

на Захід – рабинею чи баданте.

Відмиватиму руки від сажі

і крові чужої,

чоло – від поту гіркого,

тіло – від слинявих ласк…)

 

Кинь у сумку собі

молитовник бабусин,

замість сонетів Данте.

І роби все, що вмієш.

І думай, навіщо це робиш.

Не пий на ніч кави,

тримайся гідно і не ведись на дрібниці.

Відпускай усе зайве,

як повітряних зміїв,

усміхнених, добрих і неотруйних.

Є миті, коли

відкриваються всі замки,

мушлі, істини, таємниці. І навіть душі.

Є речі, про які казати –

все одно, що збирати сіль із усіх морів.

Є люди, любов яких схожа

на парашути кульбаб, –

удвох не злетиш.

Будь вдячною, Ліз,

всім, хто тебе розбив,

всім, хто тебе зліпив,

всім, хто тебе зігрів,

всім, хто тебе хотів,

хто не хотів – також,

хто слухав

як ти кашляєш, як дихаєш, як мовчиш…

Є дні, що стають епіграфами

до всіх прийдешніх років,

і епітафіями для всіх ще поки живих…

Є ночі, коли

обов’язково треба когось обійняти,

щоб почути, як сходить з річок

березневий лід.

Вір собі, Ліз, ти – щаслива вільна.

Хоч ти із тих,

чию душу тягне кудись на Захід,

чиє тіло поїде на Схід.

 

Віктор ШУПЕР

 

світе

потіш мене ілюзіями

нехай це буде розрадою

дай мені найкращу з ілюзій

і я навчу її дихати

і я навчу її сміятися:

так сміються лише

обрані

 

світе

щоб не було повторення

дивуй нас ексклюзивами

і ми тобі будемо

предивним чудом

шаленим дивом

а не хворобою

невиліковною

 

не паразитами

 

світе

ти бачиш нас як на долоні

хто на що здатен

хто на що згоден

хто чого варт

хто що накоїв

хто кому здався

хто у кого в полоні

 

світе

навчи мене дихати

і я покажу тобі

глибину подиву

 

Олександр КОЗИНЕЦЬ

 

Нариваєшся на авто

мати

Закидаєшся швидко печи

вам

Не буває відразу три

брата

Обирай між двома з імен

чи ні

Космос плаває у во

діркою

Космос слухає різні спо

гляди

Забирайся під три чет

віркою

Можеш світ розділити ком

а ми

Можеш в небо дивитись ти

шею

Воно чує твої фант

Азії

Можеш втілити чи зали

ши ти

Схоронити або за раз

її

Можеш просто бути скоро́

вами

Можеш лева остері

гратися

Намотається час в коло

совами

У них є крила, а в тебе – п’ят(н)и

ця

 

Микола ІСТИН

 

Колись мені приснилися зорі,

які переміщувались по небу

і складалися у слова та речення,

утворювали геометричні символи…

Небо писало і креслило те,

що за потрібне вважало…

Я ж спитати хотів за майбутнє.

І тоді уві сні з’явилася Ванґа,

у якої я міг про усе спитати,

але не спитав, не наважився:

це обмежило би мою свободу.

Якось приснився покійний брат.

О, Петре, ти що тут робиш !?

А він сплюнув:

За татом прислали.

До вечора батько помер.

А сьогодні таке наснилось:

із-під плити могильної

виліз мужик, попросив закурити.

Як там на тому світі? – питаю.

Яке тут, таке й там, – відрізав.

Я зрозумів: сновидіння –

це дивовижні вікна в щось інше,

і з них дізнатися можна багато,

але…

Але мені хочеться

не розгадувати таємниці

інших світів,

а писати власний світ,

і творити наступні…

 

Добірку підготувала Раїса Харитонова