Андрій Курков: «придворні письменники чекають подарунків та премій від влади»

 

Відомий у Європі український письменник Андрій Курков пояснив культурні відмінності українців і росіян, які, відповідно, впливають на розвиток літератури.

В інтерв’ю журналу «Новое время страны» письменник зазначив, що навіть при написанні творів російською мовою нерозумно орієнтуватися на російський ринок, тому що «ми люди вже з різним історичним досвідом», пише Вголос.

«Ми не розуміємо їх шовінізм, вони не розуміють нашу окремішність і бажання бути подалі від них, у нас інша тематика, інше ставлення до поняття боргу. В основі матриці історичної України лежить анархія XVI століття, козацька держава, вільні території. У них – монархія. У нас ніхто нікого не любить, але кожен робить, що хоче. Там всі люблять царя, а коли втомлюються від нього, вбивають і обирають наступного. І вважають своїм обов’язком виховувати дітей у такому ж дусі.

Відповідно розвивалася і розвивається література. Придворні письменники чекають подарунків та премій від влади за свою лояльність. Наші шукають самі, де отримати гранти на видання книги, куди поїхати виступити і заявити про себе. У нас це ближче до шоу-бізнесу та театральної діяльності, у них – до політичної діяльності», – розповів Курков.

  • Георгій Бурсов

    ПРИДВОРНИЙ ПОЕТ

    Давно князівський прах розвіявся світами.

    В родинні склепи гетьмАни дружно полягли.

    Цареві холуї пропали безвісти разом з царями.

    …Лакеї віршомази нові костюми одягли.

    Від Бріоні, Версаче, чи з секондхенду –

    мерзенна суть холопа не зазнала змін.

    Від ненажерних піраній родженний,

    прикидається людям – я милий дельфін!

    Владі душу віддав в оренду,

    Не як у всіх його шлунок, і особливе меню.

    В поколіннях рабом наплоджений,

    у закривавлену ватру свободи

    привселюдно підкидає вогню.

    Вождів минулих настанови пам`ятає:

    літати низько… плавати тихенько…

    Про всяк випадок «Магнікор» ковтає.

    Картковий шулер банк зірвав хутенько.

    Поеми пише про світання і кохання.

    У шанувальниць в лайках потопає.

    …З Донбасу чути стогони й благання.

    Його ж обходить… й міцно засинає.

    Він чує солов`їний спів у райських кущах.

    В душі його чарівна скрипка награє.

    …Німий жіночий стогін застиг на попелищах.

    Кривавий шеф його країну в карти програє.

    Міського голову як мантру славословить –

    той грошенят відстриже від бюджету.

    З солодким медом знов віршів наплодить –

    постануть у книжковій черзі до клозету.

    З трибуни співає: люблю Україну!

    – юрба шаленіє від оплесків.

    Продовжує, – мова одна і єдина!

    І у поклоні квіти кладе обеліскам.

    Вправно все робить, не підкопаєш.

    Досвід бо має чималий – вождів вшанування.

    Привітання з Незалежністю будь кому розсилає…

    Архіви попалено!

    То ж немає його в сексотах перебування.

    Чекав він… чекав… із серцебиттям…

    – нарешті грамоту має «Заслужений»!

    Воду спускати в гальюн, й виносити з хати сміття

    за пів плати – віршомазом вже надолужено!

    Тетрадрахми Іуди – варте творче його життя.

    Холуйським потом навіки просмерджений.

    Сталінсько-брежнєвським срамним званням

    довічно з а с у д ж е н и й !

    2017р.