Починок Юлія
Мирославівна (27 червня 1990) — український літературознавець, журналіст,
поетеса, літературний критик, публіцист, аспірант кафедри теорії літератури та
порівняльного літературознавства (з 2012 р.). Автор поетичної збірки «Назустріч
сонцю» («Воля», Тернопіль, 2006 р.).
З 2004 р.
друкувалася у таких виданнях: «Пізнайко» (Київ), «Долонька» (Київ), «Вільне
життя» (Тернопіль), «Місто» (Тернопіль), «Тернопільський оглядач» (Тернопіль),
«Погляд» (Тернопіль), «Літературна Україна» (Київ), «Українська літературна
газета» (Київ), » (Київ), «Київська Русь» (Київ), «Поетичні майстерні» (Київ),
«Артвертеп» (Дніпропетровськ), «Золота Пектораль» (Чортків), «Формарт» (Львів),
«Qli.ru» (Москва).
Юліє, чи дає академічна літературознавча освіта в
Україні увесь комплект знань і навичок для аналізу літературного процесу?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Академічна
освіта допомагає в пошуку потрібних матеріалів, викладачі рекомендують цікаві
праці, які й й справді стають у пригоді для молодого літературознавця.
Філологічний факультет привчає «дружити» з книжками і направду дуже багато
опрацьовувати. Проте лише самоосвіта і додаткові години, просиджені біля дуже
корисних, але «не програмних» праць, можуть дати високий результат і можливість
працювати з будь-яким текстом. Без сумніву, для вправного аналізу повинен бути
талант і багато-багато практики…
Твоя критика більше академічна, аніж популярна. Чому?
Так,
насправді я вдаюся більше до літературознавчого акцентування в своїх критичних
матеріалах. Мені видається, що для філологів, і літераторів зокрема, такий
формат більш виграшний. Для пересічного читача, який цікавиться сучасною
літературою, або ж якоюсь певною книгою, зазвичай достатньо анотації. Але,
звісно ж, є й такі любителі книг, які цікавляться популярними літературними
оглядами. Як правильно в одному із своїх інтерв’ю зазначив Євген Баран:
популярна рецензія має більший резонанс, аніж добротна академічна. Кожному
своє. Мені видається, що будь-який жанр матиме свого читача.
Про що тема твоєї дисертації?
Тема
кандидатської роботи стосується української експериментальної поезії наших
днів. Головним чином, за основу беру літературознавчі напрацювання англомовних,
німецькомовних, польськомовних та російськомовних дослідників. Маю на меті
розглянути декілька видів експерименту: експеримент з мовою Василя Махна; зорову
поезію, яка в свою чергу включає різні напрямки, як от конкретизм та летризм у
творчості Юрія Завадського, паліндромія Івана Лучука, Назара Гончара та ін.; а
також експеримент-гру Віктора Мельника, Миколи Лукаша; технічний експеримент,
що здійснюється за участі комп’ютерного середовища, головно анімаційні тексти,
гіпертекстові твори Юрія Завадського; фонетичний експеримент, що в свою чергу
породив фонетичну поезію як от zsuf: Юрій Завадський (Україна) та Андрій
Антоновський (Каталонія); перформанс, як от Сергій Жадан і Собаки в космосі,
Григорій Семенчук і DRUMТИАТР, Юрій Андрухович і Carbido та ін.
Що відбувається з поезією сьогодні в Україні?
Основні
тенденції ХХІ століття – це, очевидно, поезія виклику, яка зараз звучить на
слемах, поетичних та літературних фестивалях. Без сумніву, не можна говорити
про те, що немає жодного класика, який писав би зрозумілою, а не зарозумілою
мовою. Такі класики є, і це, передусім, Ліна Костенко, Іван Малкович, Роман
Скиба, Ігор Павлюк, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка та ін. Проте вже
сьогодні поезія стає все більш технічною, конкретною, «оголеним нервом». Молоді
поети прагнуть експериментувати як над формою, так і над змістом. Їх вже
головно не цікавлять проблеми нації, а лише внутрішні питання конкретного індивіда,
який зайнятий спогляданням найпотаємніших закутків своєї душі. Поети
влаштовують перформанси, шукають нові шляхи подання текстів. Найпопулярніші
експериментатори сьогодні: Василь Махно, Юрій Андрухович, Сергій Жадан,
Григорій Семенчук, Юрій Завадський, Іван Лучук та ін.
А як щодо малої та великої прози?
Вже якщо
почали говорити про зміни в поезії, то поговоримо й про зміни в прозі. Не
будемо зупинятися на класичних формах, як от роман чи новела. Поговоримо про
найновіші тенденції в українській нон-фікшн. Сьогодні все більше набирає
обертів стиль нової журналістики або, як ще інакше називають, літературної
журналістики. Це головно репортажистика. Основними ознаками є кінематографізм,
діалогізм, відтворення мовного сленгу, звуконаслідування, парцеляція,
використання нетрадиційних розділових знаків, деталізація зображуваного.
Першим
зразком новожурналістської манери в Україні 2005 року стала книга О. Забужко
“Let my People Go: 15 текстів про українську революцію”. Ще більш промовистий
текст з’явився 2008 року під назвою “Авантюра, або практичні реалії мандрів
по-бідняцьки: Еротико-політичний документальний калейдоскоп” журналіста Артема
Чапая (справжнє прізвище – Антон Водяний). Право називатися хічхайкером
виборола Леся Воронина 2010 року. За книгу “У Пошуках Оґопоґо. (Нотатки
навколосвітньої мандрівниці)” авторка одержала диплом конкурсу романів,
кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики про кохання “Коронація слова”. Також
2010 року побачила світ книга Максима Кідрука “Подорож на Пуп Землі. Том
перший”. Один із найновіших текстів 2011 року випуску – книга Марії Матіос
“Вирвані сторінки з автобіографії”, яка є компіляцією різножанрових та
різностилевих матеріалів, з-поміж яких чимало блискучих зразків новожурналізму.
Цього ж року побачила світ книга Ірен Роздобудько “Мандрівки без сенсу і
моралі”. І ще один свіжий текст, який є чи не найближчим для українського
сприймання та розуміння, належить Артемові Чапаю – “Подорож із Мамайотою в
пошуках України”.
Зараз ведеться багато дискусій про українського
нобеліанта. Чи варто на нього чекати?
Гадаю,
варто. Ми маємо потужну плеяду літераторів і є на кого покладати надії. Думаю,
вже за десять років Україна матиме свого першого нобелівського лауреата в
галузі літератури. А маючи той факт, що єврейський нобеліант Аґнон Шмуель був
уродженцем міста Бучач (Тернопільська обл.), є всі підстави очікувати такого
дива й від тернопільських акул пера.
І насамкінець побажання читачам від Юлії Починок.
Найперше
хочу побажати справжнього зацікавлення сучасним українським літературним
процесом. Він дуже різнорідний, але вельми цікавий. Слідкуйте за новинками
українського книгодрукування. Можу порекомендувати найновіше видання сучасної
української поезії, яке нещодавно побачило світ:
Вілаг
почуттів. Збірник віршів сучасної української поезії/ Зиждитель Гребенюк В.К. –
Ужгород, ФОП Береза А.Е., 2012. – 592 с.