Володимир Рутківський – творець другої реальності

 
 
Григорій Клочек
 
Якщо ви «легкий на підйом» і доволі рішучий чоловік, то раджу придбати байдарку (в кращому випадку) або ж – у гіршому – просто доброго гумового човна і, до того ж, взявши на плечі добре напханий усім необхідним туристський наплічник, якось дістатись до села Скалева, що на межі Кіровоградської та Черкаської областей, і тут, у місці впадіння Великої Висі в Синюху, спустити на воду човен. Хай його повільно зносить навдивовиж прозора – аж синя! – вода. Звикайте до цієї чистоти, до білих лілій, пробуйте ту воду на смак і на дотик – вона на диво м’яка, і тіло, у ній скупане, набуває якоїсь молодої пружності.
Милуйтесь скелями, що, бува, нависають над синім річковим плесом, дивуйтесь кізочкам, що якось тримаються на виступах цих скелястих урвищ – і як тільки вони туди вибираються?!
У проміжках між скелястими берегами – бентежний степовий простір. І – тиша, у якій таїться відчуття древності. Продовжуючи спускатись вниз по річці, зупиніться біля розташованої на високому правому березі знаменитої Торговиці, де колись полковникував Іван Сірко. Саме в цьому місці у далекому 1362 році відбулася  переможна битва русько-литовського війська під проводом Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича та князя Данила Острозького з військами монголо-татарської орди.  Про цю битву довгий час не згадувалось у шкільних підручниках історії, бо вона переймала пріоритет перемоги над татаро-монгольськими ордами від іншої, багато в чому міфічної битви, добре знаної як Мамаєве побоїще.
Відчуття древності з’являється і від розуміння того, що на берегах Синьої води (так колись називали цю річку) під товстим шаром чорнозему приховано багато залишків ще трипільської культури: наші прапращури уміли вибирати місця для своїх городищ.
Таке «інтермецо на Синюсі» я влаштовую собі щороку. Довгий час цей край притягував  як батьківщина Євгена Маланюка, за якою він так важко, так розпачливо ностальгував в еміграції. Але з того часу, як прочитав «Сині Води» Володимира Рутківського, кожні відвідини Синюхи набувають особливого сенсу. Тільки пристанеш до берега , вийдеш у мовчазний, безлюдний степ як починають уявлятися картини тієї знаменитої битви на «Синій Воді», що з такою рідкісною для нашої прози майстерністю візуалізував автор цього роману. Добротна історична проза саме тим і цінна, що створює для читачів  ілюзію присутності у якомусь фрагменті історичного часу, який би без такої художньої фіксації назавжди і безслідно зник у темряві давно проминулого часу.
Синьоводській битві присвячено кілька наукових конференцій, видано збірник наукових матеріалів. Потрохи починаємо розуміти, що саме ця битва поклала початок звільнення східнослов’янських народів від монголо-татарського ярма. Але наукові конференції, монографії та статті існують для обмеженого кола людей. «Сині Води» – для тисяч, а з часом, маємо надію, і для мільйонів читачів..
Історична проза  Володимира Рутківського – його «Сині води» і трилогія «Джури» – зорієнтована на дитячо-підлітковий вік, хоч і залюбки читається дорослими, що само по собі характеризує її високий художній рівень. Вона створила канон для літератури, адресованої дітям. Дуже важливо, що в ній немає ось того бажання опуститися до дітей, писати для них, за влучним висловом Миколи Вінграновського, тримаючи «соску в роті» – від текстів, створених таким чином, буквально тхне штучністю, таким собі ерзацом, якого так багато в нашій «дитячій» прозі, у тому числі і в тій, яка вже давно і міцно засіла в шкільних програмах з літератури. Ні, талант Рутківського якраз і характеризується його вродженою повагою до дитячого світу, завдяки якій письменник, слідуючи настанові Януша Корчака, ПІДНІМАЄТЬСЯ до нього. А ще – у нього чудово розвинуте історичне мислення, котре проявилося ще в дитячі роки, коли він на околиці рідного села Велика Буримка, що на Черкащині, розкопав з друзями-однолітками стоянку первісних людей трьохсоттисячної давності. Завдяки цьому таланту він настільки точно реконструює давні епохи, що тим образним відтворенням беззаперечно віриш.
Можливо, вчені історики і здатні знайти у тих реконструкціях якісь неточності, але при всьому тому вони повинні відчувати, що письменник має величезну перевагу над ними, а саме: домагається художньої правди, котра наділена тією особливою магією, завдяки якій читач, якому пощастить зустрітися з художнім світом  Рутківського і ввійти у нього, вже назавжди пройметься ним, понесе його в собі у все своє подальше життя.
Історична пам’ять нашого народу, яка так старанно і з таким ієзуїтським умінням винищувалася протягом  багатьох віків, реанімується цим найбільш  придатним способом – художньо-енергетичними візіями проминулих часів. І хай ці візії стосуються лише окремих фрагментів нашої тисячолітньої історії, вони важливі саме тому, що створюють канон, задають високий рівень для майбутнього формування історичної прози, адресованої  молодим поколінням українців.
Інша складова успіху письменника  визначається тим, що у свої молоді роки він чимало попрацював на поетичній ниві, виробляючи тонке відчуття мистецтва слова. Воно у нього економне, без кучерявості та всяких інших надмірностей, але, водночас, і точне, здатне виконати те, що і повинне виконувати слово в історичній прозі – зупиняючи проминулий час, візуалізувати його, наповнювати  персонажами з виразними характерами, чисельними побутовими деталями,  кольорами та запахами саме тих далеких часів, тобто створювати художній світ як другу реальність.
У ці дні творець цієї реальності Володимир Рутківський відзначає своє 80-річчя.
З Роси і Води Вам, синьої і чистої, дорогий Володимире Григоровичу!
 

№8 (196) 21 квітня 2017