Патріарх чеської та словацької україністики

 

До 100-річчя з дня народження Миколи Неврлого

Микола МУШИНКА, голова Асоціації україністів Словаччини, Пряшів

 

60 років тому, 28-30 травня 1956 року, в Пряшеві відбувалася величава міжнародна наукова конференція, присвячена 100-літтю з дня народження Івана Франка під назвою «З історії чехословацько-українських взаємин».

В роботі конференції брали участь 32 науковці, між ними двоє з України: Євген Кирилюк із Києва та Марія Мундяк (зі Львова). Пряшівщину на конференції представляла Олена Рудловчак. Чехію – 13 науковців, між ними особисті друзі та знайомі Івана Франка: Франтішек Главачек, Людвік Куба та Іван Панькевич (останні два заочно).

До 100-ліття з дня народження Івана Франка у Пряшеві було видано і досі не перевершений майже 700-сторінковий збірник «Зв’язки Івана Франка з чехами та словаками» Михайла Мольнара та Марії Мундяк.

Виступи на конференції, поповнені деякими іншими матеріалами про чехословацько-українські взаємини, були опубліковані в об’ємному збірнику «Z dejín československo-ukrajinských vzťahov», що вийшов й у перекладі українською мовою. Неофіційним головним організатором конференції та упорядником українського перекладу збірника був молодий працівник Чехословацько-радянського інституту Словацької академії наук Микола Неврлий, який цими днями при порівняно доброму здоров’ї дожив до ста років. Подивімся ближче на його життя і внесок в українознавство, зокрема у франкознавство. Більш детально цю тему розглянуто у статті.

Чеський і словацький філолог-славіст, літературознавець і публіцист; дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка та іноземний член НАН України Микола Неврлий (Mikuláš Nevrlý) народився 15 листопада 1916 року в Ростові-на-Дону в сім’ї чеського емігранта Ярослава Неврлого, одруженого з галицькою українкою Ольгою Рудинською, яка померла 1919 року, коли Миколі не минув ще й третій рік. Виховувала його та на рік старшу сестру Ярославу бабуся по матері, пізніше, коли батько з дітьми переселився із Росії в Україну – мачуха Катерина Бурлюк (українка татарського походження, яка сім’ю покинула) та третя дружина батька Фросина Коровай, яка прищепила йому любов до української мови і культури.

Середню освіту Микола здобув у семирічній школі міста Куп’янськ Харківської області. Після її закінчення 1931 р. він поступив у автошляховий технікум у Харкові. Його батько викладав українську та німецьку мови в одній з харківських середніх шкіл, а одночасно був офіційним перекладачем закордонної преси для народного комісара освіти Миколи Скрипника. Він часто брав допитливого сина в нарком освіти та на акції харківської інтелігенції, де він мав змогу особисто пізнати тодішній цвіт української нації.

У Куп’янську і в Харкові Микола на власні очі бачив не лише жахливі наслідки голодомору, але й масові арешти національно свідомої інтелігенції, обвинуваченої у шпигунстві та належності до неіснуючих «українських націоналістичних організацій». Подібна доля чекала і батька Миколи Ярослава Неврлого, який, будучи іноземцем, не таївся своїми антирадянськими поглядами та симпатіями до інакодумців. На щастя, батько швидко зорієнтувався у ситуації і наприкінці 1933 року разом з сім’єю переселився у Чехословаччину.

Від 1934 року батько – автор першого підручника української мови з фонетичним правописом – викладав українську (руську) мову в Ужгородській дівочій учительській семінарії. В Ужгороді Микола 1935 року поступив у п’ятий клас гімназії, де його учителями та наставниками стали Іван Панькевич, Володимир Бірчак та інші свідомі українці. Після Віденського арбітражу 1938 року сім’я Неврлих переселилася до Хусту, де Микола певний час учителював в навколишніх селах (Нижній Бистрий, Золотарево, Богдан).

Після окупації Карпатської України Угорщиною у березні 1939 року М. Неврлого разом з групою національно свідомої молоді угорські органи арештували й кілька місяців протримали у рахівській тюрмі, піддаючи грізним тортурам. Батько Ярослав останнім потягом виїхав із Закарпаття у Брно, де через протекторатні органи визволив сина із в’язниці.

Склавши матуральні курси в Ярославській гімназії, Микола на початку серпня 1940 року поступив на славістичний відділ німецького Карлового університету у Празі (всі чеські вузи були німецькою владою закриті), а паралельно там же вчився на філософському факультеті Українського вільного університету. Там у семінарі Олександра Колесси Микола виголосив першу свою наукову роботу «Еволюція лірики Олександра Олеся», в значній мірі написану на матеріалах, здобутих від особистого спілкування з поетом.

І Німецький Карлів університет, і Український вільний університет він успішно закінчив навесні 1945 року. Брав участь у оуновських похідних групах у східну Україну та празькому антинацистському повстанні 1945 року.

Післявоєнна чехословацька влада не визнала дипломи Німецького та Українського університетів. М. Неврлому довелось повторити весь курс навчання на філософському факультеті Карлового університету в Празі, який він успішно закінчив у 1948 році.

Оскільки М. Неврлий відмовився вступити у комуністичну партію, місце у Празі для нього не знайшлося. Він повернувся до батьків у Чеське Будєйовіце, де викладав російську мову в середній школі. Там він одружився з чешкою Лібушею Тесаржіковою, яка стала вірною супутницею його життя і досі зразково дбає про свого сторічного чоловіка. 24 серпня 1949 року в них народилася дочка Оля.

У Чеських Будєйовіцях (пізніше у Брно) М. Неврлий заснував та очолив гурток перекладачів з української літератури, переклади яких, поповнені перекладами празької групи перекладачів, очолюваної Орестом Зілинським, увійшли до антології української поезії «Vitězit a žit». Це була перша, а що до кількості представлених поетів і досі не перевершена антологія української поезії в перекладі чеською мовою. В ній подано 204 вірші 52 поетів від найдавніших часів до кінця 40-х років 20 століття.

У 1950 році М. Неврлий у Брненському університеті захистив докторську дисертацію на тему «Життя і творчість Івана Франка», здобувши за неї титул доктора філософії (PhDr.). З того часу франківська тематика стала провідною в його науковій діяльності. Він їй присвятив низку статей та чеськомовну монографію «Іван Франко – український поет-революціонер», яка по суті була його дисертацією.

Кілька десятків праць він присвятив життю і творчості Т. Г. Шевченка. Окремими книжками вийшли: «Безсмертний Шевченко» та словацькою мовою «Тарас Шевченко – революційний поет України».

Коли на початку 50-х років Пряшівщина вступила на шлях т. зв. «українізації», М. Неврлий одним з перших нав’язав співпрацю з тамтешніми українськими установами. У 1956 р. він переселився із Брно у Братиславу, де у Наукового-дослідному інституті педагогіки укладав програми та підручники для українських шкіл Пряшівщини та брав участь у літніх курсах для вчителів.

У 1963 р. його було прийнято на роботу в Інститут словацької і світової літератур Словацької академії наук. Там він 1965 року видав покажчик «Бібліографія словацьких українознавчих праць (1945-1964)”, який охоплює 2117 позицій, а 1966 р. захистив дисертацію «Українська радянська поезія 20-х років» на звання кандидата філологічних наук (CSc.).

В другій половині 60-х років, використовуючи тимчасову політичну «відлигу», М. Неврлий опублікував цілу серію ґрунтовних статей про аванґардні течії в українській літературі 20-х років (футуризм, експресіонізм, неоромантизм, неокласицизм і т. д.), про репресованих українських письменників («розстріляне Відродження») та письменників, що з різних причин опинилися в еміграції. Ці теми в Радянському Союзі та Чехословаччині були під суворою забороною. Про них невільно було навіть згадувати.

Тоді ж він впорядкував і у Пряшеві видав комплексні художньо-дослідницькі зібрання творів Богдана Ігоря Антонича «Перстені молодості» та Дмитра Фальківського «Ранені дні», які в Радянському Союзі були теж «на індексі».

М. Неврлий в атмосфері демократичних процесів у Чехословаччині другої половини 60-х років по-новому глянув і на твори відомих українських радянських письменників (М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана та інших).

В часі т. зв. «застою» в Радянському Союзі та «нормалізації» у Чехословаччині (70-80 роки) його доступ на сторінки видань України та українських видань Чехословаччини був обмежений. Та М. Неврлий не перестав працювати навіть i тоді. Для словацької енциклопедії «Pyramída» він написав анонімно кілька десятків статей про українських діячів культури. Статтями про Україну він постачав теж закордонні енциклопедії та довідники, зокрема «Енциклопедію українознавства» в Сарселі. Майже чотири роки він працював над «Словацько-українським словником» Петра Бунґанича (Братислава, 1985). Скрупульозно провірив, виправив та доповнив кожне заголовне слово без того, щоб претендувати на співавторство.

Переломним у його житті став 1987 рік, коли під час горбачовської «перебудови» та «гласності» і в Україні почали заповнювати «білі місця» в літературі. Микола Неврлий один з перших почав популяризувати в Україні творчість письменників української політичної еміграції, публікуючи в наймасовішому українському журналі «Україна» серію статей зі спогадами про О. Олеся, Є. Маланюка, О. Бурґтарта (Юрія Клена), О. Ольжича, Л. Мосендза, О. Стефановича, С. Гординського, І. Качуровського та М. Ситника. В інших журналах він опублікував спогади про І. Кулика, В. Сосюру, М. Бажана, Б. Беднарського, А. Гарасевича, І. Панькевича, О. Зілинського, І. Мацинського тощо. Усіх цих людей він знав особисто.

У 1991 році з’явилася в Києві його монографія «Українська радянська поезія 20-х років». Це була його кандидатська дисертація, яка із-за свого новаторського змісту в рукописі пролежала 25 років.

Слідом за цією «ластівкою» в тому ж 1991 році М. Неврлий опублікував у Пряшеві дальші дві унікальні новаторські книжки: зібрані твори двох визначних поетів-емігрантів: «Земна мадонна» Євгена Маланюка та «Цитаделя духа» О. Ольжича. Обидві книжки спричинилися до перевидання творів цих письменників в Україні.

Наприкінці 80-х років відновилася співпраця М. Неврлого з пряшівською «Дуклею», перервана процесом т. зв. «післясерпневої нормалізації» на початку 70-х років. З того часу він на її сторінках опублікував кілька десятків статей і став одним з найпродуктивніших дописувачів журналу. Згодом його було прийнято в члени Спілки українських письменників Словаччини та Асоціації україністів Словаччини. Членом Наукового товариства ім. Шевченка він є з 1990 року.

У 1994 році при фінансової допомозі західної української діаспори Асоціація україністів Словаччини видала в Києві його монографію «Олександр Олесь. Життя і творчість». Була це найповніша книжка про цього класика української літератури. В тому ж 1994 році у Києві М. Неврлий опублікував збірник віршів та прози свого празького друга із студентських років Богдана Беднарського «Шляхетне серце».

У 1995 році у Києві появилася антологія віршів 12 поетів т. зв. «празької школи» – «Муза любові й боротьби», а 1998 року там же побачив світ збірник творів його особистого друга з періоду «похідних груп» Михайла Ситника «Катам наперекір».

Значним відкриттям для України був упорядкований М. Неврлим щоденник словацького церковного та суспільно-політичного діяча Данієла Крмана з його подорожі до шведського короля Карла ХІІ у Полтаву (1708-1709 рр.), в якому важливе місце займають відомості про тодішні воєнно-політичні події в Україні, зустрічі автора з гетьманом Іваном Мазепою, запорозькими козаками, про Полтавську битву 1709 року тощо.

З ініціативи М. Неврлого на Слов’янському острові в Празі у 1956 році була відслонена пам’ятна дошка Івану Франкові; 1990 р. – пам’ятник Т. Шевченкові в Братиславі, 1999 р. (разом із зятем Григорієм Булахом) – пам’ятник Данієлу Крману на полі Полтавської битви під Полтавою; а 2002 р. – меморіальна дошка Григорію Сковороді у Братиславі.

У 2001 році Державна наукова бібліотека у Пряшеві видала бібліографічний покажчик Адели Файбікової «Микола Неврлий», який містить 905 бібліографічних позицій, в тому числі 41 книжкову публікацію. З того часу його бібліографія поповнилася десятками нових праць.

Слід підкреслити, що найвизначніші свої підсумкові роботи М. Неврлий опублікував на 93-ому та 98-ому році свого бурхливого життя. Це монографія «Іван Франко. Життя і творчість» (співавтор Мирослав Даніш) та «Енциклопедія української літератури та культури».

Остання книга у 133 статтях, публікованих словацькою, чеською, польською, німецькою та англійською мовами, знайомить словацького читача з найвизначнішими представниками української літератури і культури та їхньою творчістю.

Незалежна Україна по заслузі оцінила внесок М. Неврлого в українознавство, нагородивши його орденом Президента України «За заслуги» 3-го та 2-го ступенів, орденом «Козацької доблесті», ювілейною медаллю Т. Г. Шевченка, сертифікатом «70 років Карпатської України», сертифікатом «300 років Конституції Пилипа Орлика», а у 2016 році – ювілейною медаллю Президента України «25 років незалежності України» – «за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету української держави, популяризацією її історичної спадщини і сучасних надбань». Літературний фонд культури Словаччини нагородив М. Неврлого Премією Івана Франка.

Та, мабуть, найвизначнішим поцінуванням внеску М. Неврлого в українознавство було видання в Україні збірника його слов’янознавчих праць «Минуле й сучасне», в якому подано 129 його україномовних статей, розкиданих у періодичних і неперіодичних виданнях багатьох країн.

Вже цей короткий огляд внеску Миколи Неврлого в українознавство свідчить про те, що в його особі Словаччина та Чехія мають найвизначнішого сучасного дослідника й популяризатора України та її культури за межами України, послідовного продовжувача справи Івана Франка, якому на цей рік припадають два ювілеї: 160-річчя з дня народження та 100-річчя з дня смерті. Є щось символічне між біографіями цих двох людей: у рік відходу з життя Івана Франка прийшов на світ найвизначніший дослідник його життя і творчості за межами України Микола Неврлий.

Щиро вітаємо його з цим славним ювілеєм, а до дальших років бажаємо йому доброго здоров’я в колі своїх найближчих.

 

 

Микола МУШИНКА,

голова Асоціації україністів Словаччини, Пряшів

 

Редакція «Української літературної газети» долучається до привітань, які в ці дні надходять на адресу Миколи Неврлого з нагоди його столітнього ювілею! Зичимо Вам, шановний пане Миколо, доброго здоров’я, невтомності і Господньої благодаті! Ваше життя є яскравим прикладом високого і чесного служіння українському народові! Ваші книги і Ваші наукові праці вже увійшли до золотої скарбниці української культури!