Мистецтво афоризму Ярослава Федорчука

Олександр Ушаков,

український режисер документальних

фільмів

 

Відомо, що Антон Чехов в листі брату Олександру написав: «Стислість – сестра таланту». Цю фразу завжди згадуєш, коли чуєш або читаєш короткий і глибокий за замістом вислів.

Історія афоризму починається разом з людською цивілізацією. В книзі Еклезіаста, що в Біблії, ми вже зустрічаємося з зачатками політичної філософії: «…Поставлено дурість на високі пости, а гідні внизу перебувають…»

В античну епоху ми зустрічаємось вже з висловами, спрямованими на самоаналіз: «Я знаю тільки те, що я нічого не знаю»(Сократ).

Далі історія афоризму прискорює свій біг. «Бідний не той, у кого мало що є, а той, хто хоче мати більше» (Сенека). «Жадібність є злочинне бажання чужого» (Цицерон). Блаженний Августин («Воля в нас завжди вільна, та не завжди добра»), Тома Аквінський («Я часто каявся в тому, що говорив, але рідко шкодував про те, що мовчав») – в своїх афоризмах наслідують традицію, закладену Сократом, яка полягає в критичному відношенні до себе.

У Нову історію повертається епоха циників (киників), тих, хто добре розбирається в людських характерах та бачить політику без прикрас: «Нам мало, щоб у нас добре йшли справи, нам хочеться до того ж, щоб у всіх інших вони прийшли в повний розлад» (Франсуа де Ларошфуко). Або «Це більше ніж злочин – це помилка» (Буле де ля Мерт).

В 19-му сторіччіприйшла ціла плеяда геніїв афоризму – Томаса Карлайла («Героїзм – це перш за все здатність діяти»); Артура Шопенгауера («Наше спасіння – в умінні співчувати»); Жозефа де Местра («Ніхто не знає, що таке війна, поки не відправить туди власного сина»); Фрідріха Ніцше («Чи відчував я коли-небудь докори сумління? Пам’ять моя зберігає на цей рахунок мовчання»); Альбера Камю (« Я не хочу бути генієм, мені вистачає тих проблем, з якими я стикаюся, намагаючись бути просто людиною»), та багато-багато інших…

Україну також Бог не обділив майстрами афоризму. Ось, наприклад, що пише в 18-му сторіччі Григорій Сковорода: «Вельми не мала справа: пізнати себе». Або: «Дяка всеблаженна Богу, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним!».

Про афоризми і майстрів афоризму минулого можна писати нескінченно, але, щоб не втомлювати читача, хотів би скоротити вступ і перейти до теми нашого сьогоднішнього обговорення –  до книги афоризмів відомого політика і письменника новітньої історії України – Ярослава Петровича Федорчука.

Моя думка: вони виглядають вельми гідно на тлі висловів його великих попередників. Ярослав Петрович прожив довге і цікаве життя, вклавши багато особистих зусиль для процвітання нашої Батьківщини, отримавши в цій напруженій діяльності багатий людський досвід. Тому і в своїх афоризмах він висловлює чимало цікавих, змістовних та влучних думок про себе, своїх співвітчизників, про українську політичну систему.

Ось, наприклад, цей його афоризм: «Багатством можна добитися слави, а не честі. Суть честі в доброчинності», можна спокійно назвати моральною максимою та правилом поведінки для всіх українців. «Від беззаконня гине не лише суспільство, але і творці беззаконня» – в цьому афоризмі показано, як діє «ефект бумерангу»: як протизаконні дії також негативно впливають на тих, хто творить беззаконня (бо вони ж думають, що вони вічні та вільні від наслідків своїх дій!). «Влада не псує людину – вона лише проявляє, що це за людина» або «Бідняк засуджує мільйонера за його нечесність та аморальність. Але чи зустрічався вам хоча б один такий критик, що не хотів би стати мільйонером?», – ці його вислови викривають глибини людської психіки не гірше за Зігмунда Фрейда. «Часто люди, які критикують діючих політиків, нічим не відрізняються від тих, кого вони критикують». Такі метаморфози ми бачили неодноразово (відомий приклад – переродження українського політика Владислава Каськіва: від критика влади до корупціонера!), і Ярослав Федорчук попереджає нас про це. Як людині вийти з цього кола пороку? Просто треба бути чесним! Але (увага!), «щоб бути чесним, необхідно бути мужнім», попереджає Федорчук. Тому мужність громадян України і є ключем до розв’язання більшості соціальних проблем!

Переважна більшість афоризмів Ярослава Петровича – про політику. Адже це й не дивно, оскільки більшість свого довгого життя він провів в українській політиці, тому хто, як не він, знає цю тематику?

Політичним афоризмам Федорчука притаманний політичний гумор; «У українських політиків як у жінок – однакове бажання зберегтися». Чи: «Українські політики дуже правдивий і принциповий народ – майже ніколи не скажуть один про одного доброго слова». Що тут сказати? Дуже влучно та й смішно!

Не залишає без уваги Ярослав Петрович і загальнолюдські, екзистенціальні питання. «Життя не гра – його заново не розпочнеш»; «Зірка світить тому, хто хоче бачити її світло»; «Любов до Батьківщини та свого народу не буває надмірною».Але любов до Батьківщини потребує здійснення вчинків. І тут, каже Ярослав Петрович, «немає вчинків малих чи великих, а є гідні та негідні, і вони є суттю людини».

А це про жінок: «Жінка виглядає настільки красивою, наскільки вона щаслива».

Пише Федорчук і про основну загрозу для української державності з боку споконвічного ворога України – Росії: «Патологічна ненависть росіян до української державності за довготривалістю може зайняти перше місце в книзі рекордів Гіннеса»; «Якщо ціанистий калій – смертельна отрута для тіла, то російська пропаганда така ж отрута для духовності людини»; «Російського українофоба, як і горбатого, могила не виправить». В цих афоризмах він справедливий, іронічно-сатиричний та злий.

Не обминув Федорчук і духовність людини. В цій сфері, де чесність перед Богом повинна бути кришталево чистою, дехто також хитрує і лукавить, навіть перед Богом: «Хрест на грудях ще не означає, що людина живе за заповідями Бога». «Церква, яка не служить своєму народу, не служить і Богу». Над цією думкою слід задуматися багатьом українцям.

Ярослав Петрович також не пройшов і повз тих людей, які звикли критикувати інших, але не хочуть бачити своїх вад: «Не шукай в людях лише погане, сам станеш поганим»; «Хочеш, щоб світ став кращим. Стань кращим сам».

Ще хочу сказати, що все ж таки Ярослав Федорчук не песиміст, а соціальний оптиміст: «Я боюся за Україну, коли думаю, що Бог справедливий та судить по справах її. Але знаючи, що він терпеливий і люблячий, в моїй душі не згасає надія за її майбутнє». В цьому афоризмі він зазначає, що, незважаючи на масштаб проблем, які стоять перед українським суспільством, всі вади, які притаманні нашому суспільству, можна і треба долати. Що ти за людина та громадянин, якщо байдуже ставишся до своєї країни, її суспільства та української держави? Цинічна в політиці людина навіть не в майбутньому, а вже зараз, приречена, і повинна бути проклята людьми! Її нема що робити в Україні! («Україна велика й багата, щоб задовольнити потреби кожного українця, але надзвичайно мала і бідна, щоб задовольнити потреби тих, хто при владі»). Це, на мою думку, основний «меседж», який посилає нам Ярослав Федорчук, і який я виніс, прочитавши книгу його афоризмів.

Але не можна в цій короткій статті «осягнути неосяжне» (Козьма Прутков), а саме – афоризми Ярослава Федорчука. Краще читачеві самому їх прочитати, щоб знайти всі перли думки автора безпосередньо в його афоризмах.

З свого боку хочу сказати, що час, який я витратив на читання книги його афоризмів, збагатив мене новими змістовними ідеями. І я би радив  всім читачам самотужки почитати цю книгу, для того, щоб отримати велике естетичне та філософське задоволення від стислих та глибоких думок сучасного майстра афоризму Ярослава Федорчука.