Крихти живого часу Андрія Содомори

 

 

Не слово при людині, щоб бути словом,

а людина при слові, щоб бути людиною.

Андрій Содомора

 

Богдан ДЯЧИШИН

 

Поетичне, прозове й перекладне слово Андрія Содомори – скромного, інтелігентного, вдумливого українського літератора, який заохочує на малому зосереджуватися не тільки оком, а й душею, спонукає до глибинного роздумування. Яке воно, те слово? Передусім – воно з тих слів, які треба читати не лише фізичним оком, а й оком думки, духом людського єства, серцем: «Життя людини, за Сенекою, – це життя думки» («Діалоги»):

Взявся я за непосильну працю – малим осягнути велике, але це моє розуміння, хай і незначне, як зеренце, має надію прорости і вирости в міцне й крислате дерево пізнання обріїв та глибин творчої особистості, якій так пасують слова Миколи Руденка:

 

Я в Слові свої володіння здобув –

У Всесвіті-Слові, де Божі закони.

 

Андрій Содомора своїм життям, творчістю доводить: усі його літературні здобутки – задля розвою української літератури, адже не новина те, що «…геніальне відкриття чи поява мистецьких шедеврів є співпрацею обраних Богом з-поміж смертних і Творцем» (Ольга Слоньовська, «Слід невловимого Протея»).

Слово здатне розбудити приспану побутом людську душу і змусити її трудитися.Однак слово це має бути особливе – наснажене душевним теплом та мудрістю його автора. Слово Андрія Содомори справляє особливий вплив на читача. До письма він підходить як турботливий садівник, кожне слово у нього – наче доглянуте дерево: на своєму підсонні, обтяжене соковитим овочем.

Часто гортаю сторінки його книжок (маю в цьому душевну потребу), не раз гублюся в розмаїтті думок, у загадковій простоті й глибині слова, але намагаюся вловити якомога більше тепла думки-життя, продовжуючи своє духовне життя, затримати в пам’яті бодай дещицю, радію, коли вдається, забуваю таке звичне нарікання: «Та скільки того життя?»

Хто може більше сказати про поезію, аніж сам її автор?! Насамперед – фактом її появи на папері… «По світло йду до темного покою», а після того першого просвітлення – «На перелаз ступивши, завагаюся: // Що там?… Що там?..», а відтак:

 

Старий ставок і пісня над селом,

І тиша, й скрегіт жаб – навперемінно.

 

Вічно теплі спогади дитинства, туга за тим, що не повернути із незабутнього минулого, що гріє серце й душу:

 

Яке ж сумне те місце, де був сад!

Хоч би пеньок, горбочок – геть нічого…

Тут п’явся по веранді виноград,

Снувався там рівчак уздовж дороги.

 

Та ось знову світло з покою, власне, його кришталеве звучання:

 

Старий фортеп’ян і туги плав –

У віхолу погляд мами…

Розлучник-час так прозоро став

Зимовим склом поміж нами!..

 

Але ще не пора, не пора – ще не «загладжує метіль дороги й межі». І чи варто так уже сумувати, чи не краще – пильніше придивитися до чуда Божого творення, розвою й побачити?.. «Але чи вгледиш, як із бруньки – лист?..// А сонце розімлілу землю гріє «…І раптом збагнути:

 

Зігнулася під краплею роси

травинка лугова, життя основа:

тремтить на ній, до посвисту коси,

в травинці тій, – уся світобудова.

 

«Я вдячний стежці, по якій ішов: // Земного неба й досі бачу шовк!..» – це і про мене, за що складаю поетові щиру вдячність. Така стежина неминуче приведе до джерел, що із земних глибин витікають й дарують свіжість і творчу снагу, до тієї води, що

 

…перша спонукала до прозріння:

Хто в люстро глянув, плесо голубе, –

Твою пораду вчув: «Пізнай себе!»

 

Це лише прохід текстами кількох віршів. А кожний же рядок – завершена думка, яка може слугувати темою для окремого есею: «Душа неначе пригадала крила…», «Прощаюсь, а душа болить»… Поет розмовляє з читачем, з природою, з тими, кого вже немає серед нас, зі своєю пам’яттю, з любою йому античністю; вслухається у мову дощу й шурхіт листя, веде душевні розмови зі Львовом; блукаює замжиченими вуличками рідного міста, наснажується ним…

А люди часто біжать-поспішають, нічого такого не зауважують, і сірий камінь, в якому дух віків, краплі сліз та поту будівничого, не зворушує їх… марнота марнот… Не бачать, що «на сірім – світла тінь так дивно грає»…

Коли читаю Андрія Содомору, поринаю у плин думок-образів, живу відчуттям, що крок за кроком, немовби тінь, ступаю стежками його молодості та зрілого життя, дослухаюся до його спогадів, до сліз речей, до всього забутого…

 

Блукає Львовом осінь-листоноша,

Забуте щось нашіптує мені…

У вітру барокового розкошах

Купаються фігури кам’яні.

 

«Сивий вітер» Андрія Содомори – це книга й про наше життя. Тут кожен образ торкається нашого серця. Кожну книжку Андрія Содомори, а цю зокрема, потрібно читати серцем, щоб вловити, запам’ятати все те, що його живить. Щоби писати про «найтоншу енергію» оригінальної прози, в яку «перемандрувала античність – у своїх помислах, настроях, мелодиці вислову», – треба відчувати однією з автором душею.

…Беру до рук книгу «Наодинці зі словом» із совою на обкладинці, яка «не плаче й не співає». Ця книга завжди на часі. Автор вчить нас слухати слово, бачити те, що за словом, «бо лише подих Слова, його аура, несе найдорожчу для людини інформацію – почуттєву», й це допомагає нам утверджувати свою ідентичність: «У 1954 р. в еміграції – у цьому, за його влучним висловом, «антракті»української історичної драми – Є. Маланюк висловив справді неперехідну за значенням тезу: «Може, найважливішим із наших завдань, як національної спільноти, було, є й буде: пізнати себе» (Оксана Забужко, «Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період»).

Андрій Содомора у книзі «Наодинці зі словом» наголошує, що «душевна бездіяльність, байдужість до головного – до світу, що у нас самих, що у слові», призводить до смерті нашої душі, а далі – й завмирання мозку.

Своєю життєвою силою слово письменника промовляє до нас із кожної сторінки. У вступі до роману-есе «Під чужою тінню» А. Содомора наголошує, – пише «те, що зберегла пам’ять. Саме пам’ять, а не папір…» Кому ж ми вдячні за збережене нашою пам’яттю? Творцеві і здобуткам, що їх залишили нам ті, хто йшов перед нами. Бути під тінню нашого Творця – велике блаженство для людини.

Під чужою тінню усвідомлюємо, що ми залежні від Творця, від натхнених наших попередників, тих, хто збагатив систему правдивих цінностей, хто залишив знання, на які можемо опертися, які допомагають нам іти своєю дорогою поміж системних речей, не порушуючи доцільності.

Ця книжка про тих, на кого опирається майстер слова у своїй творчості, з ким ішов і йде в житті, в роботі; це теплі спогади про рідних, викладачів університету, про сприйняття світу через діалог та порозуміння з античністю.

Йди куди хочеш… І серцем горнуся до іншої книжки – «Жива античність». «Під пером Андрія Содомори античність і справді оживає», – пише Віктор Неборак, а далі наголошує на величі слова, його впливі на наше життя: «Саме слово, пробуджуючи вічне в наших душах, єднає нас з античністю і з усіма поколіннями смертних людей…

Якби ж ми вміли ось так любити слово, своїх близьких і знайомих, якби кожна дрібниця, кожна подія так глибоко зворушувала наше серце любов’ю, – то й ми могли б описати лінії нашої долі («Лініями долі» – це ще одна книжка Андрія Содомори)! З якою щирістю й теплотою автор веде мову про своїх близьких і знайомих, тих, які були перед нами й залишили глибокий слід у його пам’яті.

«Лініями долі» – це портрети, зігріті спогадами, а водночас – цілий пласт історії ХХ століття в образах. Це історії людей на тлі доби комуністичної системи. Це живі історії душ, до яких чутливо доторкнувся митець своїм живим і влучним словом. Читаючи й перечитуючи цю книгу, я ніби прожив життя справжніх героїв надскладної для людських взаємин епохи, яка й досі не вкладається в жодне розуміння. Боляче, коли переживання охоплює серце, і воно, зрошене невидимою гарячою сльозою, сприймає чуже життя за своє; колосальна енергія слова змушує до чуттєвого осмислення туги й печалі, які з такою силою й очевидністю знову оживають в ХХІ столітті, на наших очах. Враження таке, що історію ніхто не вивчає, що історія нікого нічого не вчить, особливо ж – через добру книжку. Рудимент сатанинської системи на свій лад трактує сльози речей…

Відчуттям всесильності слова переймаюсь, коли беру до рук іще одну книгу А. Содомори «Студії одного вірша». Тут промовляє, дихає кожна сторінка. «Живе – побіч вічного». У книжці Андрій Содомора підсумовує свої здобутки, творчість оригінальну й перекладацьку: вона є великою допомогою для всіх, хто любить слово, читає і перебуває в ньому. «Студії…» – для читача, якого «цікавлять барви й тони художнього слова». Слова, яке в більшості з нас ніяк не знайде притулку, яке запрошує пізнати його сутність, закарбувати у своїй пам’яті, – щоб ми пробудилися для добрих справ та помислів, а відтак ми втішалися добробутом в нашому загадковому, надскладному, але прекрасному житті рідного слова.

А ось книжечка, яка «є спробою прочитання Шевченкового «Садка вишневого…» і Франкового «Безмежного поля…» у контексті античної і загалом європейської літератури». Шевченків 2014 рік висвітлив цілу добу його пророчих дум… Тож Андрій Содомора помандрував рядками «Садка вишневого…», не оминаючи жодної букви, щоб ми могли пригорнутися душею до Шевченкової поезії. Услід за автором мандруймо «стежками слова», а натомившись чи зажурившись, чуймо, мовби до кожного з читачів звернений тихий голос Кобзаря:

 

Поїдеш далеко,

Побачиш багато;

Задивишся, зажуришся, –

Згадай мене, брате!

 

Є книжки, які можна переповісти, а виважені, перевірені життям та досвідом, писані душею й серцем книги Андрія Содомори треба читати-перечитувати, насолоджуючись плином авторських думок, читаючи серцем, щоб черпати почуттєву інформацію. Та не марнуймо часу, а радше працюймо, пам’ятаючи, що «час не тільки забирає, а й дає, він і лікує, і, хоч який стрімливий, – тихо налягає на весло…».

Щоб оцінити працю Андрія Содоморияк перекладача античної літератури, передовсім варто вчитатися у перелік виданих ним томів спадку старожитніх авторів, тоді й відкриється нам, яка це титанічна праця – численні переклади з грецької й латини.

1.Менандр. Відлюдник. – Львів : Вид-во Львівського університетуту, 1962. – 97 с.

2.Бидлоо Н. Наставление для изучающих хирургию в анатомическом театре (пер. с лат. А. А . Содоморы при участии М. И. Дубового). – Москва: Медицина, 1979. – 592 с.

3.Арістофан. Комедії. – К. : Дніпро, 1980. – 506 с.

4.Горацій. Твори. – К. : Дніпро, 1982. – 253 с.

5.Овідій Публій Назон. Метаморфози. – К. : Дніпро, 1985. – 299 с.

6.Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей. – К. : Дніпро, 1988. – 189 с.

7.Софокл. Трагедії (пер. Андрія Содомори та Бориса Тена). – К. : Дніпро1989. – 301 с.

8.Есхіл. Трагедії (пер. Андрія Содомори та Бориса Тена. – К. : Дніпро, 1990. – 316 с.

9.Евріпід. Трагедії (пер. Андрія Содомори та Бориса Тена). К. : Основи, 1993. – 446 с.

10.Сенека, Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія. – К. : Основи, 1996. – 608 с.

11.Овідій. Любовні елегії. К. : Основи, 1999. – 299 с.

12.Арістофан. Комедії. – Х. : Фоліо, 2002. – 509 с.

13.Боецій, Северин. Розрада від філософії. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. – 146 с.

14.Сенека. Моральні листи до Луцилія (перевидання). – Львів : Апріорі, 2007. – 324 с.

15.Микола Гусовський. Пісня про зубра. – Рівне : Волинські обереги, 2007. – 126 с.

16.Поезія вагантів (переклад з латинської Мирона Борецького та Андрія Содомори). – Львів : Світ, 2007. – 264 с.

  1. Г. Гоффманн. «Петер-Нечесаха» (з німецької). – К. : Грані-Т, 2007. – 36 с.

18.Овідій Публій Назон. Метаморфози (перевидання). – Харків : Фоліо, 2008. – 381 с.

19.Року Божого: Латинські написи Львова (Содомора Андрій, Домбровський Маркіян, Кісь Андрій). – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 288 с.

20.Катон, Марк Порцій Старший. Дистихи Катона. – К. : Грані-Т, 2009. – 320 с.

  1. Римська елегія (Галл, Тібулл, Проперцій, Овідій). – Львів : Літопис, 2009. – 578 с.

22.Верґілій. Буколіки. Георгіки. Малі поеми. – Львів : Літопис, 2011. – 404 с.

23.Арнольдде Вілланова. Салернський кодекс здоров’я. – Львів : ЛОБФ «Медицина і право», 2011. – 56 с.

24.Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії. – Львів : ЛА «Піраміда», 2011. – 296 с.

25.Теогнід. Елегії вигнанця. – Львів : ЛА «Піраміда», 2012. – 112 с.

26.Сапфо. Пісні з Лесбосу. – Львів : ЛА «Піраміда», 2012. – 140 с.

27.Алкей. Пісні застольні і повстанські. – Львів : ЛА «Піраміда», 2013. – 152 с.

28.Сто загадок Симфосія (переклад з латинської, коментарі-есеї). –Львів : Срібне слово, 2013. – 216 с.

29.Архілох. Хліб на списі. – Львів : ЛА «Піраміда», 2014. – 196 с.

30.Anno Domini = Року Божого : латинські написи Львова / Андрій Содомора, Маркіян Домбровський, Андрій Кісь Андрій ; [пер., передм. Андрія Содомори та Маркіяна Домбровського]. Вид. 2-ге, допов. і переробл. – Львів: ЛА «Піраміда», 2016. – 336 с.

31.Сенека Луцій Анней. Діалоги / Луцій Анней Сенека ; пер. з лат., передм., комент. Андрія Содомори. – Львів : Апріорі, 2016. – 320 с.

32.Грецька епіграма в перекладах Андрія Содомори; [передм. Маркіяна Домбровського і «Від перекладача»– Андрія Содомори; комент. Андрія Содомори і Маркіяна Домбровського]. – Львів : Апріорі, 2016. – 220 с.

 

А ось список книжок оригінальної прози і поезії Андрія Содомори:

 

1.Жива античність. – К. : Молодь, 1983. – 227 с.

2.Наодинці зі словом. Львів : – Літопис, 1999. – 476 с.

3.Під чужою тінню. Львів : – Літопис, 2000. – 336 с.

4.Сивий вітер. – Львів : Літопис, 2002. – 270 с.

5.Жива античність (друге видання). – Львів : Срібне слово, 2003. – 184 с.

6.Лініями долі. – Львів : Літопис, 2003. – 376 с.

7.Наодинці зі Львовом. Поетичні проходи. – Львів : Літопис, 2005. – 208 с.

8.Студії одного вірша. – Львів : Літопис, Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 364 с.

9.Пригорща хвилин: образки, мініатюри, катрени. – Львів : Видавництво «Срібне слово», 2007. – 160 с.

10.Жива античність (перевидання). – Львів : Срібне слово, 2009. – 180 с.

11.Сльози речей: Новели, образки, медитації. – Львів : ЛА «Піраміда», 2010. – 172 с.

12.Від слова до серця, від серця – до слова. – Львів : Літопис, 2012. – 52 с.

13.Пригорща хвилин (друге доповнене видання). – Львів : Срібне слово, 2012. – 186 с.

14.Поезія. Проза (вибране) – Львів : Літопис, 2012. – 720 с.

15.Шевченків садок і Франкове поле. Спроба прочитання. – Львів : Апріорі, 2014. – 104 с.

16.Батькова рука. Земна й духовна ниви отця Олександра Содомори / Зібрав і зредагував Андрій Содомора. – Львів : видавництво Львівської Політехніки, 2014. – 300 с.

17.Жива античність (перевидання). – Львів : «Срібне слово», 2016. – 200 с.

18.Афористичні етюди. – Львів : Апріорі, 2016. – 360 с.

 

Переглянувши ці списки, пересічний читач може розгубитися. А я нагадаю слова Антуана де Сент-Екзюпері: «Моя духовна культура базується на культурі Людини в кожній окремій особистості…Тепер я краще розумію образ сліпця, який іде до вогню». Щоб усвідомити, чому людина йде до прихованого вогню давньої літератури, мусимо пізнавати самих себе. В тому й «…сила античної літератури, що вона будить бажання іти саме своїм шляхом». Андрій Содомора робив і робить все для того, щоб наблизити нас до розуміння життя через античне письменство, щоб ми, долучаючись до скарбів світової культури, могли пізнавати й себе.

Солідаризуюся зі влучним у слові Віктором Небораком: «Якщо я присвячую свій час на читання і перечитування «Живої античності» та всіх книг, що їх написав і переклав Андрій Содомора, я здобуваю дорогу до сяйливої Дійсності Слова, яка стає частиною мене самого. Так можна причаститися Вічністю, а це варте всього золота світу!»

Андрій Содомора сповнений сили й енергії і ще не раз подивує нас своїми шедеврами, бо живе за принципом: що Бог дав – треба віддати сторицею…

Осінь прекрасна плодами своїми… Як і людина – своїми добрими ділами, особливо та, яка усіма силами підтримує в собі, плекає Божу іскру…

   м.Львів

№3 (191) 10 лютого 2017