Кремль давно розглядає весь світ як зони власного впливу

 

І в Криму, і на Донбасі, і в Лівії Росія діє за схожим сценарієм:

сепаратисти, зброя, біженці, російські «іхтамнєти».

Результат теж один і той же – хаос, злидні, смерть.

 

 

Авраам ШМУЛЕВИЧ

Гучну заява Путіна про те, що у Росії немає меж, необхідно розуміти буквально – Кремль давно розглядає весь світ як зони власного впливу. Так само буквально слід розуміти і слова Путіна про те, що розпад СРСР – «найбільша трагедія двадцятого століття».

Метою політики російського президента є ліквідація наслідків цієї «трагедії». Тобто – відновлення того впливу, яке було в світі у Радянського Союзу. Причому впливу військово-силового. Саме про це дбає Путін, а не про збільшення життєвого рівня своїх громадян, розвиток демократії та їм подібні «ліберальні дурниці».

Нагадаю, що сферою впливу СРСР були не тільки Україна та інші пострадянські країни, а й вся територія Східної Європи, а також – більше половини території Близького Сходу, включаючи Афганістан, Сирію, Ірак і, що особливо важливо, Ємен. Контроль цієї країни на півдні Аравійського півострова дає доступ до більшої частини світових запасів нафти, а ще можливість загрожувати і Саудівській Аравії, і шляхам транспортування палива по Перській затоці. Крім того, СРСР мав майже повне панування в Середземному морі (Алжир, Лівія, Єгипет, Сирія), мав велику вагу в Південно-Східній Азії, потужні позиції в Латинській Америці – в Нікарагуа і на Кубі. Стратегічною метою Радянського Союзу були саме морські транспортні шляхи, якими живиться економіка Заходу.

Сьогоднішні дії Путіна і, головне, його наміри, можна зрозуміти, тільки якщо взяти за основу те, що він с І в Криму, і на Донбасі, і в Лівії Росія діє за схожим сценарієм: сепаратисти, зброя, біженці, російські «іхтамнєти». Результат теж один і той же – хаос, злидні, смерть.

ртини. Хоча б якоїсь її частини. Те, що ці спроби приречені на провал, що в їх ході можна остаточно зруйнувати економіку своєї країни, життєвий рівень її громадян і увергнути світ в пожежу нової світової війни – для Путіна не важливо. І дивуватися тут особливо нічому, в історії досить прикладів подібної поведінки диктаторів.

У міру сил Путін прагне знову взяти під контроль найбільші морські транспортні шляхи. Мета його тут зрозуміла – нафта, вплив на ціни на світовому ринку енергоносіїв, шантаж ЄС і Японії тим, що він в будь-який момент може перерізати «кровоносні судини» їхніх економік.

Анексувавши Крим, Росія відновила повний контроль над портом міста Севастополя, який є базою Чорноморського флоту РФ. Як незабаром після анексії півострова в березні 2014 року півострова зазначив впливовий військовий журнал Defense News, анексія Криму в числі іншого веде до того, що російський ВМФ зможе впливати на події в Північній Африці і на Близькому Сході.

Ще влітку 2015 року було опубліковано нову офіційна Морську доктрину РФ. Точніше, Путін схвалив поправки до діючої раніше доктрини. Їх було вирішено внести в зв’язку з «зміною міжнародної ситуації в світі, зокрема, розширенням НАТО на Сході і возз’єднанням Криму з Росією». Доктрина визначає військово-морську політику РФ в шести регіонах: атлантичному, тихоокеанському, арктичному, антарктичному, каспійському і зоні Індійського океану. Доктрина передбачає постійну присутність російського флоту в Середземному морі і «достатню» військово-морську присутність у Атлантичному океані. Віце-прем’єр-міністр РФ Дмитро Рогозін, коментуючи ухвалення поправок, відзначив також, що Росії необхідно відновити присутність ВМФ у Середземному морі.

Поява російських військових сил в Сирії восени 2015-го підтвердила, що відтворення військово-морських баз стало одним із центральних елементів зовнішньої політики РФ. Реалізація цих планів Путіна триває і зараз – незважаючи на війну проти України і посилення економічної кризи в самій Росії. Точніше навіть – саме завдяки цій війні. Адже, почавши одну авантюру, неминуче доводиться прикривати її новими.

Щойно 14 березня провідні світові ЗМІ опублікували повідомлення Reuters про те, що на території Єгипту біля кордону з Лівією з’явилися російські військові. Йдеться про спецназівців і безпілотників, які були помічені мінімум на двох єгипетських військових базах. Представники дипломатичного корпусу США заявили, що присутність Росії в Лівії може бути частиною спроби підтримати лівійського «військовокомандуючого» Халіфа Хафтара, який зазнав невдачі в боях з ісламістами за нафтові порти, контрольовані його військами.

Насправді, поява російських військових біля кордонів Лівії не є несподіванкою. Знаючі експерти і дипломати давно попереджали про те, що саме на лівійському напрямку готується новий наступ Кремля.

Хафтар, або, як він називає себе, «командувач Лівійською національною армією маршал Халіфа Белкасем Хафтар» – найвпливовіший з нинішніх лівійських сепаратистів. Він противник визнаного ООН і Заходом уряду Лівії, контролює схід країни, і, найголовніше – найбільший Сіртський нафтоносний басейн і порти в Середземному морі, звідки відвантажується лівійська нафта.

У 2016 році Хафтар двічі побував в Москві; в червні він зустрічався з секретарем Ради безпеки РФ Патрушевим і міністром оборони Шойгу, в листопаді – з Шойгу і міністром закордонних справ Лавровим. 11 січня 2017 року біля берегів Лівії Хафтар відвідав російський авіаносець «Адмірал Кузнєцов» і на його борту провів з Шойгу переговори в режимі відеоконференції. Хафтар був офіцером армії Каддафі і отримав військову освіту в СРСР. У 1981-1987 року тоді ще полковник Халіфа Хафтар командував лівійським військовим контингентом у Чаді. У 1987 році він здався в полон чадським і французьким військовим, пізніше попросив і отримав політичний притулок в США.

За часів холодної війни радянський військовий флот спирався на бази в Алжирі, Лівії, Єгипті та Югославії. З їх допомогою Радянський Союз підтримував свій вплив в Середземному морі. Авторитетний американський журнал National interest ще у вересні 2015 писав, що Кремль має намір відновити цю інфраструктуру, і спробує закріпитися знову як мінімум в двох точках – в Лівії та Єгипті. Частина колишньої Югославії – Сербія – давно в орбіті Москви. Намагається вона відновити свій вплив і в інших частинах колишньої Сербії, як показали недавні події в Чорногорії.

Deutsche Welle повідомила в грудні 2016-го, що Росія вивчає можливість створення військової бази в Лівії. Згідно з інформацією видання, зокрема, це питання обговорював Халіфа Хафтар під час свого листопадового візиту в Москву. Ізраїльський сайт DEBKA в свою чергу після цього візиту з посиланням на свої джерела в дипломатичному корпусі і спецслужбах РФ повідомив, що Путін вже прийняв рішення про військову інтервенцію в Лівії, і має намір направити в цю країну сили ВМФ і ВВС, зрозуміло, виключно «для продовження боротьби з ісламськими терористами».

Міністр закордонних справ Мальти Джордж Велла в січні нинішнього року виступив з попередженням, що Путін може почати нову громадянську війну в Лівії, щоб спровокувати чергову кризу біженців в ЄС, особливо напередодні виборів у Франції та Німеччині.

Поява російських військових сил в Сирії восени 2015-го підтвердила, що збереження військово-морських баз стало одним з центральних елементів зовнішньої політики РФ.

Якщо Москва зможе закріпитися в Лівії і прикордонних з нею районах Єгипту, якщо там будуть постійно присутні російські війська, то Кремль отримає відразу два потужних важелі впливу на Європу. По-перше, через лівійську нафту. Сьогодні Лівія виробляє 700 тисяч барелів нафти в день, потенціал же більш ніж вдвічі більший: до революції 2011 року Лівія виробляла 1,6 мільйона барелів на день. По-друге, тут не можна не погодитися з головою МЗС Мальти, через біженців – лівійський шлях нелегальної міграції до Європи сьогодні другий за потужністю після сирійського, і в разі ескалації громадянської війни в Лівії потік біженців багаторазово збільшиться.

Москва має можливість дестабілізувати ситуацію і в західній частині Середземномор’я, в районі Марокко. Там діє збройна повстанська організація Фронт Полісаріо, який прагне відокремити від Марокко частини території – Західну Сахару. І Москва не один рік активно підтримує цих африканських сепаратистів, які оголосили про створення Сахарської Арабської Демократичної Республіки. «Завдяки всьому, що ми отримали від Росії, ми змогли розгромити армію Марокко, ми досі не знаємо іншої зброї, крім радянської і російської. Звичайно, ми отримуємо її через інші країни», – заявив «міністр оборони» цього сепаратистського утворення в серпні 2013 року.

І в Криму, і на Донбасі, і в Марокко, і в Лівії Росія діє за разюче схожим сценарієм: сепаратисти, зброя, біженці, російські «іхтамнєти». Результат теж один і той же – хаос, злидні, смерть.

 

eizvestia.com

№6 (194) 24 березня 2017