Душа, відкрита світовій поезії

Мешканка Луцька, волинська письменниця Олена Криштальська – авторка цікавих поетичних збірок «Відкриваю в собі таємницю» (1987), «Хліб і камінь» (1993), «Пізня яблуня» (2009) та книжки для дітей «Сорочина для сороки» (2004).

Художні переклади О. Криштальської становлять другу, не менш важливу частину її творчого доробку. Вони цілком закономірно й органічно входять до складу нашого національного письменства, демонструючи не лише багату ерудицію перекладачки, її творчу активність, фаховість, освіченість, непогамовану схильність до опанування іноземних мов (пані Олена перекладає з іспанської, португальської, польської, італійської, англійської, білоруської, російської, а також з української мови на польську), а й тонкий естетичний смак при доборі поезій, належну перекладацьку майстерність.

Глибоким проникненням в оригінал відзначаються її книга перекладів з іспанської творів Г.А. Беккера «Рими» (1993), ошатні й змістовні двомовні видання «Антологія аргентинської поезії ХХ століття» (1998), «Незгасне полум’я любові. Антологія іспанської поезії ХІІ-ХХ століть» (2003), «Пульсуючі струни. Антологія іспанської та латиноамериканської лірики ХVI-ХХ століть» (2010), книга вибраних оповідань польського письменника Збігнєва Влодзімєжа Фрончека за назвою «Любов у Любліні» (2011). Завдяки творчій співпраці української поетеси й перекладачки з відомим польським поетом, прозаїком і видавцем нещодавно побачило світ двомовне українсько-польське видання «Гравітація взаємності. Антологія сучасної української поезії» (2013). Переклад і упорядкування цієї дивовижної антології сучасної української поезії здійснила Олена Криштальська, а редагування – Збігнєв Влодзімєж Фрончек.

Книги перекладів з іспанської мови та поетичний доробок О. Криштальської пошановано літературною премією ім. Василя Мисика (2001) та обласною літературною премією ім. Агатангела Кримського (2003).

А рекомендуючи переклади Олени Криштальської на здобуття літературної премії ім. Максима Рильського в галузі художнього перекладу, відомий в Україні та за її межами поет, перекладач і літературознавець, лауреат Шевченківської премії Ігор Качуровський слушно відзначав, що «в українському перекладацтві співіснують принаймні чотири школи чи напрямки:

1. «Французьке» розуміння перекладацької творчости – це точний переклад змісту, проте без уваги до форми, себто – без рими, якщо вона є, чи розміру, не кажу вже про строфічну будову.

2. Школа, яка вважає, що перекладацтво – це нагода для перекладача виявити свою творчу індивідуальність.

3. Школа Жуковського. Переклад має бути зрозумілий і легко сприймальний. І щоб гарно звучав. А особливої уваги до формальних особливостей приділяти не варто.

4. Школа Рильського-Зерова. Я сказав би, що це всебічне наближення до твору. Це школа неокласиків, що йде до Кочура та Качуровського».

Детальне ознайомлення І. Качуровського з перекладними книжками О. Криштальської дало йому законні підстави і її зарахувати до цієї четвертої групи в сучасному українському перекладацтві, яку ще називають академічною.

У згаданій вище рекомендації та передмові до двомовної книги Олени Криштальської «Пульсуючі струни. Антологія іспанської та латиноамериканської лірики ХVI-ХХ століть» Ігор Качуровський вказує на особливі заслуги фахової перекладачки.

До своєї антології О. Криштальська вибирала ліричні вірші тих поетів, які їй імпонують як творчій особистості. В антології репрезентовані Мігель де Сервантес Сааведра, Педро Кальдерон де ла Барка, Густаво Адольфо Беккер, Федеріко Гарсіа Лорка, Рубен Даріо, Габріела Містраль та багато інших авторів народів Іспанії та Латинської Америки. Приємне враження справляє і те, що, вибираючи поетів на свій смак, вона, як пише І. Качуровський, «визбирала-познаходила поміж іспаномовних авторів кілька поетів, які були українського роду чи походили з України». Антологія Олени Криштальської містить також добірки перекладів з Амадо Нерво та Альфонсіни Сторні, на чиї твори в Радянському Союзі було накладено ідеологічне табу. У передмові Ігор Качуровський наголошує, що «Олена Криштальська якщо не перша, то одна з перших звільнилася від тягару «радянщини», від пут самоцензури – і відкрила свою душу для світової поезії».  

Переглянувши художні переклади О. Криштальської та порівнявши їх з оригіналами, І. Качуровський для належної оцінки вибрав три поезії у перекладах О. Криштальської та у власних перекладах. За висловом Антуана де Сент-Екзюпері, ремісники заздрять один одному, а творці змагаються між собою. Аналізуючи переклади обох перекладачів, Ігор Качуровський відзначив у рекомендації мимовільне «суперництво» перекладачів:

 «Перший випадок. Свого часу я звернув увагу на неповноту тексту і деякі відхилення від розміру у її перекладі загально знаної поезії Рубена Даріо «Осіння пісня навесні». І це спонукало мене дати повний і точний переклад. Це той випадок, коли мій власний переклад здається мені ліпшим.

Другий випадок. Коли читаю «морські», писані у формі своєрідного прологу до самогубства, поезії Альфонсіни Сторні, я ніби чую пісню, що виконувала Мерседес Соса «Ти йдеш, Альфонсіно, в твоїй самоті». Але коли я прочитав переклад Олени Криштальської, то змушений був визнати її перевагу над моїм власним перекладом: вона зберегла-відтворила форму коротких, уривчастих віршів з асонансами, а я піддався спокусі дати регулярні строфи…

Третій випадок. Це – «Гітара» Федеріко Гарсії Лорки. Тут я можу порівняти чотири різні переклади.

У книзі «Вибраний Гарсія Лорка» (видання «На горі») маємо дослівник прозовий, без жодного натяку на якусь «мистецькість» чи версифікацію, дослівний переклад. Зазначено: переклала Женя Васильківська. Назва твору «Ґітара» (редактор не знав, що слово – грецьке, тож за Єдиним Академічним правописом належить писати «Г». Це приклад «французького» розуміння художнього перекладу.

Інший (чи інакший) випадок маємо у книзі «Федеріко Гарсіа Лорка» Миколи Лукаша. Тут відтворено асонанс на «а» і збережено зміну ритму. Але це вже відгук другого розуміння перекладацтва – камелію заступлено «лататтям», шпаги – «ножами», а мертву пташку посаджено на голу гілку.

А от порівнявши переклади Олени Криштальської та мій власний, я жодному не можу віддати перевагу: на мій погляд – вони рівновартісні».

У передмові до книги перекладів О.Криштальської «Пульсуючі струни» Ігор Качуровський солідаризується з відомим теоретиком і практиком поетичного перекладу початку ХХ століття Валерієм Брюсовим, який вважав, що віршований переклад повинен не лише правильно передавати зміст першотвору, відтворювати всі характерні відмінності його форми, а й «зберегти у віршованому відображенні підрядкову близькість до тексту, наскільки її допускає дух мови, зберегти всі образи першотвору й уникати будь-яких довільних додатків».

Принагідно відзначимо, що, на погляд Михайла Москаленка, Микола Лукаш, як перекладач і неперевершений знавець української мови, «стоїть незмірно вище від усіх своїх попередників». Проте ставлення М. Москаленка до Лукашевих перекладів із Лорки – складне і неоднозначне. «Безпомилково вловивши народну, фольклорну основу частини доробку Лорки («Циганський романсеро», ще дещо), при її відтворенні він, на мою думку, – писав Москаленко, – вдався до засобів П. Куліша, Ю. Федьковича, С. Руданського, якщо не харківських романтиків, а тому його переклади виявилися архаїзованими і «опейзаненими».

Книга перекладів Олени Криштальської з іспанської та португальської мов «Пульсуючі струни» вміщує вибрану лірику цілої плеяди поетів 17 країн світу. Маючи неабияке обдарування як до поетичної, так і до перекладацької творчості, О. Криштальська плідно працює на поглиблення літературних взаємин України з багатьма народами світу, зводячи, за словами Павла Тичини, духовні мости аркодужного перевисання до народів. Переконаний, що творча спромога Олени Криштальської багатством, силою і красою рідного слова адекватно відтворювати широкі простори світової поезії, представляти її кращі зразки в художніх перекладах добірною українською мовою, заслуговує на присудження їй літературної премії імені Григорія Кочура за її оригінальну працю «Пульсуючі струни. Антологія іспанської та латиноамериканської лірики ХVI-ХХ століть», яка, на думку Маргарити Жердинівської, є найповнішою і чудово перекладеною в Україні антологією лірики Іспанії та Латинської Америки.

м. Київ