У СЕРПНІ 2014 РОКУ НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА ПИСЬМЕННИКІВ
УКРАЇНИ ВІДЗНАЧАТИМЕ СВОЄ 80-РІЧЧЯ
Добровільна творча громадська організація професійних літераторів України – Спілка письменників України була створена у 1934 року на першому всеукраїнському з’їзді радянських письменників, що розпочав свою роботу 17 червня 1934 року в Харкові, а закінчив – 12 серпня 1934 року в Києві, куди було переведено столицю Радянської України. З доповіддю «Про роботу Оргкомітету Спілки радянських письменників України» виступив голова Оргкомітету Іван Кулик, який свого часу входив до складу першого Радянського уряду в Україні, у 1924-1926 рр. був радянським консулом у Канаді і належав до літературних організацій «Гарт» та Всеукраїнської спілки пролетарських письменників.
Оргкомітет був створений у
травні 1932 року з метою згуртування літературних сил України відповідно до
постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року «Про перебудову
літературно-художніх організацій». Згідно із цією постановою всі письменницькі
об’єднання в колишньому СРСР скасовувалися, а натомість було створено
Оргкомітет з підготовки до І з’їзду письменників СРСР. Керівництво усіх
республік СРСР отримало рекомендації від вищих компартійних керівників про
створення республіканських письменницьких організацій напередодні Першого
Всесоюзного з’їзду радянських письменників, що відбувся у Москві з 17 серпня по
1 вересня 1934 року, і який мав на меті об’єднати усі республіканські
письменницькі організації в єдину Спілку письменників СРСР, що і відбулося 1
вересня 1934 року.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Українську
делегацію на Першому Всесоюзному з’їзді письменників представляло близько
тридцяти літераторів. На з’їзді в Москві виступили перший голова Спілки
письменників України Іван Кулик, а також Микола Бажан, Наталя Забіла, Іван
Кириленко, Олександр Корнійчук, Іван Кочерга, Іван Ле, Іван Микитенко, Петро
Панч та Леонід Первомайський. Загалом, створена 1934 року Спілка радянських
письменників України об’єднувала сто двадцять членів та сімдесят три кандидати
в члени Спілки письменників. На першому всеукраїнському з’їзді радянських
письменників у Харкові та в Києві були виголошені співдоповіді до промови
голови українського Оргкомітету Івана Кулика. Іван Микитенко зробив доповідь
«Про створення Спілки радянських письменників», Іван Кириленко наголосив на
«Творчих завданнях української прози», А.Хвиля накреслив «Творчі завдання
української поезії», Самійло Щупак виступив про «Творчі завдання драматургії».
12 серпня 1934 року з’їзд прийняв резолюцію про організаційне оформлення Спілки
радянських письменників України. Тож, цей день і вважається днем народження
Національної Спілки письменників України – з 1991 року правонаступниці Спілки
радянських письменників України (1934) та Спілки письменників України (1959). Х
з’їзд СПУ, що відбувся 19 квітня 1991 року, був проголошений Першим з’їздом
незалежної Спілки письменників України й засвідчив про відокремлення СПУ від
Спілки письменників СРСР. Другий з’їзд СПУ відбувся у листопаді 1996 року.
Статус Національної Спілка письменників України отримала у 1997 році.
За весь час існування Спілку письменників
України очолювали дванадцять письменників: Іван Кулик (1934), Антон Сенченко
(1934-1936), Іван Микитенко (1936-1937), Олександр Корнійчук (двічі:1938-1941 і
1946-1953), Максим Рильський (1943-1946), Микола Бажан (1953-1959), Олесь
Гончар (1959-1971), Юрій Смолич (1971-1973), Василь Козаченко (1973-1979),
Павло Загребельний (1979-1986), Юрій Мушкетик (1986-2001), Володимир
Яворівський (2001-2011). Нині НСПУ очолює з 2011 року тринадцятий за ліком
голова Віктор Федорович Баранов.
Варто згадати й передісторію створення
Спілки письменників України, що охоплює дванадцятирічний період пошуків та
організаційних форм літературного життя України перших років радянського періоду.
Починаючи з 1922 року, створилося чимало літературних угруповань та спілок.
Першими масовими літературними об’єднаннями в Україні були спілка селянських
письменників «Плуг» (1922) та спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923).
На початку 1922 року організувалася київська науково-мистецька група
«Комуністичний космос», згодом – «Аспанфут». З 1921 по 1927 рр. активно
виступала група «неокласиків», які уникали нової тематики, орієнтуючись на
античні зразки. У 1923-1924 рр. було засновано спілку пролетарських
письменників Донбасу «Забой» та київську літературну групу «Аспис», з якої
згодом виділилась «Ланка». На той час існували численні організації
Пролеткульту. Після розпаду в 1925 році «Гарту» частина його членів створила
Вапліте, яка під впливом тодішньої партійної і громадської критики самоліквідувалася у 1928 році. Організована у
1925 році Валер’яном Поліщуком група «Авангард» проголошувала ідеї
конструктивізму та «динамізму». У 1927 році як організація «лівого фронту»
мистецтва виступила «Нова генерація», згодом Об’єднання пролетарських
письменників України – група українських футуристів (Михайло Семенко, Гео
Шкурупій). У 1926 році утворилася спілка революційних письменників «Західна
Україна», до складу якої входила велика група західноукраїнських письменників –
Василь Бобинський, Дмитро Загул, Мечислав Гаско, Дмитро Бедзик, Василь
Атаманюк, Антон Шмигельський, Агата Турчинська та інші. Проведення принципів
«партійності та народності» в літературі, використання художнього слова як
знаряддя соціалістичного будівництва проголошували спілка комсомольських
письменників «Молодняк», створена у 1926 році Павлом Усенком, та Всеукраїнська
спілка пролетарських письменників (1927). Такому розмаїттю літературних
об’єднань і різних мистецьких течій в Україні поклала край
літературно-політична дискусія 1925-1927 рр. У зв’язку з цією дискусією КП(б)У
в рішеннях пленумів 1926-1927 рр. засудила «націонал-ухильницькі» тенденції в
літературі й закликала до посилення зв’язків українських письменників з
літераторами інших радянських народів. Тож на початку тридцятих років почала
свою діяльність Федерація об’єднань радянських письменників України, ставши
провісником Спілки радянських письменників України, а згодом і Спілки
письменників СРСР. До речі, майже усі організатори й фундатори спілки
радянських письменників України 1934 року були репресовані й знищені у
1937-1941 роках як «вороги народу». Така доля спіткала й Івана Микитенка, й
Івана Кириленка, й Михайля Семенка…
Станом на січень 2014 року до складу
Національної Спілка письменників України входили 1789 письменників з 24
обласних організацій України, Кримської республіканської організації та
Київської міської організації, найбільшої за представництвом (641 письменник),
створеної 25 лютого 1969 року, а також 112 почесних членів НСПУ, які мешкають
за межами України.
У
Спілці письменників працюють літератори різних жанрів: поети, прозаїки,
драматурги, перекладачі, критики, літературознавці, публіцисти. Члени
Національної Спілки письменників України пишуть свої твори не лише українською
мовою, а й російською, єврейською, білоруською, угорською, молдавською,
грузинською, грецькою, польською, румунською, французькою та багатьма іншими
мовами світу.
У
багатьох обласних організаціях та Київській міській організації НСПУ постійно
працюють творчі об’єднання прозаїків, поетів, драматургів, публіцистів,
критиків-літературознавців, сатириків-гумористів, перекладачів, письменників
пригодницького жанру, дитячих письменників, творчі об’єднання молодих
письменників та літературні студії для початківців.
Національна
спілка письменників України з часу свого заснування мала власні друковані
органи: українською мовою – газету «Літературна Україна», журнали «Вітчизна»
(нині не виходить), «Жовтень» (нині «Дзвін»), «Прапор» (нині «Березіль»),
«Всесвіт», «Дніпро», «Київ», «Донбас», «Радянське літературознавство» (нині
«Слово і час»); російською мовою – журнал «Радуга». За часів незалежності
України з’явилися нові літературні газети: «Українська літературна газета»,
«Литературный Крым», «Кримська світлиця», «Літературна Одеса», з’явилися й нові
літературні часописи: «Кур’єр Кривбасу», «Вінницький край», «Світязь»,
«Січеслав», «Буква», «Вежа», «Лугань», «Море», «Літературний Тернопіль»,
«Степ», «Холодний Яр», «Літературний Чернігів».
За
радянських часів НСПУ мала одинадцять потужних державних видавництв: «Дніпро»,
«Радянський письменник», «Молодь», «Веселка», «Каменяр», «Карпати», «Маяк»,
«Промінь», «Таврія», «Донбас», та «Прапор». Сьогодні майже усі видавництва
поміняли свої назви, опинилися в акціонерній залежності, втративши статус
державних. На перші ролі вийшли приватні видавництва. Проте залишилися й такі
видавництва, як «Маяк», «Таврія», «Український письменник» (правонаступник
видавництва «Радянський письменник»), через які НСПУ здійснює свою видавничу
діяльність.
Величезна
роль у пропаганді української літератури, популяризації національних традицій
красного письменства належить Будинку письменників України у Києві по вулиці
Банковій, 2, де з липня 1953 року міститься центральний апарат та керівництво
Національної Спілки письменників України. В Будинку письменників України щодня
відбуваються творчі вечори майстрів слова, презентації нових книжок, ювілейні
та урочисті заходи, пов’язані з життєдіяльністю Спілки, різноманітні
літературні конкурси та виставки. У Будинку письменників працює одна з кращих в
Україні письменницьких бібліотек з книжковим фондом у понад сто десять тисяч
томів. Бібліотека виконує велику за обсягом інформаційну та бібліографічну
роботу, постійно організовує книжкові ювілейні виставки сучасних письменників,
популяризує нові надходження та висвітлює літературні події НСПУ.
Для
відпочинку та оздоровлення письменників упродовж десятиліть Національна Спілка
письменників України утримує кілька будинків творчості на території України. У
Ялті Спілка має будинок творчості імені А.П.Чехова, розрахований одночасно на
комфортний відпочинок двохсот осіб. З 1932 року в Криму у селищі Коктебель
працює будинок творчості «Коктебель», де одночасно можуть відпочивати двісті
осіб. (У зв’язку з тимчасовою окупацією Криму Росією наразі НСПУ не має
можливості управління своїм майном у Криму. – Ред.) До 1991 року Будинок
творчості «Коктебель» належав Літературному фонду Спілки письменників СРСР.
Нині будинок творчості поблизу Феодосії належить НСПУ. Комфортабельний
відпочинок та лікування у Будинку творчості НСПУ в Одесі по вулиці Амундсена,
3, гарантовано одночасно для трьохсот осіб. У лісопарковій зоні, в передмісті
Києва – в Ірпені одночасно передбачено відпочинок у Будинку творчості письменників
«Ірпінь» для сімдесяти осіб. У Трускавці на Львівщині знаходиться лікувальний
пансіонат «Нафтуся», де можна підлікуватися та відпочити кільком десяткам
чоловік. За такої солідної, здавалося б, соціально-матеріальної бази, що
залишилася НСПУ у спадок за майже вісімдесят років існування Спілки, навіть
після багатьох суттєвих соціальних втрат і рейдерських захоплень спілчанського
майна, що відбувалися останнім часом, нині виникає чимало питань із соціального
й матеріального забезпечення пересічних членів НСПУ.
За умов
сучасного розвитку комерціалізації в усіх сферах нашого життя, зокрема,
книговидавничої кризи, відсутності гонорарної політики, проблем у царині
соціального захисту письменників, творення незалежних об’єднань, угруповань
непрофесійного рівня, видання приватної літератури й альтернативних часописів
невисокого художнього рівня замість єдиної інформаційно-книжкової політики
створюється ганебна ситуація в літературних колах, що сприяє поступовому
занепаду письменницької праці, деградації духовних лідерів нації, якими завжди
вважалися кращі представники Національної Спілки письменників України. Нинішня
ситуація вимагає кардинальних змін у багатьох питаннях сучасної концепції
існування Національної Спілки письменників України в умовах відсутності
загальнодержавної гуманітарної політики.
м. Київ