90 років журналу «Всесвіту»: від традиції до модерну

15 січня журнал «Всесвіт», найстаріший український часопис перекладів і зарубіжної літератури, який заснували Василь Еллан-Блакитний, Олександр Довженко (перший художній редактор – саме він) і Микола Хвильовий, відзначив своє 90-річчя. Ювілейний захід припав на оголошений 15 січня День жалоби у зв’язку з трагедією під Волновахою. І все ж таки до Дипломатичної академії МЗС України того дня завітали друзі і партнери «Всесвіту», які протягом багатьох років допомагали журналові.

На заході було багато перекладачів, науковців із провідних університетів України, як Києво-Могилянка, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Львівський національний університет ім. І. Франка, Національний авіаційний університет, прийшов голова Національної спілки письменників М. Сидоржевський, були дипломати, представники дипломатичних представництв іноземних держав в Україні, зокрема Азербайджану, Ірану, Бельгії та ін. Із урядовців – тільки Ігор Ліховий, перший заступник Міністра культури України, і член Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Сергій Тарута, який іще за президентства В. Ющенка підтримав угорський спецвипуск «Всесвіту».

90 років – це мало чи багато? Починаючи від 1958 р., коли журнал отримав друге дихання, у світі відбулося багато кардинальних трансформацій: остаточно зникли мегаімперії, колишні колонії здобули незалежність, утворилося модерне геополітичне утворення під назвою Європейський Союз, до якого Україна прагне реінтегруватися, зрештою, Україна утвердилася у статусі незалежної держави. Історично важливі зміни відбулися навіть протягом останнього року: в Україні нарешті офіційно взято курс на прощання з комунізмом, а отже, послуговуючись метафорою Олі Гнатюк, можна нарешті говорити і про прощання з імперією. Тим більше, що в Україні за часів незалежності комуністична ідеологія була прикриттям для олігархів і криміналітету.

Журнал «Всесвіт» протягом усіх років був ретранслятором змін, залишаючись важливим ресурсом для утвердження української мови і культури. За час існування журналу від 1925 р. тільки у 2014 р. ми вперше надрукували матеріал російською мовою – це був оригінал спогадів людини, яка на власні очі бачила діяння імперії на Донбасі. Сьогодні ми бачимо результат багаторічної імперської політики з винищення української ідентичності – жахливу війну. Володимир Кейс, який емігрував до Австралії, скрупульозно фіксував початок донбаського апокаліпсису, крок за кроком показуючи, як російська імперія прагнула русифікувати Донбас, винищуючи основи українськості. Тож ми подали спогади як документ доби. Колись британський поет Маріо Петруччі, добірку якого ми двічі друкували у «Всесвіті», зауважив, що коріння Чорнобиля – в ленінському комунізмі. І якщо замислитися, то ця теза поета видається більше ніж художнім образом чи філософською інтенцією.

2014 рік редакція розпочала зі спеціального польського числа «Всесвіту», яке підготували спільно із Польським Інститутом у Києві. Цей номер був даниною часу: Польща – адвокат України в Європі, один із найбільших лобістів ідеї «Європа неможлива без України». І природно, що ми розпочали новий відлік «Всесвіту» (з огляду на новий відлік України) саме з польського числа.

Завершили рік ми також особливим номером, присвяченим сучасній літературі Азербайджану – країни, яка з перших днів підтримала Україну, країни, яка сьогодні стає надпотужним лідером Сходу, країни, яка має достатньо сил, щоб на засіданні Радбезу ООН не боятися назвати вторгнення до Криму російською анексією, яка порушує світове міжнародне право. Натхненником цього номера були керівник Центру художнього перекладу Спілки письменників Азербайджану Салім Бабуллаоглу, а також Посольство Азербайджанської Республіки в Україні і професор Мохлат Гусейнов.

До знакових публікацій 2014 року можна зарахувати такі: Константи-Ільдефонс Галчинський. Зачарована бричка (переклав Роман Лубківський), №1-2; Йоганн Вольфґанґ Ґете (переклав Микола Ільницький), № 7-8; Філіп Гросс. Човен, складений з поем… (переклав Стівен Комарницький, редагування Людмили Павлюк, Ігоря Павлюка), № 7-8; Кримськотатарська поезія ХХ століття. Номан Челебіджихан (упорядкування Володимира Чернишенка), № 5-6; Володимир Некляєв (переклав Валерій Стрілко), № 7-8; Віслава Шимборська (переклала Ірина Карківець), №1-2; Анар. Ювілей Данте (переклала Наталія Савчук), №11-12; Станіслав Бражник. Красноділ, № 9-10; Чарльз Буковскі. Фактотум (переклав Гєник Бєляков), № 9-10; Карло Еміліо Гадда. Ота брудна веремійця на віа Мерулана (переклав Геннадій Федоров); № 3-4; № 5-6; № 7-8; Славомір Мрожек. Оповідання (переклав Ігор Пізнюк), № 1-2; Анжей Сапковський. Змія. (переклав Ігор Пізнюк). № 3-4…

Серед авторів есеїв і літературознавчих розвідок особливо хотілося б відзначити Роксолану Зорівчак, Миколу Жулинського, Юрія Андруховича, Ісу Габіббейлі, Асада Джахангіра, Ірину Забіяку, Михайла Калініченка, Романа Лубківського, Олександра Ємця, Наталію Овчаренко, Марка Павлишина, Оксану Пахльовську, Миколу Рябчука, Наталію Сидяченко, Тає Туаклі-Восорну, Богдана Якимовича, Джаваншира Юсіфлі, Інну Пархоменко, Ірину Дмитришин, Івана Рябчія та багатьох інших.

На основі публікацій у «Всесвіті» можна було б написати міні-історію українського перекладу як частину історії літератури ХХ-ХХІ століть. Крім того, це єдиний журнал в Україні, який нині приділяє значну увагу історії українського перекладу та українським перекладачам, прагнучи актуалізувати їх у сьогоднішньому часі, сприяючи популяризації українських тлумачів та їхньої праці, яка часто творилася всупереч історичним обставинам і попри усілякі заборони. Сьогодні журнал прагне друкувати переклади сучасних творів, які відображають соціокультурну, психологічну специфіку ХХ-ХХІ ст., показуючи, які цікаві літературні новинки з’являються у світі. Розширено редакційну колегію журналу, залучено до неї провідних науковців (германіста – Б. Шалагінова, американіста – Н. Висоцьку, іспаніста – О. Пронкевича, італіста – О. Пахльовську, полоніста – В. Моренця, сходознавця – І. Бондаренка, літературознавців, теоретиків перекладу – Р. Зорівчак, С. Квіта, Л. Грицик та ін.).

Серед членів редколегії – доктор Рорі Фіннін, декан факультету україністики в Кембриджському університеті, один із лобістів українського слова у Британії, дивовижний ірландець, який закохався в українську мову, яку чудово опанував. Уже п’ять років у Робінзон-коледжі Кембриджського університету відбуваються щорічні міжнародні літературні читання на пошану перекладу як форми світосприйняття, як частини нашого буття. Ці читання названо на честь українського журналу «Всесвіт» і вони покликані об’єднувати усіх довкола українського слова.

Сучасна епоха клаптикова, сприйняття багатьох сьогодні так само фрагментоване. Ми можемо перебувати у просторі фейсбуку і думати, що це і є справжня реальність. Проте, маючи доступ до величезної кількості інформаційних ресурсів, маючи можливість отримати її від іноземних ЗМІ за допомогою сайтів і володіючи іноземними мовами, ми все одно перебуваємо в якійсь розірваній, клаптиковій реальності.

Так, люди споживають коротші інформаційні повідомлення, і це данина часу. Але це не означає, що так буде завжди. Літературні твори переносять людину в інтенційований художній простір, творений людською уявою. Мати уяву, вміння фантазувати – величезний здобуток «еволюції», дарунок, яким не можна нехтувати. Куди скеровують нас наші мрії? Це шекспірівське запитання сьогодні скеровує до мерехтливої реальності повідомлень, яким часом ми не можемо дати ради. Якщо ми перестанемо читати художні твори, аналітичні статті, то нас чекатиме величезна проблема в майбутньому – ми справді ризикуємо сформувати орвеллівське суспільство і ту дійсність, яку конструює Д. Мітчелл в передостанній частині свого роману «Хмарний атлас». Епоха товстих журналів переживає кризу, бо і сучасна людина так само переживає інформаційну, медійну кризу. Література – це подорож крізь час і простір, і в товстому журналі, зокрема і в тих творах, які друкуємо у «Всесвіт», часто читачеві даровано можливість здійснити цю подорож і насолодитися затишком самоспоглядання, зачудованістю красою буття.

Сьогодні журнал опинився у скрутному становищі – і важливо в цих страшних умовах війни, в хаосі повсякдення не загубити те найкраще, що є в українській культурі. Для цього потрібно просто передплатити журнал. Передплатний індекс за весь цей час не змінився: 74089.

«Всесвіт» належить до тих мистецьких об’єктів, які неможливо втратити. Час плинний, Всесвіт – вічний. Чи так само можна сказати і про український «Всесвіт»?