Володимир Вознюк. «Духу криця»

202

Живих жахає смерті веремія.

Її замислив нелюд, крові спраглий.

Хіть зверхності, цинізм, шизофренія

Вітчизну нашу нищити забагли.

 

Зашорені бліцкригами ідеї

вживили в мізки підданих апломб,

отож раби нікчемності своєї

благословляють смерть з ракет, з авіабомб.

 

Вночі та вдень щомиті, щохвилини

їм би спинять буття земного плин,

бо для свобод людських є домовини,

майбутнє, діти – ціль номер один.

 

Оселі, що гостинністю веселі,

тепер в рашистських заздрощів прицілі –

тож  їх, як наших вотчин цитаделі,

руйнують ревно зайди озвірілі.

 

Музеї, театри і  Божі храми

безбожно, ницо нищити посміли …

Дослідження, аналіз етнограми

підтверджують, що варвари вони, дебіли.

 

При прострації  на провокації

здатні жагучі заблудів паскуди:

мовляв, проміння радіації

їх клан у блоках атомних розбудить.

 

Рашисти – це  фашисти-московити,

і війна для них  всякчас – немов забава.

Із тими, що у ямах небуття, ми квити,

героям – сущим в Україні – слава!

 

Той, що був недавно, як позірний брат,

однак якому мусив слугувати,

в реалій світлі – зверхник-супостат,

брехливістю, злостивістю протятий.

 

Зманивши челядь у бездушний стрій,

накрив покровом зради всіх одразу,

щоби погнати, мов худобу, на забій,

щоб неживих сприймали, як проказу.

 

Орди ментальність плюндрує  чорнозем,

щоби злітало вороняччя скрути,

та грядуть настирно, як день за днем,

од нас вимоги їхньої спокути.

 

Підступністю хизуються іуди

синхронно із туманами війни.

Не схаменуть таких суди-осуди –

як і рашисти, вони від сатани.

 

Од предків у нас, в народу, булава,

гартувала доля спротив, духу крицю.

Зазвучали оберегами й слова

«криниця», «паляниця», «молодиця».

 

Нехай прямує міль маршрутами ганьби

так само, як нікчемні кораблі,

хоча спонтанно долучилися й вони,

аби нас величали посполиті й королі.

 

Бо й ниви, де ще у вирвах смерті зло,

плекають зерна прийдешнього буття,

начеб то війни у нас і  не було –

оце нелюде, навік –  віків затям!

 

Пора у московитському кремлі –

якраз у нечисті рашистської кублі –

словам  Пророка-Кобзаря лунати:

«І на оновленій землі

врага не буде, супостата,

а буде син, і буде мати,

і будуть люде на землі!»

 

І викарбовує історія для ворогів «амінь»,

собі бажаємо новітніх устремлінь.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!