Тетяна Малахова.«…Але буде і Божий суд»

Прогноз погоди в Україні

 

В столиці тихий листопад

Танцює вальси з мокрим снігом,

А під Донецьком знову «Град»

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

І гойдалка угору дриґом.

 

В Черкасах – мінус, в Чопі – плюс,

В Одесі замерзає море…

У Горлівки не б’ється пульс

І танк чужий легені оре.

 

В Херсоні випав перший сніг,

Напевне, хліб добряче вродить.

А Зайцеве стоїть без стріх,

І вже байдуже до погоди.

 

Обходить Рівне сірий смерч,

А Конотоп лякають грози,

Неначе сплять Судак і Керч,

І вітер рве засохлі лози.

 

Біжить зимовий гороскоп,

Несе ялинку нам і свято…

А десь набився сніг в окоп

І ковдрою накрив солдата.

2017

 

Діалог з московським екс-приятелем

 

– Давай, Танюш, прогоним стужу

И без обиды и хулы

Поднимем тост за нашу дружбу,

Соединив опять столы.

 

Наш разговор не будет лишним –

Уходит в Лету наше время!

…С тебя пирог коронный с вишней,

С меня – бутылка и пельмени!

 

– Знайду, напевне, кілька слів

І так скажу: «Сусіди,

Між нами тисячі столів

Із поминок-обідів.

 

Якщо оті столи зібрати,

Що поминали хлопців,

Мій буде в Києві стояти,

А твій аж у Находці…»

 

Мені не треба ваших слів,

Ні пам’яті, любові…

Між нами – тисячі столів

І море, море крові.

2017

 

Інколи мене питають запоребрикові знайомі:

– Как так получилось, что ты за Украину? Ну мама у тебя украинка c Сахновщины, ладно…. ты тоже там родилась…ладно… Но папа ведь твой – русский, из русской глубинки, с Вятки! У тебя фамилия русская!

Не кори, що я зрадила “русскую” кров…

Не по ній рветься серце шматками!

Коли танком на Щастя поїхав твій Псков,

Вона витекла разом з сльозами!

 

Я кусала до болю і пальці, і губи,

Навіть чула, як кров закипає, пече,

Коли в хлопця знайшли ваші звірі тризуба

І відтяли ту руку по саме плече!

 

Кров юшила із хлопця і била фонтаном,

Червоніла навколо донецька земля.

Мої очі накрилися сивим туманом –

В тім кривавім потоці була і моя!

 

Серце билось моє наче зранена птаха,

А по жилах неслась збожеволівша кров,

Коли цвинтарем став Іловайськ…. Волноваха

І дитину «розп’яв» ваш гидкий людолов!

 

Кров стискала мої вмить посріблені скроні,

І здавалось мені – зупиняється серце,

Коли ви катували солдатів в полоні,

А живих повели по проспектах Донецька !

 

Мені разом із хлопцями в грудях пекло,

Коли мову і прапор ганьбили буряти.

Мої очі зелені ставали як скло,

Коли в небо пішли українські солдати.

 

Я молюся і вірю, що наволоч згине

І не хочу твоїх запитань і розмов –

В моєм серці живе і болить Україна!

От і думай, сусіде, яка в мене кров…

2016

 

***

Я не здивована, що стільки зла

І ще не зібране каміння –

Авжеж… Століттями Москва

Рубала нам і голови, й коріння.

 

Я не дивуюсь, що хабар

Бере суддя попри закони –

Століттями у крові цар

Топив і совість, і кордони.

 

Я не дивуюсь, що «язык»

Несеться вітром мов полова

І начебто скажений бик

Витоптує копитом мову.

 

Я не дивуюсь, що краде

Чиновник пенсію у баби

І що негідники… цабе…

Приперлися до залу Ради.

 

Я не дивуюсь, що товпа

На гасла проміняла мозок,

І жінку прив’язала до стовпа,

І став кумиром відморозок.

 

Я вражена… Бо двоголовий кат

Не переміг козацький дух

І міцність стовікових ґрат

Руйнують воля і обух.

 

Я вражена – царя загнали в кут,

Здуває щоки путінськая арта,

І полетів російський культ

Кудись униз, в далекий Тартар…

 

Я вражена… зняли хомут!

Відкинутий навіки цар.

…Неначе хлопчики із Крут

Спустилися з небес в «Айдар».

 

Я вражена, бо став юнак,

Вчорашній менеджер, солдатом.

Все це, напевне, Божий знак –

Нас вже ніколи не здолати.

 

Звичайно, буде непростим

І довгим бій з паханом клану.

І нам іще звільняти Крим,

Донбас і королеву Анну.

 

…Нехай іще багато зла

І ще не збиране каміння –

Іде у небуття Москва

І день за днем міцнішає коріння…

2017-20 рік

***

Втомившись від шахрайських пертурбацій,

Я б сіла у ізраїльський літак,

Якби тоді… в Жовтневому палаці

Від кулі снайпера не впав юнак.

 

Я б встала під іспанським небосхилом

Або у Брукліні писала реп,

Якби не хлопчики з підірваного ІЛа,

Які упали у луганський степ.

 

Я б викладала відео в ютубі,

Гуляючи в гавайському намисті,

Якби рука з наколотим тризубом

Залишилась у хлопчика на місці.

 

Я бачу все! Авжеж.. я не сліпа.

Й мені набридли ці пихаті рожи.

…якби ж не жінка… що стояла у стовпа…

В яку плювали люті перехожі.

 

Я б полетіла, пішки йшла в країну,

Де чисте небо і цвіте мигдаль!!!

…Якби не та зажурена дитина,

Яка тримає татову медаль…

 

Я б сіла в поїзд, човен чи літак,

За спокій би хапалася руками!

Якби не Горлівка…. і мій земляк Рибак,

За прапор замордований катами.

 

Я б мала досить часу і зусиль,

Ішла б вперед, хитаючись від кисню…

Якби не впав Сліпак Василь

І снайпер не застрелив пісню.

 

Втомившись від очікувань і мук,

Занурилась би в хвилі океану….

Але Устим… мій крихітний онук

Ім’я отримав ще з часів Майдану…

2017

 

пам’яті Дмитра Симоненка

Знаєте, яким він був бійцем,

Доки не поплив вслід за туманом?

Коли в нас поцілили свинцем,

Він не вистрелив у бік Майдану!

 

Знаєте, який він офіцер?

В нього наче змалечку кіраса!

Коли «Беркут» на Майдан попер,

Він не виконав тоді наказу!

 

Знаєте, який він богатир?

Яке серце билось в сильних грудях?

Рвав погони лютий командир,

Але він не вистрелив по людях!

 

Знаєте, який він був смільчак,

Доки його очі не погасли?

Ворогів рубав як тих собак,

В перших лавах їхав до Донбасу…

 

Знаєте, який він побратим?

Як ішов вперед по лісосмузі…

Навкруги – вогонь і сивий дим,

Але він закрив собою друзів…

 

Липень розливав янтарний мед,

У садках заходились зозулі…

Юний і красивий йшов вперед

Крізь вогонь, війну і гострі кулі.

 

Ніч розгорне зоряне шатро,

Стане в серці боляче і гірко –

Він тепер на небі, наш Дмитро!

Найяскравіша і найтепліша зірка!

2018

 

Несвяткове

Мені наснився сон – чабрець,

Тихенько вітер покурів солому…

І наче хлопець, наш боєць,

Приїхав врешті решт додому.

 

Він довго йшов – крізь всю війну,

Крізь Волноваху, голод, втому,

Крізь спеку, зиму і весну…

І ось прийшов. І ось він вдома.

 

Спинився хлопець біля тину

І дивиться крізь біль на хату:

Кудись пішла його дружина,

Кудись поділись діти й мати.

 

Пішов солдат великим містом,

І скрізь свою рідню шукає,

А навкруги – вогні-намисто,

Бузок, тюльпани, скрипка грає…

 

Спішать на бал худі панянки,

Попса летить з телеекрану…

Дитячі примхи й забаганки

Батьки виконують старанно.

 

Гуляє щедро Україна

Від Харкова аж до Карпат,

Але у натовпі родину

Не бачить ранений солдат!

 

А ж ось закрився ресторан,

Замовк на вулиці приймач,

І чує сивий капітан

Дитячий і жіночий плач.

 

І він побіг, побіг щосили,

Як від шаленого вогню!

І бачить захисник могилу,

А поруч всю свою рідню!

 

Кричить, але не чують діти!

Він плаче: «Мамо! Мамо! Мам!»…

Його не бачать! А з граніту

Йому всміхається… він сам.

 

Летить душа солдата в вирій.

Немає сліз, не б’ється серце.

Під ним – п’янкий веселий Київ,

Під ним – брати в степах донецьких…

 

Мені наснився сон – чабрець,

Тихенько вітер покурів солому…

Пішов у небо наш боєць,

I слова не сказав нікому..

2016

 

***

Повернувся солдат з війни.

Був у пеклі. В самісінькій топці.

…Шаленіють від щастя сини,

Обліпили героя хлопці.

 

Його серце болить і плаче –

Він не мріяв, не бачив у сні,

Що повернеться і побачить

Двох маленьких своїх пустунів.

 

Він жахіття забути хоче,

Богу дякує, що не вмер…

Але тільки закриє очі –

А на нього пливе БТР.

 

Щохвилини він Богу молиться,

А душа – тремтить як струна…

Десь під Мар’їнкою, на околиці,

Його спокій украла війна.

 

Десь далеко… В донецьких степах

Він залишив своїх побратимів…

Б’ється серце як зляканий птах,

Піт окропом тече по спині.

 

– Тату! Тату! Пограймо в футбол! –

….Цій малечі ніяк не сидиться!

– Мама йде робити укол!

– Тату, що це в нозі за спиця?

 

…Затихають утомлені, сонні

Козаки, не дослухавши казку.

А солдатові наче на скроні

Давить вщент розтрощена каска.

 

Душу рве за вікном соловей,

Покотились сльозами мрії…

…Хай всі сльози наших дітей

Захлиснуть тебе, клята Росія.

2016

 

***

Я здеру з сьогодення леп,

А ти вичавиш танком бруд.

Ми країна не геп і штеп,

Ми – країна Героїв Крут.

 

Хоча ворог іще не здох

І ламає під корінь калину,

Але знає і бачить Бог –

Піднімається Україна.

 

Вона встала у повний зріст

Під гучний калиновий спів

І хапає за роги й хвіст

Біснуватих отих цапів.

 

Буде бійка, і буде бій,

Але буде і Божий суд –

В чорне пекло повалиться гній…

Ми країна – Героїв Крут.