***
Світ у сум’ятті.
Подив юрби:
люто, затято –
коня на диби.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Здибив мільйони,
заніс з-за плеча
над безборонним
жаского меча.
Схлипує лютня.
Кличе сурма.
Ворог могутній! –
Вагання нема!
Ситуація
Одна з підсумкових книг Б.Олійника має назву «Істина» (1976). А 2013 року Б. Олійник писав: Бісівство п’є за упокій слов’янства, і в чаші кров із сіркою горить»
В мізках зогнила безумства підкірка
гноєм вкриває зорі Кремля.
Наростає в підкірці сірка
й градом
ординську ницість жбурля.
Йдуть в крематорії, у мобільні,
чиїх то ідей мимовільні невільники?
Зроджені Іллічем Іллічі,
де до правд вищих, до істин ключі,
де знамениті ваші ключі?
Камінь важезний на гору котили.
Шахту із глибу до сонця рили.
Йшли, витягаючи жили.
А добрели – жах узяв, заніміли:
диха в обличчя безодня могили…
В очі батькам зазирають діти:
“Як через неї перелетіти?”
Вірш зі знаками запитання
Посохом стежку чита пілігрим…
Погляд увись – херувим.
За поворотом історії –
знову «Присмерк Європи»[1]?
За поворотом історії –
знов азіатчини дим?..
А ви – з ким?
За поворотом історії –
всепоглинаючий ОПІЙ?
І не трава, а попіл
з дитячих очей?..
З ким?
Лемент пробуджених.
Безум розгніваних.
Страх упокорених.
Ніжність приречених.
Стума відчаєних.
Дим…
Погляд увись – херувим.
А ви – з ким?
Засів
Розцвітайте, нові жита!
Євген Плужник
В провалля кануть обри –
мчить з Диких Піль баскак.
Давким арканом обрій
новітній хан стиска.
З глевкої каламуті –
за тьмою тьму Батий.
Захланних ліліпутів
ковтає чорторий.
У благодатну землю,
в Немеркнучий архів,
неумирущих зерен
іде засів.
Вінок з сухого терну
ізнов на нас чека?
Йдем в землю, наче зерна
з сухого колоска…
В цім полі…
Не з неба, а в небо московський б’є град.
У світі відлунює грім канонад.
Незрящим відкриється небозвід:
в цім полі – спартанці і цар Леонід.
Стоять серед світу (це бачить світ),
щоби не упав на дітей небозвід.
Якщо нам готують Пелопонес,
весь світ з нами буде і воля небес.
… Мов кров’ю просякнута корогва,
шумить на вітрах іловайська трава.
Віра
світ
який є
набиває оскому
стати великим
час вже й малому
тягнеться в небо
травина щосили
й сохне в покосі
прийшли і скосили
знов
убієнним
в недовідому
далеч відлинути
в небо
додому
соком солоним
посолено поле
та понад ним
понад всі виднокола
в небо тополя
в небо тополя
волю і долю
гордо віщує
на полотнині
сонячно-синій
пензлем натхненним
пензлем високим
живописує
Піщина
Світ – марнота,
міраж в пустині.
Але в піщині –
жага життя.
Жага життя
в найменшій жилці кожній –
як золотом шиття
у стязі переможнім.
[1] «Присмерк Європи» – назва праці німецького філософа О. Шпенглера