Біля витоків пін-ап мистецтва стоїть художник Чарльз Дан Гібсон, американський ілюстратор кінця XIX століття. Його перу належить образ жіночої краси, який отримав назву «Дівчина Гібсона». Це була молода красива жінка з об’ємними грудьми, тонкою талією і широкими стегнами. Вона носила високу зачіску, довгі хвилясті спідниці і накрохмалені блузки, відрізнялася незалежним і домінуючим над чоловіками характером.
«Дівчина Гібсона» не втрачала своєї популярності протягом більш ніж 30 років, з’являючись на найнесподіваніших предметах: вазах, посуді, шпалерах і … в рекламі компанії «Сoca-Cola». Це можна вважати одним з поворотних подій у розвитку пін-апу: з цього моменту він відправився в широкі маси.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Пік популярності пін-апу (детальніше читайте тут pin-up.top) припав на 30-40-ві роки XX століття. Саме в цей період редактори популярного журналу «Life» помістили в своє видання зображення дівчини (Бетті Грейбл, однієї з найбільш високооплачуваних американських актрис) в кокетливій позі. Здавалося б, нічого незвичайного. Але новаторство полягало в тому, що це зображення ніяк не було пов’язано з вмістом самого номера. І експеримент дав приголомшливий результат у вигляді різкого збільшення читацької аудиторії.
Подібна стратегія залучення нової аудиторії була в подальшому використана і іншими ЗМІ. Більшість топових журналів тієї епохи («The Saturday Evening Post», «Liberty», «Ladies Home Journal», «Cosmopolitan», «Esquire», «Times») транслювали зі своїх сторінок грайливий образ pin-up girl, збільшуючи їх популярність.
Популяризації пін-апу сприяла і Друга світова війна. Прийнято вважати, що сам термін «пін-ап» з’явився в воєнні роки, так як солдати виривали з журналів постери із зображенням дівчат, їх контури вирізали з календарів і кріпили (англ. To pin up – «приколювати на») на стіни, кабіни автомобілів і інші поверхні. Дівчата, які грайливо дивляться з плакатів, стали для солдат символом того, заради чого варто боротися, а жінки бачили в них приклад для наслідування.
Дівчата пін-ап, як правило, не малювалися художником з голови, а мали під собою прототипи реальних дівчат. Як правило, моделями для художників ставали знамениті манекенниці, актриси або співачки.
Кожна з них мала свій неповторний образ, кожна чіпляла глядача чимось своїм. Бетті Грейбл була знаменита своїми неймовірними ногами, про які писала: «У мого успіху є дві причини, і я стою на обох». Мерилін Монро уособлювала милу блондинку-дурепку, в той час як Бетті Пейдж зображувалася фатальною брюнеткою і позувала у відвертих позах для «Playboy».
Новий виток у розвитку пін-ап мистецтва припав на 50-і роки XX століття. У цей період на сцену виходить явний еротизм зображень. Одягу на дівчатах було все менше, а число проданих плакатів – все більше. Швидкими темпами набирають популярність календарі, на сторінках яких красувалися дівчата пін-ап. Яскравим прикладом є роботи Ела Мура, який працював для журналу «Esquire» і публікував календарі «Esquire Girls». Нестандартний формат календарів придумав Білл Ренделл. Його пін-ап календар називався Date Book ( «Щоденник побачень»).
З настанням 1960-х закінчується золотий вік пін-апу. Сексуальна революція, популяризація журналів типу «Playboy» витіснила кокетливих дівчат, замінивши їх на кричущу сексуальність силіконових форм.