Сніги межичасся

***

Коли падає зір

Ніби тятива тоншає слух

Пандемія зневір –

Отже більшає приспаних слуг

 

Якщо званих багато

То обраних – хоч би Один!

Я стомився мовчати

До глухо обернених спин

 

Їм ніхто не сурмач

Не “в законі” у них сурмачі

Кажеш “поле удач”?

На тім полі лише копачі

 

І махає крилом

Чи то Фенікс чи просто стерв’як?

Видно світ загалом

Лиш своїх не розгледіть ніяк…

 

Бачить тризну зневір

Не бажаю ні потім ні вже

В мене падає зір –

Може Бог мене  т а к

береже?

 

21.03.2009р., Київ

 

***

Ігореві Павлюку

 

Навіть не конче іти по воді

Нині чи прісно,

Хай лиш зоря вифлиємська ТОДІ

Віще нам зблисне.

 

Сяйво оте переплавивши в ліс

Бунту й молитви,

Скаже поет: “Хто до ласки доріс,

Доріс і до битви”.

 

Втішаться юди (бо що ж їм робить?)

Його маломов’ям,

Битви не буде, будуть любить –

“Странной любовью”:

 

З імені петлі сотворять йому

Згадками всує

І наворожать з любові тюрму..,

Але – почує

 

Рано чи пізно, вже чи не вже,

Стиснувши простір,

Ангел не витрима – і вбереже

Й прийме у гості.

 

11.12.08 р. в Києві

 

ГЕРОЯМ (НЕ)НАШОГО ЧАСУ

коли втома вже валить з ніг –

це героєм знов стать не зміг

ані ти ані той хто мав –

той найкращий із наших лав

 

той що вірив у нашу рать

так що міг воєдино зібрать

тих що стислись в соборний спів

і… зреклися до третіх півнів

 

в цій країні герої в ціні

коли мирно лежать у труні

ті – надійні а ті що – ні

мають стати у чергу (в запас)

десь подалі від стиснутих нас

 

їх запишуть в єдиний реєстр

їм зіграє щемливий оркестр

і дарма що – по смерті лишень

зроблять пам’ятник з їхніх наймень

 

бо зійшовши на той п’єдестал

захлинеться їх вправний хорал

унісон їх умить підведе…

та зненацька (не втямити де)

 

саме в цей негеройський (наш?) час

споживацько-пластмасових мас

з цього боку чи з того Дніпра

хтось безпафосно скаже:

                                           п о р а

14.03.2009р., Київ

 

 

***

ранок як рана – а треба жити

                       Альбіна Маляр

 

Бракне найбільше тих, що нема і не буде.

Лащиться вірш. «Відболить і мине», – кажуть люди.

Дихає вічність тихим невтомним наганом,

Дихає відчай десь у кутку під ногами,

Дихає хрипко незвана антиосанна:

Так мені, скрипко, рано

                                       б е з о т а м а н н о…

 

21.03.10р., Варшава

 

***

І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки!

 

Тарас Шевченко

 

AПОСТОЛ ВІТРУ

Така твоя доля, –

Найбільш тебе люблять вітри,

Така Божа воля,

Такою її і бери

 

Надій захалявних

Набилось – аж ніде сховать,

З хрестів православних

Збираю своє військо-рать…

 

Неприйшлий Апостол

Незнано-тривожно мовчить,

Шукає цей острів

І ніг не боїться змочить,–

 

Людей там без ліку,

Та острів безлюдний однак,

Там ждуть чоловіка

Із тембром горішніх ознак

 

А голос той срібен

Туманом розтане вгорі:

– Кому ти потрібен,

Крім митників і лихварів?

 

Лиш вітру, що з поля

Присвисне «да-раз-два» і «три»,

Така твоя доля –

Такою її і бери

 

14.10.10р. в Києві на Покрову

 

 

ЗВІДКИ

Звідки ця дика туга,

Звідки відсутність друга,

Звідки цей час невчасний?–

Все найрідніше – гасне!

 

Найяскравіше – терпне,

Де ви, рожденні в серпні?

Де мій бадьор колишній?

Звітрився цвітом з вишні,

 

В Яр у Холодний з міста

зникнути, пересісти,–

Може, зросте екстерном

Щастя палке й мізерне?

 

30.10.10р. в Києві

 

 

ЕЛЕГІЙНО-ІРОНІЧНЕ

Я не бачу облич – силуети

Пізнаю по ході й голосах

І кивають назустріч поети,

Що незримо пливуть в небесах

 

Барвоплями прядуть мій всесвіт

Павичами плетуть мене

І, можливо – багато честі,

Та всміхнувся з картини Моне

 

Може, навіть позаздрив художник

Власній пісні ступив на хвіст –

Бо почулося з уст тривожне:

– Хто з нас більший імпресіоніст?

 

11.11.10р., Київ

 

МУЗИКА РІЗЬБИ

…смертні в музиці, яка – ні

                                             Василь Герасим’юк

 

Як воно – бути поетом в повітрі?

Як воно – горе горами всотувать?

Як не згубитись в чужій палітрі?

Не оніміти вперше і всотеє?

 

Як не здрібніти без мрій і метафор?

Як не забути – Земля ця була*

є і вітчизн перевернутий прапор –

з вогнем і водою, отож не зі зла!

 

Звідки ця справжність і спрага до справи?

Звідки спромога жить не в злобі?

Дасть прикурити журбі Прокурава,

Їй – прикурити, горіти – тобі

 

Пісня єднала, пауза стримала,

Все недоспіване наше – в землі, –

Як воно жити без рим і без Римара? –

Два залишенці – оба Василі!

 

Поет у повітрі, бо – сила літати,

А з ним тільки ангел на ймення Пегас,

Поет після себе залишить цитати

І свічку залишить, щоб світ не погас

Із глини веселої виліпить, вимісить,

З пеклом земним переплутавши піч,

З ритму мелодію зринути вимусить,

Зринути вимусить, стишивши річ,

 

І, пригадавши, яри всі і вибалки,

Заки вже треті запіють півні,

Тихо розчиниться, праведно й глибоко

Смертним у музиці, в тій, яка –

ні…

___________

 

* «Була така земля» – назва збірки Василя Герасим’юка

 

16.11.10р., у Києві

 

РАДІСНЕ

А ходімо дзвін вивчать?–

Зазвучить як зазвичай,

Вилий молоко у чай

Чи – у каву, може, краще,

Щоб життя оце пропаще

Зрозуміти трохи краще.

І Михайлівський дзень-бом,

Чуєш – дзвонить нам обом?

Ну, а більш у цьому світі

Нам збагнути і не світить –

Це шумне, розлоге «сіті»:

Сонце, брук, асфальт пече,

Майка із гламурним Че…

Ну, а ще – твоє плече,

Що від мене не втече.

Затихає світлий дзвін –

Вгору ми собі ходім,

Оминувши меінстрім,

Де нежданий дощ і грім.

Краще нас прихистить дім.

І тихенько, так як дітям,

Несподіванкам і квітам,

Всім безглуздощам і літу

Залишається радіти

Їм усім!

 

22.06.10р., Варшава

 

 

***

Це – ти в глухому межичассі,

Де ні повітря, ні подій,

Ніхто нікому не крадій,

Твій час або уже почався,

Або застиг, сказавши: «Мрій».

А мрії ті, як палаші,

…в них – ти – веселий песиміст

Шукаєш зміст в одному з міст…

Та все, що маєш для душі –

Тривогу й ріст

 

16.11.10р., Київ

 

IN MEMORIAM

Притулюся до горіха як до батька,

Він мене, гіллястий, розуміє,–

Навкруги картярська веремія:

Ділять світ не мій скоробагатьки…

Спомин мій – розорана могила,

Ластівко, накрий його крилом

Господи, Твоя пречиста сила –

Дай нам витримать до зустрічі обом

 

20.08 – 20.11.2010р. Боровиця-Київ

 

 

***

життя таке клопітне кланове

клястись не спіши в нім і кланятись

однаково вичавлять висушать

спробуй сховатись –

                                   не стишуйся

 

15.01.2011р., Київ

 

ДЕ ВОНИ?

На світлині старій, на стіні

Я це бачив (а, може, вві сні?) –

Ці красиві, загонисті, вушлі,

Хто сховав їх в невидимій мушлі

Тих, котрих би злякались і демони, –

Де вони, гайдабури ці,

                                      д е  в о н и ?

15.01.2011р., Київ

 

***

Цей час крихкий, немов розруха,

Цей час торкнувся мого вуха,

Настав, навчив мене в юрбі:

Шукать в люстерку відчайдуха,

Мовчать, молитися і слухать

Ту Музику, яка в тобі

 

15.01.2011р., Київ

 

***

Скажіть, коли зустрінете, до речі,

Усім, хто прагнув, падав, знову біг:

«Вам сніг, мов ангел, упаде на плечі,

Лиш треба вірить в ангела як в сніг!»

 

м. Київ

Залишити коментар