Костянтин МОРДАТЕНКО
Ваші здíйняті грýди
вкрив прозíрчастий шáлик;
як свічкú спалахнули –
підійшли до роялю;
пряний запах ванíлі
і на тáці фужéри;
Ваші руки тендітні,
мов з картини Ель Ґрéко;
канделябр золотáстий
і гардини багряні,
я у Вас закохáвся
під акорди Леґрáна;
Ви, як мáрево, чúсті,
і нестримні напрóчуд;
Ви на клáвіші тúсли,
наче сльози на очі…
***
Ви з’явúлися мáбуть
із марíння, як скарб;
і грацíйно тримали
парасóльку в руках;
я дививсь бездихáнно
на Божéственний лик;
чистим янголом, пáнно,
Ви на землю зійшли;
Ви були досконáлі
в цей нахмýрений день;
капелюшок з вуáллю
поправляли лишéнь;
це було, як блажéнство,
ув одну із субот,
де стоїть на Вірмéнській
кафедральний собор…
***
сяйво ллється із люстр, як вíскі,
Ренуáровий лоск довкíл,
мов світанки Білоцеркíвські
у панянок вуста п’янкі…
там, де грає скрипаль в альтанці,
посерéд золотúх троянд,
в кришталéвих склянкáх на тáці
бульбашкáми бурлить шампáн;
де у пáнночок звúчки княжі,
де з атлáсом шурстúть гіпюр,
з порцелянових філіжáнок
по-відéнському каву п’ють;
божествéнно позалицятись,
де мадам Шарпантьє сумна
й мармурóві щаблí палáцу
у єгипетських килимах…
***
у салоні пýбліка замóжна
посерéд живóпису і книг,
й вúшукана українська мова,
мов на тáці зóлото, дзвенить,
ставши поруч, де «Веселий бражник»,
слýхаючи бéсіди, люблю
крізь коньяк в келíшку розглядáти
ніжне світло кришталéвих люстр,
кавалери ввічливі й галáнтні,
вражений красою морщу лоб:
шелестять нарядами панянки
вúтончені, як богéмське скло;
раптом хтось «Пʼєрó мертвопетлює»
став читати вголос навмання,
бо душа вітрúльником напнýта
від речей Михáйла Семенкá…
і мурáшки від пісéнь кобзáрських;
й декламують Рильського сонет,
ставши, де картина Ренуара
«Танці у Мулен де ла Галéтт»,
і хвилюють пáхощі лавáнди,
дúспут про Свідзíнського палкúй
із вечірнім сонцем дотліває,
наче в попільничці цигаркú…
***
в кав’ярні Вас о п’ятій
зустрів, як диво з див:
в салатовому платті,
з волоссям золотим;
пройшли повз мене далі,
присіли мовчкомá,
із сýмочки дістали
зачúтаний роман;
як мáрево принáдні,
як невловимий сон,
тримаючи горнятко,
дивились крізь вікно,
із вúтонченим тілом…
зізнайтеся, чому
за столиком сиділи
із томиком Камю?
***
коли туман довкрýж
і гаснуть ліхтарі –
рипить старезний дуб
на Зáмковій горі;
зринає давнє щось,
м’якé, мов оксамúт,
аж ряботúнням Рось
налякана тремтить;
іде по комишáх,
занурюючись вглиб,
немов чиясь душа
покинута болить;
кидаюся вдогóнь:
слабкий, змарнілий весь –
я блудний син свогó
кохання, змилосéрдьсь!
***
в пíвдень морéлевий,
в брóнзових бáрвах
пáнночку трéпетну
в цéнтрі побачив;
мрýжилась вéсело,
змáнлива дуже,
в сукні легéсенькій
і в капелюшку;
в спеку морóчливу,
високостáнна
їла морóзиво
біля фонтана;
мáревом вúникла,
спóвненим чуда,
потім хустúнкою
витерла гýби…
***
я Вас побачив на зупинці,
Ви втóмлено дивились вдаль;
з вишéнь летів під ноги вúцвіт,
як відкоркóвана печаль;
як сповідáльне одинóцтво;
на перестáнку віддалí
стояли, як сльозúнка в оці,
як брóстка в сúнявій імлі;
світились пéрстю після злúви,
я обдивлявся Вас зблизькá,
а Ви були такі зваблúві,
як сніг на чистих пелюсткáх;
як брúжі на воді, невúнні;
я закохáвсь у Вас мигкóм,
хоч роздивлявсь лишé хвилину
крізь мáтове трамвайне скло…
***
на Ваших віях колихався вечір,
і Ви здавáлись трішечки сумні,
над річкою зітхали млосно вéрби,
як ми пливлú із Вами у човні,
слова у мене плуталися й мислі,
Ви розглядали, знíтившись, гладíнь,
я гріб помáлу і на Вас дивився,
і хвильки йшли від вéсел по воді;
а Ви були Божéственні настільки!
і мали вúтончену лéгкість неземнý!
в солом’яному брúлику сиділи,
з рудим волоссям зібраним у жмут;
в ту мить було так солодко мовчáти,
зробились непотрібними слова;
як Ви торкнýлись пáльцями латáття,
уперше в гýби Вас поцілував…
***
склепíнням вýлиця гривáста,
шибкáми дúвиться
і над бордюрами зівáє –
крамнúцями;
і ліхтарями тéмінь жлýктить,
плющúть калюжами;
і дúхає холóдним брýком,
примрýжена;
а клýмби пóміж камінюччям,
як неприкáяні;
спросóння місто потягнýлось
трамвáями;
а сонце ллється, як молúтва,
як рáна нáскрізна;
немов інфáнта Марґарúта
Велáскеса…
***
перíщило, як із відрá…
всі поховáлися, лиш пáнна
без парасóльки прóсто йшлá
й на хлющ увáги не звертáла,
ненáче гралася з дощéм,
утаємнúчена, зрадíла,
і сýкня, вúмокла ущéнт,
струнке облíплювала тіло;
він ліг струмкáми на шляхý,
і рúнвами на вýхо брéнькав;
вона здмýхнувши воду з губ,
шептáла, сміючúсь: «дурнéнький»;
замріяно вдивлялась вдаль,
бубнíла: «як прекрáсно, Бóже!»
в рукáх тримáючи взуття,
ішла калюжами босóніж;
а потім кинулась бігцéм,
замружившись на цвіт пахнючий,
і кружеляла під дощéм,
розкинувши тендітні руки…
***
Бóже! лúпи розквíтли…
Бóже, хóроше як!
чепурнí, кругловúді,
мов панянки стоять
у легкíй позолóті;
у п’янкúй водокрýт
млóсні груди солóдкі
нíжні пáхощі ллють;
милостúві обрáнки
у медóвих вінцях!
вам пасує багрянець
і печаль до лиця;
благостúнею лúпи
сúплють вúцвіт на шлях;
мов дівчáта цнотлúві
у нічних сорочкáх…
***
я Вас побачив мимохíть
з трояндами в антрáкті
таку цнотливу, що захтів
при всіх поцілувати;
обóжнювача, Ваша мосць,
пробáчте в благостúні;
а Ваша пóсмішка, немов
вітрúльник на гладíні;
Ви поруч – ось, невдалекý,
Ваш стан такий звабливий…
Ви наче церква, у яку
кортить ввійти молúтись…
коли стояли у фойє
і споглядáли сумно,
я відвестú не міг очей
від вúкоту на сýкні…
***
це все ворожбúтство,
це плáче бузóк;
Ви бáжані й чúсті,
як сніг на Різдвó;
повз мене ґрацíйно
пройшлúся, інó
Ви пáхнули хлібом
й солóдким винóм;
митцям не настáче
ні фарб, ані слів –
мальóвані, нáче
лисúці на склі;
бубню, як безýмний,
цілíсінький день:
«за ваш поцілýнок
загинуть ладéн…»
***
між рядами в книгарні
в білій сукні, мов квіт,
Ви були такі гарні
прíсним бýдням навкíр;
цю Божéственну святість
запримітив, коли
Ви Стефаника взяли
і гортать почалú,
і були дивовижні,
як ішли звідтіля,
книгу ніжно притúсши
до грудей немовлям;
Ви тендітні і чисті,
і жагучі, як вальс;
мов останній хлопчисько,
закохався у Вас…
***
кринúчна кóрбо, цить!
пшениця зріє;
де яблунéвий цвіт,
мов сніг на вíях;
вінцем яснíє брость
калини – гарно!
імлá, як у мороз
із нíздрів пáра;
крислаті яворú,
туман бузкóвий;
і сóнце так горить,
як взимку щóки;
росою ранок впав,
черéшне, пáнно!
ця скошена трава
дитинством пахне …
***
на вулиці за стóликом,
де храм золотовéрхий,
гарячу каву сьóрбаю,
гортаючи Бодлéра;
автівки мчать розкóрмлені,
склянí в балкóнів щоки;
шпильчáстими підбóрами
в бруківки серце цокає;
де вулиця трамвáйними
розлúвами бентéжить,
пливуть стрункі паняночки,
мов Ейфелеві вéжі;
з постáвами велúчними,
як трéпет великóдній,
із нíжками, мов рíчища
з прозóрою водою;
яка ж ця кнáйпа кáпосна!..
та схаменувся жúво,
обпíкши гýби кавою,
на ніжки задивúвшись…
***
із лóжечкою у горнятку,
мізúнчик убік відвíвши,
пилá по-відéнському каву
панянка й гортáла вíрші;
і сóлодко пáхла ванíля,
п’янкúй розливáвсь Вівáльді,
спокусливо тíстечка їла,
замáзавши кремом пальці,
тоді розглядáла уважно
розвíшені акварéлі:
яскраві Ван Гóга пейзажі
і Клóда Моне лілéї,
в мій бік подивившись, приємно
всміхнулася, ідеальна
і пальці замазані кремом,
замружившись, облизала…
***
горбувáтий ваш носик, Гóсподи!..
зводить з рóзуму, вáбить, знáджує,
в прóфіль світить страждéнним óбразом,
височíє лицáрством, знáтністю,
ваш горбóватий ніс – білíсінький,
а красивий, що вáжко дúхати,
цей горбóк, як вишнéва кíсточка,
що потрапила в тісто вúпадком;
із горбóчком ваш носик прáведний,
із перéказами давняшніми,
вúсить на веретéні прясельцем
і каблýчкою випинáється;
ця горбóвинка – герб шляхéтності,
від якого тремтиш від вéличі,
відчуваєш печаль злегéсенька,
ніс горбóватий, лéле, лéлечко!..
***
калúнова мова
розкішна і вільна,
а сіно не може
надúхатись кíньми;
топóлі здорóві,
принúшкли тумáни
і блимають зорі
скаженими псами;
аж схлипує листя,
від запахів – п’яний,
а ніч божевільна
кипить цвіркунами;
вербóве волосся
ласкáве-ласкáве,
від рос прохолóдних
погладшали трави;
а ніч невмолúма,
дрімає обíйстя,
і місяць в краплúні
росúнки втопився…
***
любóве, мýко,
непогамóвна спрáго!
без поцілýнків –
річкú пересихáють;
яку молитву
читати треба, Боже?
пожóвклим лúстям
в очах тріпóче пóгляд;
а павутúнка
ген-гéн летить за óбрій
і дáвить тúша
фортепіяном чóрним;
і пáхнуть мáльви
на вúкошених луках,
вагú не мають
слова без поцілунків…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал