МІСТЕРІЇ
Старий спектакль і не нові ідеї
таких містерій смутної пори,
де блазні-міми й фіміам курить –
це давнина Афін чи Іудеї?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Лукаві чорнокнижники згори
серця людські тут змащують єлеєм,
і плутаються в мислях фарисеїв
ці недозрілі юрми дітвори.
Тут в закутку якогось підворіття
старий пророк в убогому лахмітті
вже не чека ні благ, ні нагород.
Покірність не чекає з неба манни,
та сатаніють бубни і тимпани,
й похмуро славить Ірода народ.
ПЕРУНОВІ ГРОМИ
Перуна грім – весни гучний провісник –
над кручами рокоче, над мостом
і князя велемудрого, з хрестом,
черкається крилом громів первісних.
…А вже дощів давно чекає місто.
Й, вознесені перуновим перстом,
вони летять за ним хмільним гуртом –
Перунові на Видубичах тісно.
Омивши береги в дніпрових водах,
грім затихає, вдалину відходить,
вологою змінивши небокрай.
А свіжі пелюстки й зелені вруна,
закохані в громи, услід Перуну
шепочуть рвійно: «Боже, видибай!»
ЧИГИРИН
Це безгоміння і кличе… і манить.
Поміж високих горбів і рівнин
у далині, оповитій туманом,
сумно згадати – там Чигирин,
давня, забута столиця Богдана –
гомін козацький, рокіт гармат,
так обнадійливо й так безталанно
втрачений всує хмільний гетьманат.
Все там було – а нічого немає,
все там гуло – а нічого не чуть.
Сонце зайшло над Богдановим краєм,
а запитання ятряться, печуть.
ВЕЛИКДЕНЬ
Старого смутку не розсіє
ні великодній щирий спів,
ні пишний спадок Візантії –
сліпуче золото ченців,
що вабить, міниться і грає
на ризах, митрах, на хрестах,
з пітьми велично виростає
середньовічна ліпота.
А той, що кров свою пролив
за них, він в погляді іконнім
печально, з відстані віків
глядить на золото ченців
один… В благенькому хітоні.
БАБИНА КАЗКА
Не втекла од цвіркуна тепла піч,
розтяглася на віки вічні мить,
тихо-тихо опускається ніч,
тулить пальці до губ моїх: цить!
Казка бабина вже поруч вита,
осідає на сон, наче дим,
про сопілочку і веприка – та,
що зігріта зітханням сумним.
А прихований у припічку хтось
доокола все розсіює змрок,
до загати наближається ось,
за стіною шурхотить його крок.
І деревами хитає, боюсь.
І загату вже, і стріху торка.
Кошенятком до бабусі тулюсь –
тепла-тепла у неї рука.
Срібне кý-ку час від часу луна –
то літа мені зозуля кує.
Заховала темна ніч цвіркуна –
казка бабина заснуть не дає.
АДАМ І ЄВА
Чомусь не вірив Змієві Адам,
що не від мами Єва – від Адама,
на ребра все глядів – ніде ні шрама,
гладенько там, де мав би бути шрам.
…Але якщо від мами… Де та мама?
І тато де? Того не знав і сам…
Та надто не печалився Адам –
печалилася подруга Адама.
Хотіла знати все й побільше мати.
Адам же з Євою хотів лиш спати,
але вона… Ну що ти вдієш з нею?!.
Отак, як нині ти, моя Цирцеє.
Нащо тобі все знати? Час до хати.
Я не Адам… та, звісно ж, хочу спати.
ВОРОЖІ ЛІТАКИ
Той спомин не тьмяніє, не зникає
й для мене буде завше нелегким,
в якому смертоносні літаки
у дні дитячі залітають.
Над поосіннім змореним селом
летять так низько-низько над хатами,
де я стою, притиснувшись до мами.
А навкруги війни розлом.
…Тепер я часом думаю ночами.
І, Боже, сили дай мені збагнуть:
невже новітні «аси» десь над нами
своїми ненависними хрестами
нам чорний подих смерті принесуть?..
КОШЕНЯ І ЖІНКА
М’якеньку лапку має кошеня.
Та кігтики – і кожен чую я,
щемлять, болять мої, з легкої муки,
подряпані до крові пальці й руки.
А він уже, підлесничок вухатий,
готується мені поворкотати,
і кожна лапка ніжна і м’яка,
немов твоя, голубонько, рука.
Одначе, люба… Вимовити мушу.
Якби ти зазирнула мені в душу:
там плач у мене, і забутий сміх,
і давні ненароджені бажання,
і свіжі, розіп’яті поривання.
…А ще сліди од кігтиків твоїх.
ІВАНОВІ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ
Полтавський чарівник – кумедний пан,
тим словом, що ховалося під тином,
засіяв поле мудрої латини,
одягши на Вергілія жупан.
…І проросло воно на цілий лан,
уже гурти женців на хвилях плинуть.
І добре чути, знана пісня лине
з веселих вуст осмалених троян.
Над морем сміх Еола і Борея
від запорозьких витівок Енея,
з Олімпа галас хуторян-богів.
Та довершивши помислу свойого,
Ти, батьку, провидінням Бога,
причалюєш до рідних берегів.
ЛІТНІЙ ВЕЧІР
У спраглий вечір подумки ти знов
вертаєш в день непросто пережитий
і спогадом натомленим, розбитим,
допоки сон тебе ще не зборов,
ліниво пересієш, мов крізь сито,
потрачені слова пісних розмов,
усе, що розгубив і не знайшов,
що мимохіть у вечір перелите.
Єднається в один примарний стрій
і стислий ряд незв’язаних подій
з якимось дальнім стукотом вагонів,
і прохолоди запізнілий крок,
і чистота розкиданих зірок,
загублених в озерах Оболоні.
Адлер Королів – член НСПУ з 1999 року. Автор поетичних збірок «Страчені храми», «Княжі лови», «Міжсезоння», «Застуджений вітер». Його перу належить добре знаний поетичний цикл «Шевченкові автопортрети» – відтворення у слові практично всіх відомих автопортретів Кобзаря.
На вірші Короліва камерні й хорові твори писали відомі композитори Юрій Іщенко й Леся Дичко. Кілька пісень народилось у колі літоб’єднання «Радосинь».
Художник-графік за фахом Адлер Королів – автор низки гобеленів, витканих спільно з художницею Людмилою Лисенко. Серед них – монументальний триптих «Леся Українка, Тарас Шевченко, Іван Франко», який нині зберігається у фондах Національного музею літератури України.
Адлер Королів
На правах реклами. В кінці робочого дня бокс Харків Ботанічний сад може стати для вас хорошою психологічної розрядкою щоб ви повернулися додому і не зривалися на близьких. У нас ви можете побити боксерську грушу, постояти у спарингу, попрацювати з тренером на боксерських лапах.