Станіслав Новицький. “Акафіст коня “

після дощу лише запах мертвих квітів

дощ рубав дрова вогненним мечем

 

немовби останнім подихом квітки

білий метелик сховався

у ницім сховку чорної гори

там

де ми

шукали меч сивого титана

на якому залишилась чорна половецька кров

меч

якого тримали

зітлілі руки сто сторіч тому

лише кістки вказують на їхній останній шлях

тоді коли небо впало тихо на коліна

перед ливарним золотим царем

коли коні бігли попереду

а насправді

були вони позаду хмар та зірниць

які вмостилися на батіжку Господаря

 

мабуть то є доля

коли глевтякові серця висихають

ще й приховують свою справжню сутність

коні без господаря свого серця

коні самотні

тобто зречені

бо за своїм характером

вони віддані степовій траві

без права на викуп

 

раптом коні заспівали акафіст

авва отче загорланив той

що пасся у полі один

їхні очі золоті п’ятаки

наостанок затулили землю

бо побачили вони все на світі

й об’їздили всі степи

 

 

ПІТЬМА ЩО ПОСТУКАЛА

У ДВЕРІ

Десь у полі лежить кам’яна баба обличчям у землю

її сльози сьогодні падають на землю де наша історія забула прокинутися

тихо вночі коли темрява поглинає вологу шкіру землі

хтось запросив до нас пітьму що не стукає у двері…

біля її ложа долоні гріє трава

 

Десь поряд:

село у якому стара мати чекає свого сина з далекого поля

вона вишила для нього сорочку

з весняних квітів які ростуть

на могилі батька…

 

***

весна

одягнула брунькове намисто.

 

сонце на взір

цілило в мене своє світло.

 

коли вже на полі

сніг перетворився на воду…

 

черешня в саду зацвіла

білосніжною усмішкою.

 

зустрічає мене у прозрінні

свого єства.

 

я заплющую очі

й відкриваю своє серце!

Плин

 

Мовчу, але життєвий плин

кудись мене несе. Він звідти –

з отих небес, з отих вершин…

…Не небо – то земля… І квіти…

І розпач схлинув. Лиш труна

стоїть і дивиться на схили.

І листя, ніби сарана,

там на пухкі зліта могили.

А ти втішаєш: то лиш прах.

З землі прийшов – у землю ляже.

Прокряче й наді мною птах.

Коли і де – ніхто не скаже…

 

 

БУДУЄМО ГЛИНЯНІ ХАТИ

Будуємо хати з глини

саджаємо вишні й черешні в садку

співаємо колискову своїм дітям

вдягаємо вишиванки…

розмовляємо українською

вважаємо що ми нація

 

А хтось поблизу перетворює наш чорнозем у попіл

хтось мріє про червоні знамена

на наших будинках

повертаючись у минуле

 

Вони не згадують тридцять другий і тридцять третій

вони називають нас бендерами

або хохлами

для них Україна не має ніякого значення..

 

Їхні червоні знамена пофарбовані у кров

наших з вами пращурів…

 

ЗАСИХАЄ ПОЛИН

 Віктору Терену

засихає сивий полин

колись він ріс біля мого паркану

біля розкішного куща куйовдилися курчата

дивлячись на його молоді зелені

стебельця

 

йому снився степ

молода отава за селом

весняне буяння терену

 

я бачу такі ж сни як і сивий полин

що засихає

 

 

КАМ’ЯНІ ПОДОРОЖНІ

біля села стоять кам’яні подорожні

які виглядають дерев’яних корів

бо виявляється що вони були

далеко від свого пасовища

всі корови пофарбовані у колір

вранішнього неба

 

коли зелені гілочки верби спали

то вітер обирав червону і синю

фарбу для них

біля протилежної сторони дороги

знову корови пофарбовані у інші

кольори

 

я стою біля тих кам’яних подорожніх

і дивлюся на перші кроки

хмари яка перетворилася на рожевого

слона

 

 

***

її очі холодні

та вуста пекельно гарячі.

 

через кілька століть

можливо, хтось прочитає…

 

та здивується

запозичить тепла

 

буде сонце

таке ж золоте

 

але пробачте!

я не про небо та сонце

 

я про ваше обличчя…

 

 

***

 

Білою хвилею квилить замріяна хмара,

лиш кам’яна стіна перетворюється на справжню живу істоту…

та стіна хоче бути білим туманом у полі.

 

Хоче бути птахою, що шукає своє ім’я у лісовій галявині,

я не знаю, що їй сказати на ці марення…

я не знаю пташиної мови яку чую досить давно…

так, можливо, пташка говорить людським голосом!?

можливо пташка розуміє, що я їй скажу..?

Не розумію:

хто хоче бути птахою?

хто хоче бути туманом

хто хоче бути кам’яною стіною

можливо, тільки я…

Станіслав Новицький

Прокоментуєте?