Відійшов у засвіти доктор Тарас Дудко, небіж Олександра Довженка

1089

Скорботна новина чорною ниткою прошила Інтернет-простір, болем відбилася в серцях тих, хто знав цього вченого мужа як відомого психіатра, академіка Російської академії природничих наук, а також і як громадського діяча, одного з організаторів й очільників українських громадсько-культурницьких організацій Москви та Російської Федерації.

В офіційно украй стриманому траурному повідомленні Виконкому Російського Товариства психіатрів, до якого належав доктор Дудко Т.М., читаємо :

3 января 2021 г. ушёл из жизни Тарас Дудко

Дудко Тарас Николаевич (1940-2021) – доктор медицинских наук (2003), академик Российской академии естественных наук. Награжден Орденом «За заслуги» 3-й степени (2007).

Тарас Николаевич окончил Киевский медицинский институт (1963) и философский факультет Киевского университета (1968). Длительное время работал в НИИ наркологии в Москве, был заведующим отделом, директором Института реабилитации, развивал реабилитационное направление.

Кроме того, Тарас Николаевич известен своей общественной деятельностью. Вместе с братом он собирал личные вещи и творческие материалы своего родственника А. Довженко, был первый зам. председателя общества украинской культуры «Славутич» (Москва).

Исполком РОП приносит соболезнования коллегам, родным и близким.

На печальну новину у Фейсбуку зворушливо відгукнулися численні друзі, колеги й вихованці Т.М. Дудка з широкого кола українського. Важко дібрати нові слова до вже мовленого у зв`язку з тяжкою втратою, одначе не можу не висловити свого співчуття рідним та близьким померлого.

Знаю його з кінця 1980-х років. Як і ще один москвич-українець (відомий кінорежисер, учень Довженка Ролан Сергієнко, якого не стало минулої осені), Тарас Миколайович був для мене одним з провідників у неозорий світ Олександра Довженка. Заснувавши в 1990-ті рр. в Москві на свій кошт видання українського альманаху «Провісник», він повністю присвятив його висвітленню життя та творчої спадщини свого славетного дядька, геніального Сонцепоклонника. Разом з помічливим у тій редакційній справі письменником Іваном Шишовим (теж покійним) , Т. Дудко підтримав і мої довженкознавчі студії, які побачили світ у «Провіснику». Й хоча, на жаль, неповторне це видання з об`єктивних причин проіснувало недовго, воно назавжди залишиться в історії української культури, українського і російського довженкознавства. Сам Тарас Дудко не раз признавався, що зрідненість-родичання його з О. Довженком, як і запропоноване дядьком Сашком своєму племінникові ім’я Шевченкове – Тарас, багато до чого його – з дитинства й до старості – зобов`язували в житті. Й він як лікар, учений, громадський діяч, як син свого народу, як християнин не міг не прагнути бути на рівні тих зобов`язань. Ваш неповторний образ, зроблені Вами, пане Тарасе, добродіяння залишаються – зримо й незримо – і з нами, живими. Уклін Вам доземний, побратиме-земляче , світла і вічная пам’ять!

Зринуло ось ненароком із пам`яті й написане мною колись заримовано:

…Безсмертя — безмірне.

Щомиті, щодень

Щезає хтось сивий за садом…

— Куди ж ти, людино?

— А я — до людей.

Травою, дощем, зорепадом.

Й приходять на згадку так само незвано, само собою, добре знані Вами епізоди з Довженківської «Землі». Беру книгу з полиці й читаю.

— Умираєш, Семене?

— Умираю, Грицьку, — тихо признався дід і, злегенька посміхнувшись, заплющив очі.

Надійшла мати і, відчувши, що діється під яблунею, замислилась.

— Так… Ну, вмирай, — сказав Григорій і одвернувся. У траві серед яблук-падалок сиділо одне наше дитинча, яке зовсім ще не розуміло життя. Тримаючи в руках яблуко, воно вперто намагалось вкусити його двома своїми першими зубками, але яблуко було чимале, а ротика на нього дитині ще не ставало.

— Помирай, Семене, — сказав Григорій, — та вже, як помреш, подай мені знак з того світу, де ти там будеш — в раю чи в пеклі — і як тобі там.

— Добре, Грицьку, — пообіцяв дід, лаштуючись в останнє чумакування. — Якщо можна буде, неодмінно сповіщу, — приснюсь або привиджусь якось, — лагідно обмірковував він нехитромудрий спосіб потойбічних зносин.

…Може б, з’їсти чогось? — вголос подумав дід, оглядаючи свій рід, і, коли Орися піднесла йому полумисок з грушами, взяв одну, обтер об рукав білої сорочки й почав їсти. Це була його улюблена червонобока “дуля”, та, мабуть, з’їв уже він всі свої грушки до одної, бо тільки пожував її трохи за звичкою, аж тут серце почало спинятись, і він це зрозумів: відклав грушку набік, опорядив бороду й сорочку, глянув ще раз на всіх, склав руки на грудях і, проказавши з усмішкою:

— Ну, прощайте, вмираю, — тихенько ліг і вмер.

Отут, мабуть, і починається кінокартина, хоч, власне, і далі нічого особливого начебто й не сталось.

Дідова смерть не викликала ані найменшого зрушення в навколишньому світі — не загримів ні грім у хмарах, ні зловісні блискавки не розкраяли неба врочистим спалахом, ні бурі не повивертали з корінням могутніх дубів.

На полудневому небі так, як і було, — ні хмаринки. Тиша навколо. Десь тільки яблуко бухнуло м’яко в траву — та й усе. Навіть соняшник ніде не похилився. Весь ясний соняшниковий світ стояв нерухомо, наче хор вродливих дітей, що втупили у височінь свої радісні обличчя. А над обличчями тихо снували покинуті дідом золоті бджоли.

Так от приблизно пригадується мені тиха кончина мого предка, що сталась улітку 1930 року під яблунею в садку, огородженому його ж руками акуратним тином.

Якщо справді все описане для фільму не підійде, тоді краще зорову частину кінокартини почнемо з пісні:

Котилася ясна зоря з неба

Та й упала додолу…

Чуєте, пане Тарасе, рідний голос дядька Сашка із Вічності, мабуть, що таки чуєте…

Віталій Крикуненко, Москва, Росія

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!