У Тернополі побачила світ книжка «Татові»

176

     «Поки маємо час, усім робімо добро» –
читаємо у Посланні Св. Павла Гали леям (6.10). Добру справу зробила відома
тернопільська письменниця Марія Баліцька, упорядкувавши книгу «Татові». Це
колективний Гімн тернополян найдорожчій людині із вдячністю за подароване
Життя. Ця унікальна книга об’єднала 100 авторів – письменників, літераторів,
творчих особистостей, які разом сотворили 133 присвяти: поетично і віршовано,
есе і оповідання, сповідь і замилування, – немов посадили Сад Пошанівку Тата.
Цю книгу супроводжує напутнє Слово священика о. Мартина Хоміва, філософське
Слово випускниці Катехитично-педагогічного інституту при Українському
католицькому університеті Анни-Віталії Палій, повчально-виховне Слово
науковця-педагога Оксани Коваль.

      Кожний автор з невимовною ніжністю і
любов’ю «виписав» словесний портрет
свого батька, пропустивши його через духовне серце. Через те енергетично ця
книжка дуже могутня. Бо слово, яке несе в собі позитивну інформацію, дарує
духовну радість, і цього ніхто не зможе заперечити, оскільки такою є правда
життя. Хіба можуть не зворушити ось хоча б оці рядки: «У кожній татовій
розповіді було присутнє сонце. І мені дуже-дуже хотілося побачити, як сходить
оте жовтогаряче світило, яке не має ніг… Якось тато майже розбудив мене, і
посадивши собі на коркоші, поніс зустрічати схід сонця. Власне, тато йшов на
косовицю. У руках він ще ніс косу, вузлик із хлібом, салом і часником; молоко –
для мене…Я трималася, обхопивши рученятами татову голову, вп’явшись пальчиками у густе волосся, неначе у траву-мураву,
і досинала, час від часу розплющуючи оченята – виглядаючи сонечко…». (Марія
Баліцька-Шаваровська).

«Я з
вірністю синівською лелію/ Твоїм теплом наповнене зерно/ І бережно несу твою надію,/Немов високе наше знамено»/. (Євген Безкоровайний). «Вранці
у росах скупалась земля. /Від подиху ночі йдуть дрижаки./З братом в роботі, в покосах трава/ Й татова радість, що ми
– козаки»/. (Зіновій Кіпибіда). «В мого батька руки/Чорні, порепані,/В мого батька руки – Наче в кузні
клепані». (Володимир Вихрущ).  «Я запитаю
у тата про все…І лише про любов запитаю у мами» (Тамара Воробець). «За моїм
дитинством гойдалка сумує, в бабиному літі сива і хитка. Там ще й досі в парі
сміх і плач ночують, сторожко тепліє батькова рука» (Володимир Кравчук).

      «Вдячність – це пам’ять серця, подяка за
добре ставлення, за допомогу. Учімось бути вдячними татові: говорити теплі
слова, робити добрі справи і, впевнена, – каже у своєму Слові Оксана Коваль, –
легкість, взаєморозуміння і доброта завжди буде у кожному домі, а головне – у
кожному серці. Будьмо вдячними!».

      На презентації книжки, яка відбулася у
приміщенні обласної спілки письменників на засіданні міського об’єднання
літераторів, упорядник цієї збірки письменниця Марія Баліцька щиро й відверто
розповіла, як довго й не просто «йшла» ця книжка до людей: «Нелегко піднімати
цілину…Ще важче, коли ореш одиноко… А «консультанти» звсюдибіч кричать – ти
ореш мілко, криво, заглибоко… Плуг покидала…І від мрії йшла… Знов починала –
спроб було багато… Напевне, оця книга не жила б, якби не тема – пошанівок
тата!».

Валентина
СЕМЕНЯК

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!