“Голоси Чорнобиля” – фільм режисера Пола Крухтена за твором лауреатки Нобелівської премії з літератури 2015 року, пише DW.
На екрані порожні, непривітні лікарняні коридори, потім оголена жінка, яка лежить у безпомічній позі, мовчки страждаючи. Голос за кадром розповідає про те, як помирав молодий чоловік, який гасив пожежу на Чорнобильській атомній електростанції в перші години після аварії, яка сталася 26 квітня 1986 року. Як доглядала за ним любляча дружина, як її відмовляли лікарі підходити до нього, кажучи, що він сам, діставши в кілька разів більше за смертельну дозу опромінення, є джерелом радіації. Голос за кадром – спокійний, розмірений, неспішний – розповідає історію страшної трагедії.
У фільмі “Голоси Чорнобиля” люксембурзького режисера Пола Крухтена є й інші голоси, інші розповіді. Фільм був знятий за документальною повістю лауреатки Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлани Алексієвич “Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього”. Книгу видали через 11 років після аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок якої вибухнув один з енергоблоків, а в атмосферу була викинута велика кількість радіоактивних речовин. Жителі Чорнобиля і навколишніх районів у радіусі 30 кілометрів були евакуйовані. Однак це сталося вже після того, як вони отримали певну дозу опромінення.
Для своєї книги Світлана Алексієвич зібрала розповіді людей, які пережили катастрофу. Це рідні загиблих і ліквідатори – ті, хто усував наслідки аварії, а також вчені, вчителі, лікарі, люди, яким довелося залишити все, поїхавши із забрудненої зони, матері дітей, які народилися інвалідами…
Полу Крухтену в фільмі “Голоси Чорнобиля” вдалося точно передати дух і стиль книги Світлани Алексієвич. Про те, як з’явилась ідея цього фільму та про перебіг зйомок режисер розповів в інтерв’ю DW.
DW: Чому ви вирішили зняти фільм про Чорнобиль?
Поль Крухтен: Коли я прочитав книгу Світлани Алексієвич, я був у захваті. Я обов’язково хотів зробити фільм за цією книгою.
У фільми диктори читають розповіді людей, які записала Світлана Алексієвич, на тлі дуже цікавих кадрів – закинуті будівлі, житлові будинки, бурхлива природа. Вони були відзняті в Чорнобильській зоні?
Так, абсолютно точно.
Але ж перебувати в цій зоні небезпечно для здоров’я.
Так, небезпека велика, але оскільки було прийняте рішення зняти цю стрічку, треба було піти на це, попри небезпеку.
Гра акторів у вашому фільмі лаконічна і виразна. Ви обрали мінімалістичну художню форму. Чому?
Це мінімалістична або дуже абстрактна форма викладу. Вона потрібна для того, щоб повернутись до правди, яку неможливо було б сконструювати по-новому. Якби я спробував це зробити, фільм би не вийшов.
Я сприймаю цей фільм як художньо-документальну стрічку. А як ви визначаєте його жанр?
Це художній фільм. Але де починається і закінчується документальний фільм, де межі фільму ігрового? Це цілковито суб’єктивне сприйняття.
Люди, яких ми бачимо у фільмі, – це актори чи серед них є й місцеві жителі?
Усі – винятково актори, яких я відібрав під час кастингу в Україні.
Кадри, які ми бачимо у фільмі, захоплюють своєю красою, але це страшна краса – краса занепаду. Як ви сприйняли побачене вами в Чорнобильській зоні?
Я сприймаю їх майже як наукову фантастику, як види майбутнього, а не минулого чи теперішнього. Таке ж відчуття було у Світлани, якій здавалось, що вона написала книгу про майбутнє.
Ви зустрічались з місцевими жителями у Чорнобильській зоні?
Так, але це були випадкові зустрічі. Найважливішим у зйомках фільму для мене була книга. Вона надихнула мене на цю стрічку, і я не хотів збирати нові розповіді місцевих жителів, це б спотворило книгу.
Чи побачать глядачі в Україні, Росії, Білорусі ваш фільм “Голоси Чорнобиля”?
Я сподіваюся, що фільм буде показаний і там, але поки що це точно не відомо.
Як сприйняли фільм “Голоси Чорнобиля” в інших країнах?
Прем’єра фільму відбулася в Італії, в Трієсті. Стрічка мала величезний успіх – її хвалили в пресі та дуже добре сприйняли глядачі. У Люксембурзі він також був добре сприйнятий публікою.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал