Російські академіки обіцяють підготувати видання
“Історія Новоросії” до березня 2015 року.
Про це заявив директор Інституту російської історії РАН Юрій
Пєтров на зустрічі спікера Держдуми Сєрґєя Наришкіна з істориками Російської
академії наук, повідомляє ІТАР-ТАСС.
“У нас уже склався творчий колектив, ми готові
приступити до роботи і підготувати авторський варіант тексту приблизно до
березня, – сказав Пєтров. – Обсяг – 60 друкованих аркушів [більше тисячі
сторінок]”.
Майбутню книгу включили у план пріоритетних проектів
Російського історичного товариства.
Як відомо, у липні 2014 року Російська академія наук
повідомила про плани написати історію “Новоросії” під егідою
Російського історичного товариства.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На думку академіків, межами “новоросійських”
кордонів є “гирло Дністра, на сході Північний Кавказ, на півночі район
нинішнього Луганська та Харкова”.
Російське історичне товариство було створене у 2012 році –
його очолив Сєрґєй Наришкін, який до того був головою президентської Комісії з
протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії.
Опікунську раду товариства очолив президент РФ Владімір
Путін. Саме ця організація розробляє однакову для всіх шкіл
“канонічну” концепцію викладання історії Росії в середній школі.
У червні 2014 року Путін доручив міносвіти спільно з
Російським історичним товариством “гідно представити роль Криму в долі
Росії” для нової шкільної програми з історії РФ.
У липні 2014 року повідомлялося, що в Держдумі РФ хочуть
офіційно називати південь і схід України Новоросією.
Новоросія – адміністративна назва, запроваджена у XVIII
сторіччі імперською адміністрацією в Санкт-Петербурзі для земель Війська
Запорізького та Кримського Юрту (ханства). За царату використовувалася як
політичний термін.
Новоросійська губернія існувала на козацьких і татарських
землях двічі: в 1764-1783 рр. з центром у Кременчуку і в 1796-1802 рр. з
центром у Новоросійську (пізніше Катеринослав, нинішній Дніпропетровськ).
У XIX сторіччі губернію було розділено на три –
Катеринославську, Херсонську і Таврійську. Частина території нинішнього Донбасу
(Луганськ, Донецьк, Артемівськ, Маріуполь) входила до Катеринославської
губернії зі столицею в нинішньому Дніпропетровську. До неї ж належали Таганрог
і Ростов-на-Дону (нині територія РФ).
Північні землі нинішнього Донбасу ніколи не належали до
“Новоросії”. Слов’янськ (козацький Тор), Краматорськ, Старобільськ,
Біловодськ були у складі Слобожанської України (в ті часи Харківської
губернії).
Здобуті в результаті війн із Османською імперією землі
Дикого степу від Дністра до Кубані колонізовувалися переважно українцями.
На думку відомого дослідника історичної демографії, москвича
Володимира Кабузана, частка українців у Херсонській та Катеринославській
губерніях (разом) в середині ХІХ сторіччя складала 74%.