Презентовано «Червоний апокаліпсис: крізь голодомор і розкуркулення»

136

У Києві Громадський
комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду презентував спогади
Дмитра Гойченка «Червоний апокаліпсис: крізь голодомор і розкуркулення», видані
видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Спогади Дмитро Гойченко (1903—1993) написав
наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років за гарячими слідами пережитого, з
використанням записів, дивом винесених із тюрми. Сам автор належав до
партійно-радянської номенклатури, тому володів різнобічною інформацією про
становище в суспільстві. «Поступово прозріваючи, Гойченко напружено
вдивлявся і аналізував усе побачене й пережите. Це зробило його мемуари
справжньою енциклопедією трагічного українського буття епохи
Голодомору», — розповідають видавці.

Відомий філософ та колишній дисидент Євген
Сверстюк назвав книгу «сповіддю співучасника», який дав правдиві свідчення про
свій час. «У наших очах вони не осудні. Але є вищий суддя, — пише Євген
Сверстюк у передмові. — Гойченко опинився в православному монастирі в
Сан-Франциско, де прожив без друзів, рідних і навіть без імені. В пориві каяття
написав довгу сповідь митрополитові. Але не відіслав. Потім вирішив написати
про своє життя і про те, як комунізм калічить людські душі, що шукають правди й
добра. Йому судилося дати свідчення про геноцид. Ці пронизливі свідчення варто
прочитати та пам’ятати».

Рукописи Дмитра Гойченка були випадково
виявлені 1994 року в емігрантському архіві Сан-Франциско (США). Історики
розповідають, що авторами мемуарів про жахи ХХ сторіччя майже завжди є лише
жертви. Кати, якби вони не вдавали, що не робили нічого поганого, що їх
діяльність — це боротьба «за світле майбутнє» — мовчать.

«Я записав десятки спогадів про комуністичний
режим. Але лише тих людей, що потрапили під його жорна, — розповідає історик
Володимир В’ятрович. — Тих, хто був з іншого боку барикад, записати не вдалося
жодного разу. Хоч зустрічався з ними, бачив, що вони у значно кращій фізичній
формі, як перші. Але, напевно, лише фізично вони почуваються краще. Їхнє
мовчання свідчить — попри все на схилі літ вони розуміють, що чинили зло. Лише
небагатьом із тих, хто служили режиму, вистачило сили на каяття. Дмитро
Гойченко, борець із «українськими куркулями», завзятий мисливець за «прихованим
від держави хлібом», зумів це зробити”.

Видавець Іван Малкович розповідає: «Це
єдина книжка, яку наше видавництво свідомо публікує в Україні російською мовою
(з тексту видно, що ламалася не тільки душа, а й мова). Щоб прочитали й ті, хто
ще й донині зманює Україну в «комуністичний рай»…»

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!