7 лютого в Києві на 74-му році життя ще однією жертвою пандемії COVID-19 несподівано став доцент Київського університету Іван Сойко. Здавалося, що після пережитої ним восени 2020-го коронавірусної хвороби все буде добре, та згодом настали постковідні ускладнення.
Сойко Іван Васильович (18 жовтня 1947, с. Шкроботівка Шумського району Тернопільської області – 7 лютого 2021, м. Київ) — видатний український германіст, педагог, перекладознавець, лексикограф, синхронний і письмовий перекладач з німецької мови, викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка (доцент кафедри германської філології), кандидат філологічних наук. 1970 р. закінчив факультет іноземних мов (перекладацьке відділення) Київського державного університету імені Тараса Шевченка. В 1976–1979 навчався в аспірантурі Лейпцизького університету. За плечима в Івана Васильовича було понад 40 років педагогічного стажу. Із 1973 р. викладав німецьку мову в Київському університеті. З 1985 до 2002 – доцент кафедри німецької (згодом – германської філології). З жовтня 2002 до червня 2010 був завідувачем кафедри германської філології, з 2010 – доцент кафедри германської філології, а з 2016 – доцент кафедри германської філології та перекладу.
Кандидатська дисертація «Satzmodelle mit nichtrealisierter syntaktischer Valenz in der deutschen und ukrainischen gesprochenen Sprache» («Моделі речень з нереалізованою синтаксичною валентністю в німецькому та українському розмовному мовленні») (1979, науковий керівник — проф. Ґ. Гельбіґ).
Наукові інтереси І. В. Сойка були розмаїті: теорія валентності, контрастивна лінгвістика, перекладознавство, фахові мови, правнича лінгвістика, проблеми перекладу юридичних текстів, термінографія. Автор 56 друкованих праць. Підготував 8 кандидатів наук.
Разом з Бернхардом Шлоером уклав «Німецько-українсько-російський коментований словник з адміністративного права» (К., 2003). У співавторстві переклав українською працю Ебергарда Шмідта-Ассманна «Загальне адміністративне право як ідея врегулювання. Основні засади та завдання систематики адміністративного права» (К., 2009).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Працював у художньому перекладі. Переклав німецькою мовою низку казок Івана Франка. Знані також його українські переклади прози Стефана Цвейга і повісті-казки для дітей «Дракон Мартін» Гельмута Ценкера.
Як перекладач забезпечував послідовний та синхронний переклад у рамках численних проєктів Федерального уряду Німеччини, Ради Європи, Європейського Союзу та під час офіційних переговорів на урядовому рівні. У 2010 р. нагороджений Федеральним Президентом Німеччини високою державною відзнакою — Кавалерським Хрестом «Орден за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» (Bundesverdienstkreuz).
Ветеран народної хорової капели «Дніпро» Київського університету ім. Тараса Шевченка.
Перекладацька й філологічна спільноти, колишні студенти Івана Васильовича, його колеги й друзі боляче сприймають новину про дочасний і трагічний відхід Сойка у засвіти. Та найболючіше відчувати його перехід за межу найближчій рідні – дружині Наталі, синові Ярославу та ін.
Співчуваємо!
Мир душі Твоїй, Іване, і земля Тобі пухом! Не забудемо!
Сергій Борщевський, Микола Зимомря, Іван Мегела, Сергій Панько, Дмитро Пилипчук, Юрій Попсуєнко, Віталій Радчук, Сергій Сингаївський, Петро Таращук, Анатолій Чердаклі, Дмитро Чистяк, Володимир Шелест