Нещодавно в Музеї літератури в межах спільного з Національною спілкою письменників України проєкту «Нова доба» відбулася зустріч із маріупольською поетесою, волонтеркою, лауреаткою багатьох літературних премій Оксаною Стоміною. Це була одна з тих щемливих і теплих зустрічей, які залишаються в пам’яті назавжди.
Говорили про перші тижні окупації її рідного Маріуполя, міста, куди поетеса так мріє повернутися: «Я тримаю це місто і буду його тримати, я тримаю це місто, сховавши його під серцем», «Ти — мій незгасний вогник, ти мій маяк! Я повернусь до тебе, душе моя, місто Марії!». Вшанували пам’ять загиблих… Про все це Оксана Стоміна пише у своїх віршах, хоча, як зізнається авторка, «Страшно про це писати. Це римувати — наче:
Знову й знову йти по золі гарячій,
Брати й тримати-тримати її в долоні,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Бути убитою з ними разом, в полоні
З ними разом, бути тим, хто шукає досі,
Бути в підвалі, в окопі, в труні, в облозі,
Бути останнім лікарем у шпиталі,
Матір’ю, син якої на «Азовсталі»…
До музею прийшли матері загиблих воїнів, рідні полонених, члени родин військовослужбовців. Завітало також і чимало земляків поетеси — маріупольців. Письменниця вже понад два з половиною роки чекає повернення свого чоловіка, який у складі Маріупольського гарнізону після тривалої облоги Азовсталі перебуває в полоні. Вона пише йому листи… Ці невідправлені римовані рядки склали серію «Листи в полон».
Цьогоріч у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» вийшла поетична збірка Оксани Стоміної, яка вмістила поезії, повідомлення до близьких, листи до чоловіка в полон. Як говорить авторка, «це не стільки поетична збірка, скільки меморіал. У пам’ять про загиблих, про зруйновані міста й скалічені долі, про те, що неможливо відбудувати, й те, що відбудується обов’язково». У книзі Оксани Стоміної — трагедія і національна, і особиста. «Поезія Оксани Стоміної — чиста і щира, з якої ніколи не вивітриться висока нота безмежної любові, страждання та невичерпної надії, притаманної справжнім поетам» (Іван Малкович). Її поезія звучала й у виконанні маріупольського актора, фотографа Євгена Сосновського. Композитор, співак, друг поетеси В’ячеслав Купрієнко виконав пісні на слова Оксани Стоміної. Захід супроводжував відеоряд про воєнні злочини рф з архіву письменниці.
Модерувала захід письменниця, кураторка проєкту «Нова доба» Юлія Бережко-Камінська.
Національний музей літератури України