Англомовні
письменники всерйоз узялися за римейки класичних творів. Про це повідомляє канадійське видання National Post.
Найсвіжіший
римейк – роман письменниці шотландського походження Марґот Лівсі (Margot
Livesey) «Політ Ґемми Гарді» (The Flight of Gemma Hardy, 2012), написаний «за
мотивами» класики вікторіанського роману «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте. У книзі
Марґот Лівсі йдеться про молоду дівчину, яка після смерті своїх батьків змушена
жити з тіткою, дядьком і кузенами. Далі історія повторюється точнісінько за
сюжетом «Джейн Ейр», хіба що Ґемму перенесено в «наш час».
Те, що «Політ
Ґемми Гарді» є переказом відомого роману Шарлотти Бронте, аж ніяк не є ані
секретом, ані видавничим чи письменницьким курйозом. Радше навпаки – вигідним
маркетинговим ходом. Авторка нового римейку Марґот Лівсі пишається твором, який
переказала:
«Я хотіла
розповісти історію молодої жінки, яка шукає себе, хотіла показати, які
можливості перед нею відкриваються, як вона їх використовує, з якими
конфліктами й труднощами при цьому стикається. І я вирішила бодай частково в
цій подорожі йти слідами Джейн Ейр», — розповіла письменниця.
Отже, Лівсі
«позичила» сюжетну канву з роману Бронте, додавши від себе стіни та інакше
вмеблювавши кімнату своєї героїні.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Я не збиралася
переписувати роман Бронте, — наголошує Лівсі, — радше намагалася уявити, як би
це було, якби Джейн Ейр народилася на століття пізніше?».
Відтак Марґот Лівсі нагадала, що багато шедеврів світової класики свого часу
вважалися переробками старіших творів. Мовляв, і сюжет «Короля Ліра» Вільяма
Шекспіра насправді запозичено з іншої п’єси з однойменною назвою, хоча сам
драматург у цьому так і не зізнався.
Випадок Ґемми
Гарді не є поодиноким у західному видавничому бізнесі. Так, у 2005 р.
шотландське видавництво Canongate запустило
книжкову серію «Міфи» (The Myths), де сучасні письменники переписували на
сучасний манер античні міфи й легенди. Серія адаптованих міфів мала великий
успіх у читачів.
«Ми робимо це з
тих часів, відколи додумалися розповідати історії біля багаття, — розповідає
Лінда Гатчеон (Linda Hutcheon), професорка англійської мови й порівняльного
літературознавства Університету Торонто (Канада) й авторка книжок про
«літературні римейки» «Теорія адаптації» (Theory of Adaptation). — Людська уява
працює через адаптацію. Ми завжди переказуємо історії. У цьому немає нічого
нового».
На думку Лінди
Гатчеон, роман «Політ Ґемми Гарді» і їй подібні книги «за мотивами» класичних
творів є успішними саме завдяки тому, що сюжет заздалегідь усім знайомий і
виправдовує всі читацькі сподівання. «Гадаю, що більше люблять автора
оригінального твору, то важче комусь адаптувати свій твір: порівняння неминуче,
— стверджує Гатчеон. – Те, що трапляється, коли ми читаємо адаптацію, я
жартівливо називаю «досвідом палімпесту». Є дві книжки, які мовби читаєш
водночас: адже ти постійно порівнюєш ту, що читаєш, із тією, що вже
прочитав(-ла)».
Нагадаємо, що крім екранізацій відомих літературних творів, які також є
адаптаціями, повсякчас з’являються численні «римейки» книжок. З-поміж іншого до
«римейків» зараховують «Улісса» Джеймса Джойса, «Гордість та упередження і
зомбі» Сета Ґрем-Сміта, «Години» Майкла Каннінґема, «Містера Піпа» Ллойда
Джонса та ін.