Чи потрібне Україні ліцензування та квоти на російські книги?

210

Нагадаємо, згідно пропозиції віце-прем’єр міністра України Олександра Сича
найближчим часом український Уряд може ввести обмеження на імпорт книжкової
продукції з Російської Федерації шляхом запровадження режиму її ліцензування та
квотування.

Як вважає Олександр Сич, ця ініціатива не лише
необхідність обмеження шкідливого ідеологічного впливу країни, яка дестабілізує
ситуації в Україні, а й розширить можливості для вітчизняної книговидавничої
продукції, яка потерпає від засилля російських книг на ринку України. Водночас,
на думку доктора економічних наук, члена-кореспондента НАН України Володимира
Сіденка, коментар якого Буквоїд подавав раніше, розробники ініціативи не
врахували економічний та правовий нюанси, що можуть виникнути в результаті її
впровадження. Адже подібні дії з боку України суперечить міжнародному правовим
нормам Світової організації торгівлі, на базі яких з 1947 року Україна здійснює
свою зовнішньоекономічну діяльність, адже норми СОТ виходять із правил
загального скасування кількісних обмежень, а отже, незастосування таких
торгівельних інструментів, як ліцензування та квотування. Як не дивно, але
фахівці книговидавничої галузі, яких квотування та ліцензування російських
книжок і має захищати, також не підтримують подібний механізм стимулювання
розвитку національного книговидання.  

Олександра Коваль – президент ГО « Форум видавців », член міжвідомчої комісії з питань
розвитку книговидання при віце-прем’єр-міністрі з гуманітарних питань:
«Ліцензування книг російського виробництва – це дорога в нікуди, недемократичний,
дорогий і неефективний засіб. Заява Олександра  Сича має радше політичний,
ніж прикладний характер і може бути трактована лише як декларація про наміри, а
не конкретний план дій. Із заяви не зрозуміло, що таке ліцензування і
квотування книжкового імпорту, а також, хто і яким чином буде їх реалізовувати.
Якщо ліцензування означає, що кожна книжка перед тим, як її наклад має
потрапити до України, повинна бути  проаналізована в якійсь структурі,
яка, сподіваюся, ще не створена, і отримати штамп «дозволено», то я не уявляю,
скільки персоналу, який нічого не виробляє і не створює доданої вартості, мав
би там працювати. Така процедура затримувала б ввезення книжок на місяці, якщо
здійснювалася б ретельно. Працівники книжок не читали б, щонайбільше анотації, та
приймали б рішення на їх підставі. Також  не зрозуміло, за якими ознаками
має здійснюватися ліцензування. За відсутністю екстремістських і
сепаратистських закликів? Чи треба буде поділити книжки на сорти за якістю
тексту? Цікаво, до якої категорії потрапить, в такому випадку, друг України
Борис Акунін…».  

Олександр Афонін – президент Української асоціації
видавців і книгорозповсюджувачів: «Введення квоти на іноземну книжкову
продукцію несумісне з інтересами держави в першу чергу, оскільки це може стати бар´єром
для доступу на ринок необхідної спеціалізованої літератури. Асоціація кілька
років тому заявила, що введення квот на ввезення книг – це річ нездійсненна, і
її введення можливе хіба що суто політичним методом, але це призведе, швидше за
все, до негативних і навіть шкідливих результатів для стану розуму людини й
економіки країни, оскільки будуть знищені цілі жанрові ніші наукової,
інженерної, технічної літератури, а це означає, що буде завдано збитку
підготовці кадрового ресурсу, який має працювати на реформування держави. Крім
того, однією серйозною проблемою є доля українських книжкових мереж, які у разі
введення квотування або закриються, або перепрофілюються на торгівлю іншими
товарами».  

Олександр Красовицький  – генеральний директор і
співвласник харківського видавництва «Фоліо»: «Я твердо переконаний, що якщо
правильно прописати механізм ліцензування та квотування, то він не зачепить
якісну російську книгу і дасть поштовх для розвитку книговидання російською
мовою в Україні. Якщо ж правильно не прописати механізми, то книги, що
надходять до України, просто підуть у неофіційне ввезення з-за кордону й нічого
не зміниться. Крім того, у разі ухвалення рішення про ліцензування необхідно
прийняти додаткові механізми, які б обмежили “чорне” ввезення книг на
територію України. Завдання полягає у тому, аби до країни не потрапляли книги,
які можуть бути образливими для українського народу, й щоб вони, потрапляючи
сюди, не “нищили” книговидання українське, у тому числі і
російськомовне. Крім того, необхідна державна підтримка для книгарень,
українських видавництв та бібліотек. У тому числі і у вигляді держзамовлення на
певну книжкову продукцію. Україна має самостійно задовольняти потреби населення
у спеціалізованій літературі, поступово нарощуючи її обсяг».    

Андрій Кокотюха – український письменник: «Поки немає
адекватного імпортозаміщення з боку українських видавництв, не залежно від
мови. Вітчизняні видання не зможуть на 100 відсотків заповнити асортимент
книгарень. Поки не зросте кількість книгарень, які зможуть утримувати себе за
рахунок продажу лише книжок, виданих в Україні, будь-які масові обмеження на
ввезення книжок виданих в Росії я вважаю не розумним. Враховуючи ситуацію, що
склалася, варто квотувати лише книги російських авторів, які, або підтримують
анексію Криму, або підтримують війну на Донбасі, або висловлюють антиукраїнські
погляди. Для прикладу можна згадати Сергія Лук’яненка та Захара
Прилєпіна.  Також слід обмежити ввезення книжок російських авторів, котрі
прославляють російські силові структури, армію, поліцію тощо. Вже сьогодні, в
асортименті великих книгарень є література, в анотаціях якої чітко написано, що
це книжки по сталінізму. Цих книжок в Україні також не має бути, їх слід
повернути власникам. Натомість зелене світло необхідне російським авторам,
котрі не висловлюють антиукраїнських поглядів, зміст книжок яких є нейтральним,
або автор займає активну громадянську позицію по підношенню до України та
підтримує нашу Державу. Насамперед це Борис Акунін, Дмитро Биков, Людмила
Уліцькая, Володимир Войнович. Важливою для України є російська література, що
представляє переклади актуальної іноземної белетристики та  відображає
реальний список бестселерів на заході. Я не бачу причин в обмежуванні такої
літератури, хоча б допоки  у нас не будуть перекладати в таких самих
кількостях. Ця література не має антиукраїнського змісту, саме на неї повинні
орієнтуватися сучасні українські читачі і письменники, які не знають мов, але
хочуть бути в тренді. Сучасна російська література не задає жодних трендів і не
є прикладом для наслідування, за винятком Бориса Акуніна».  

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!