Днями львів’яни та гості міста зустрілись з авторкою книги «Загублений острів», журналісткою Наталею Гуменюк. Розмовляли про репортажистику, роботу над книгою, відчуття та емоції авторки й героїв книги, закулісся кримських буднів, різні ідентичності мешканців півострова, як Крим став загубленим островом та як його відшукати. Модерував зустріч Ігор Балинський. starylev.com.ua подає короткі уривки з розмови.
ЧИМ ДЛЯ НАТАЛІ БУВ КРИМ ДО 2014 РОКУ
Я звичайна пострадянська дитина, яка бувала в таборах у Криму. Вони були звичайні, і не дуже подобались мені. До 2014 року у мене не було якогось особливого ставлення до Криму. Хіба що в останні роки, коли я вже у зрілому віці приїздила, мені здавалося, що Крим починає бути гарним європейським курортом і в нього є шанс. Особливо це відчувалось, коли я подорожувала з своїми друзями іноземцями які казали: тут не сильно відрізняється від Італії. Але зрештою, коли почалася анексія, у мене було складне відчуття, що ти втратив щось, не встигнувши його отримати і по-справжньому зрозуміти. Окрім того, я громадянка України і, відвідуючи Крим після анексії, я виконувала свій обов’язок по відношенню до частини своєї землі. З одного боку, у мене є комплекс самозванки: як це я можу писати книжку про Крим, я ж не кримчанка, є кримчани і це їхнє право і, напевно, вони знають краще. Але з іншого боку самим кримчанам боляче про це писати.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ПРО ЕМОЦІЙНУ СТРУКТУРУ КНИЖКИ
Це суб’єктивний перелік характеристик. Кожен розділ у книзі називається якоюсь емоцією. Але ці назви я давала після того як написала книгу. І підбирала їх відповідно до того, що було в цей проміжок. Тому березень 2014 року – це шок, а, скажімо, події через кілька місяців – це абсолютне сум’яття. Це книжка хронологічна і кожен розділ описує ту чи іншу поїздку в конкретний рік. Це не мої відчуття, це відчуття героїв книги.
ПРО ПОЯВУ КНИГИ
Я журналістка, яка завжди займалась конфліктами, я вибрала цей фах. Я шукала історії інших конфліктів за межами нашої країни. Але коли почались ці події в Україні, одразу переключилась на Україну. Це твоя внутрішня відповідальність. Після Майдану, Криму, Донбасу у мене було відчуття, що ми бачимо все схематично, воно не тримається купи. І вже десь до 5-ї річниці анексії я зрозуміла, що книга у мене є, і що треба писати.
ЧОМУ СТАЛА МОЖЛИВОЮ АНЕКСІЯ КРИМУ?
Я однаково буду наполягати, що вона стала можливою через присутність в Криму російського флоту, через присутність там потужних військових.
ПРО БОРОТЬБУ РІЗНИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ У КРИМУ
Там є постійний і дуже масовий притік населення. Ми говорили про певну економічну занедбаність. Але туди переселяються росіяни. Це не є якісь державні програми, але, наприклад, коли російська сім’я живе в Тамбові чи деінде і їй треба купувати квартиру в кредит, то ціни будуть однакові – в Криму і там. То чому б не поїхати на південь? Окрім цього, дійсно переселяють силовиків. Це тисячі людей і вони помітні. Водночас люди, які незгодні, мають мовчати. Існує проблема російсько-українських ідентичностей. Якщо з кримськими татарами зрозуміло все – російська держава тисне на кримських татар, особливо за релігійною ознакою, але визнає їх іншим етносом.
То українці для Криму – це люди, які мають асимілюватись, відмовитись від своєї української ідентичності. У мене немає відчуття незворотності формування цієї нової ідентичності. Хоча я розумію, що в цьому році діти народжені після анексії пішли до школи. Вони унормовуються, для них нормально іти в школу, де немає української мови, де є Росія, інший герб та інші книжки.