Андрухович був переконаний, що після 30-ти перестане писати вірші

100

 У книгарні “Є” презентували збірку вибраних поезій
Юрія Андруховича “Листи в Україну”.

До книжки увійшли “канонічні” вірші з усіх його
збірок, а також знаменитий цикл “Листи в Україну”. Столична книгарня
не вмістила всіх бажаючих побачити і послухати письменника, а серед тих, хто
таки встиг примоститись, був музикант Тарас  Чубай. Модерував зустріч Іван Малкович.

Юрій Андрухович читав свої найкращі поезії та вів жваву
бесіду з аудиторією. Питання задавали найрізноманітніші:

– Ви казали, що зачитувались Маланюком і Бродським. А що Ви
думаєте про той скандальний вірш Бродського про незалежну Україну?

– Я довгий час намагався виправдати його, знаходив докази,
що це не його твір, а підстава. Адже цього вірша нема в жодній збірці поета, є
лише аудіозапис, а голос і манеру читання Бродського можна легко зімітувати.
Але потім зрозумів, що факт є факт. Зрештою, Бродським я зачитувався ще коли
цього вірша не було.

– Назвіть трьох поетів, які вплинули на Вашу творчість.

– Українські – Антонич, Семенко, Плужник… хоча я так давно
його не перечитував. Не українські, але в українському перекладі – Аполлінер,
але я не володію французькою, тому мені залишається тільки вірити, що він
великий французький поет. Але в перекладах Миколи Лукаша він надзвичайний поет.
Пам’ятаю, видали Аполлінера в перекладі Лукаша, а через рік – збірку Михайля
Семенка. Для нас це були такі книжки, які ми в нагрудних кишенях носили. Я
також колись страшенно захоплювався Рільке, але охолов, тепер він здається
занадто надутим. І ще Ґотфрід Бенн, от кого я мрію перекласти. Його майже немає
українською. Цікаво було б його зіставити з Антоничем. Ще Грегорі Корсо.

– Коли буде продовження “Лексикону інтимних міст”?

– Я жартував про продовження. До речі, я зіткнувся з тим, що
в перекладах іншими мовами деякі міста зовсім не вистрілюють. Зараз готується
польський переклад “Лексикону” і перекладачка пише мені так
розпачливо: “Юрію, можеш пояснити в чому сіль розділу
“Єнакієве”?!

– От ви, молодий поет, приїхали вчитись в Москву. А коли у
вас сталось прозріння, що російські жінки зовсім не такі як наші, українські?

– Я таких висновків не дійшов, то ліричний герой провокує
таким чином. А в Москву я приїхав 29- річним. Вже не вважав себе молодим поетом
і пам’ятав, що залишається лише рік: я був переконаний що після 30 перестану
писати вірші. Про жінок так не думаю.

– Ви сильно засмутились би, коли б раптом вашу книгу не
розкупили?

– Раніше якщо книга затримується в книгарні хоча б місяць –
це вже трагедія. А тепер я радію, коли бачу в магазинах свої книги. Я собі
думаю: ” Ну ось – присутній на полицях. Це все-таки добре”. Я
розумію, що зараз зовсім інша інформаційна ситуація. В середині 80-х років був
ажіотаж біля кожної поетичної збірочки, а сьогодні треба спокійно ставитись до
того, що його апріорі не може виникнути. Є всі ці альтернативи, зокрема
інтернет. Я ж свої старі вірші тепер звідки брав? Я ж їх не мав, ні на машинці
друкованих, ні від руки писаних, всі ці зошити-чернетки десь порозлітались,
погубились. То я в інтернеті забивав своє прізвище і знаходив вірші.

– За яким принципом обирали поезії для збірки?

– За принципом, чи я люблю цей вірш.

– Ви дійсно вважаєте, що кохання це психічна хвороба, як
йдеться у одному з віршів збірки?

– Це не я, я там посилаюсь на Авіценну, в нього є трактат, –
ні, я не хочу вас тут зараз обманювати, що я читав трактати Авіценни, але хтось
мені переказував, – в якому він як медик описав кохання через ряд симптомів, що
свідчать про психічні захворювання. Але пам’ятаймо, що то було середньовічне
уявлення про любов. Перелом уявлень про кохання настав в добу романтизму, коли
люди повірили поетам, що буває таке кохання. І уявлення ще змінюватимуться. А
от ввести у поезії ім’я Авіценни дуже вигідна річ, бо воно римується з багатьма
українськими словами, як-от “офігенна”, “здоровенна”.

– Як часто зараз виникає бажання писати вірші, і чи
дочекаємось ми нової поетичної збірки?

– Запланувати це неможливо. Але це й непогана відмазка для
лінивого поета. Мовляв, я не можу себе силувати. Насправді це десь посередині.
Я для себе шукаю ще такі прагматичні причини, думаю: “От будемо збиратись
з друзями-музикантами працювати над наступним альбомом і які ж тексти ми будемо
використовувати?”

Наталка ШЕВЧУК

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!