Тимко Падура (пол. Tomasz Padurra, також Тиміш Падура, Томаш Падура, Tymko Padura; 21 грудня 1801 — 8 (20) вересня 1871) — українсько-польський поет, композитор та торбаніст. Автор низки пісень про козаків.
Нащадок дрібношляхетської родини (батьківській герб Сас й по матері герб Задора), що відбилося на його світогляді. Як польський патріот наполягав на необхідності спільної боротьби поляків та українців за незалежність. Був співцем козаччини, популяризував український фольклор та музику.
Самобутня постать Томаша Падури – мандрівного поета-торбаніста та лірника – назавжди об’єднала польську та українську культури. Українець за походженням, Томаш Падура вніс неоціненний вклад у літературу та музику Польщі, доповнивши її чудовими ліричними піснями, що їх і досі співають у всіх воєводствах країни. Пісня Падури «Hej sokoly» стала своєрідним народним гімном Польщі, та й український слухач міг почути її у фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» або у виконанні «Пікардійської терції».Тимка Падуру, Юліуша Словацького, Міхала Чайковського, Юзефа Коженьовського та інших наших земляків, які творили фундамент сучасної польської культури, відносять сьогодні до так званої «української школи» в літературі Польщі, проте в Україні дуже мало знають про цих яскравих та талановитих людей, так само як і про тих, хто творив літературу російську: Ореста Сомова, Григорія Данилевського, Давида Бурлюка тощо. ДЧ спробує по можливості заповнити цей пробіл.
З якого кореня зростав?
Томаш Падура народився 21 грудня 1801 року в містечку Іллінці (сучасна Вінниччина) в родині брацлавського землеміра. З раннього дитинства малого Тимка вабило все українське: звичаї, одяг, мова. Власне, українською хлопець розмовляв завжди. Батько, Ян Падура, часто брав сина з собою в робочі поїздки. Тимко з особливою цікавістю сприймав подільський фольклор, говірки, обряди.
Першу освіту хлопець здобув у рідному містечку в парафіяльній школі. Згодом, у 1820 році, відмінно закінчив вінницьку гімназію, де розпочав писати вірші. Особливої уваги заслуговує його навчання у Кременецькому ліцеї, де хлопець із захопленням вивчав історію України. Тимко на єдиному подиху «ковтав» усе нове, аби трохи згодом вилити це у віршах. Саме там, у ліцеї, доля звела Падуру з іншими поляками, які захоплювалися та популяризували українську культуру: Богданом Залеським, Антонієм Мальчевським, Северином Гощинським та іншими. Спільна зацікавленість Україною об’єднала цих юнаків у творчості та приятельських стосунках. Цікаво, що Томаш, як і багато інших, починав писати свої українські твори, використовуючи латинку.
Хлопець ніколи не втрачав нагоди погостювати у старшого брата Юзефа, який працював у Житомирі. Якось, нагодившись із візитом у серпні 1825 року, Падура застав у брата гостей – російських декабристів Сергія Муравйова-Апостола та Кіндрата Рилєєва, які прибули домовитися про співпрацю з польськими патріотичними товариствами. Відтоді Тимко вчащав чи не на кожну таку зустріч. Брав сюди свій торбан, на якому навчився грати в ліцеї, і в дружньому колі виконував козацькі думи та власні вірші. Саме через ці вечори обидва брати Падури потрапили під домашній арешт після провалу бунту на Сенатській площі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ЧАС ЗОЛОТОЇ БОРОДИ: ЛІРНИК ТА АРЕШТАНТ
Незадовго до арешту Томаш познайомився з графом Ржевуським – Ревухою чи, як його ще називали в Україні, Золотою Бородою. Вони міцно заприятелювали, й далі вже йшли пліч-о-пліч у лавах польського революційного руху. Про дивакуватість Ревухи, який свого часу прийняв іслам, вбирався у турецькі тюрбани, був еміром та шейхом, але потім буквально в одну мить перетворився на затятого козакофіла, ходили цілі легенди. І, як виявиться згодом, роки, які Падура провів поруч із графом, стали у його творчій біографії найбільш плідними.
Поки Томаш із братом перебували під арештом у Саврані, граф Ржевуський, аби здобути прихильність козаків, організував у цьому маєтку школу лірників, яку після звільнення очолив Томаш. Тепер Падуру, савранського лірника, впізнавали за козацьким строєм та торбаном у руках.
Однак ніхто не впізнав скоцюрбленого старого з сивим заяложеним волоссям та в благенькій дертій свитині, який вийшов похмурого квітневого ранку 1828 року із Савранського маєтку, тримаючи за спиною нехитрий клунок та ліру. То був Томаш Падура, переодягнений у діда! Він рушив уздовж Південного Бугу до гирла, потім – до Дніпровського лиману, а згодом попростував суходолом до Кубані, де осіли козаки з розгромленої Січі. Ця подорож тривала цілий рік. Народний емісар Падура ходив від оселі до оселі, закликаючи українських селян до повстання за Польщу.
Проте його сподівання не справдилися. Українці, яких зустрічав Падура, не погоджувалися піднятися на боротьбу разом із поляками. Листопадове повстання у Польщі, в якому взяв участь Томаш, закінчилося поразкою. 14 травня 1831 року загони Ржевуського було розбито у битві під Дашовим. Золота Борода зник, а Падуру знову заарештували. Наступний рік він провів за ґратами.
Розчарування, поразка та ув’язнення так пригнітили Тимоша, що в нього з’явилися всі ознаки психічного розладу. Падура повернувся до рідного маєтку в селищі Махнівці неподалік Бердичева зовсім хворим. Проте 1832 року його знову забрали під суд. Цього разу Томаш, як було сказано в матеріалах слідства, нібито підкинув поміщику Вацлаву Ганському з Верхівні під Ружином записку, в якій вимагав грошей. Суд позбавив Падуру дворянства й засудив до каторги. Однак покарання вдалося уникнути, оскільки Томаша лікарі визнали психічно хворим. Наступні кілька років поет провів у маєтку, майже не виїжджаючи з нього. Багато писав, нарікаючи у творах на життя та власну долю, а вечорами страждав від меланхолії. Саме в цей період Падура переклав українською твори Джорджа Байрона, Томаса Мура та поему Адама Міцкевича «Конрад Валленрод».
Час лікує – й на початку 40-вих років Томаш потрохи видужує. Він починає працювати вихователем у сусідньому містечку, стає активнішим у творчості. І саме тоді, як грім серед ясного неба, на Падуру звалюється величезна сума грошей, яку він… виграє у лотерею! Фортуна посміхається поетові у безнадійній ситуації. Свій виграш Томаш вирішує витратити на подорож до Праги. Проте мандрівка вийшла не стільки туристичною, як планував виснажений душею поет, скільки робочою: Томаш потрапив на празький панславістичний з’їзд як делегат від Польщі.
ЗА ЩО ШЕВЧЕНКО НЕ ЛЮБИВ «УКРАЇНОК»
Тривалий час твори Тимка Падури поширювалися лише в рукописах. Слід зазначити, що вони мали значний вплив на українську літературу як у Наддніпрянщині, так і в Галичині. Першу окрему публікацію – «Pienia Tomasza Padurry» – було здійснено К. Яблонським без дозволу автора у Львові 1842 року. Її вихід викликав неабиякий резонанс у колах інтелігенції, адже до «піратської» збірки увійшли неавторизовані та перекручені тексти Падури, а також вірші інших авторів.
Справжня, авторська книжка «Ukrainky Tymka Padurry», до якої увійшли тринадцять поезій та музичних партитур, вийшла невдовзі у Варшаві. До деяких пісень Тимко сам писав мелодії. А надихав його український фольклор, твори Юліана Нємцевича та Джорджа Байрона. Мабуть, це й стало причиною того, що творчість Падури була популярною здебільшого в інтелігентських колах Галичини.
Цікавилися творами Тимка Падури польські та українські професійні композитори: Кароль Ліпінський, торбаніст Ґреґор Відорт, Микола Лисенко, який поклав на музику вірш «Лірник». А ось Тарас Шевченко досить скептично ставився до творів Падури, вважаючи їх штучними та «притягнутими за вуха».
Востаннє бунтарський дух Тимка Падури прокинувся у творі «Гетьманці. Піснь з путі Чайльд Гарольда по Слов’янщині». Вірш було написано 1854 року після селянських заворушень, які відбулися на заході України. Після цього Томаш припинив писати. Він зайнявся підготовкою до друку повного видання власних творів та написанням коментарів до них. Проте книгу не вдалося видати за життя поета. Повне зібрання поезії та прози «Pyśma Tymka Padurry. Wydanie posmertne z awtohrafiw», в якому поруч із усіма текстами українською мовою (теж у латинській транскрипції) подавалися їх переклади польською, вийшли друком вже за три роки по смерті автора.
А сам Томаш Падура пішов із життя у вересні 1871 року.
Тетяна Землякова
http://vsiknygy.net.ua/person/6407/
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.