Назва “Україна” – одна з найдавніших в Європі. Той факт, що писемна назва “Україна” на сторінках літопису у 1187 році згадана в реченні “За ним Україна дуже сумувала”, свідчить про усталену, себто, давно вживану у народі назву. У літописця ім’я “Україна” звучить заповітно. Загалом, як назви рік в Україні присвячені богам-покровителям, так само й ім’я України присвячене небесній Покрові нашої країни. Не гоже приміряти до імені України побутові значення.
До речі, сучасне містечко Базалія попередньо мало назву “Руська Базилея”, а цей факт важливо брати до уваги, оскільки “базилевс” (βασιλευς) здійснював магічно-релігійні функції, мабуть, первісно спричинені трьохфункціональною структурою суспільства: жерці, землероби, воїни. Символом влади базилевса був скіпетр, по суті, бук, палиця, дорожній бич вісника, який передає владні речі (Агафірс). Тому вірно буде сказати, що Галицький Осмомисл ще здавна виконував релігійні функції (Щек, Корибут), Чернігівський “багатовойний брат – князь” опікався воїнськими полками (у Геродота – “Геррос”), а вся повнота влади в країні належала Великому Київському князю. Записана Геродотом від самих “скіфів” легенда про трьох братів (Ліпоксай, Арпоксай, Колаксай; грецький варіант – Агафірс, Скіф, Гелон), як і київська легенда про Щека, Хоріва і Кия вірно передають роль братів у житті порідненої України-Скіфії.
Друге. На сторінці 754 (cправа) “Повного церковно-слов’янського словника” протоієрея Григорія Дяченка приведена лексема “оукъ” – наука. Чи має слово “оукъ” (“оукий” – свідомий, знаючий) належність до назви “Україна”? Без сумніву, так! Важливим є також той факт, що назва “Україна” окрім грецького (іспанського і угорського) написання “Ουκρανια” (Ucrania) має своє написання і образ на основі санскриту “Yukraniya”, “Yukrayina”. Санскритське “Yu” (Yuk) в індоєвропейському ареалі має форму “U” (Ю), як в імені“Upiter” – “Dies-piter” (Світлотворний), а “U-krayina” (Ukraine) – Державотворча (Державна).
Вітчизняним історикам потрібно свідомо сприймати той факт, що назви країн, як і людей, надаються в день хрещення. Саме про такі іменини (хрещення) мовиться у легенді про перших братів-скіфів, синів Таргітая-Богуслава і золоте знаряддя – бердиш, плуг, вітрило (ярмо) і чашу – записаній Геродотом в його “Історії”. Образи цих предметів творить Семизір’я Провідної зорі. Похресниці України.
Разом з тим, люди завжди шанували Землю-Матір, а назва України “Хриса” у Євсевія (на початку IV сторіччя н. д.) і назва України “Oium” у Йордана (V ст.) засвідчують духовний образ (грецьке “οїω” відповідає значенням “мати віру, знати”, що на латині – credo, або opinor, шведське “tro” – вірність, стійкість, думати, вважати). Отже, назви “Хриса”, “Ойум” – назви виразно духовні, як і назва “анти” – люди молитви, або згодом – християни. Назва “Русь” (Поляни) присвячена Землі-Роді. Назва “Геррос” у Геродота – “стадичі”, або ж “полки”, старонімецькою “herr”, “Heer”. І тому виникає питання – якій богині – Святій Софії, Пресвятій Богородиці чи богині Землі присвячене ім’я “Україна”?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Як засвідчив батько історії Геродот у V сторіччі до нової доби, серед небесних богів предки українців найбільше шанували володарку небес Гестію і пояснив її ім’я – “Табіті”. Для пояснення імені богині Геродот вжив староанглійське слово “tabet” – надприродна сила. Небесна Указуюча богиня, звісно, “Оука” – “Знаюча”, як у назві ріки Вісла (старонімецьке “vis”, “Wissen” – знання). Поряд протікає ріка Wkra-Oukra (назва-пояснення). Таке ж значення має назва ріки Укер в Німеччині – Знаюча. В усіх назвах (топонімах, гідронімах) вживаються характеристики богів, а не їхні імена. Ріка Вісла тече на Північ до Полярної зорі, якій присвячена назва. Інші приклади: Конотоп (“Cona top” – Вершина Кута), ріка Десна (dhesno) – “Правляча”, “Бистриця, Швидка” (про блискавку богині), Говерла, у назві якої вжите англійське “govern” – керувати, правити, управляти, як також в імені “Гестія” німецьке “Gestion” – “правління” (уряд). Такий самий образ творить грецька і українська назва України – “Ουκρανια”, “Ουκραινα” на грецькій лексичній основі – κραινω, κρανω – головувати, або урядувати, вершити, правити. Грецька назва України є визначальною у назві “Україна”.
Але тут виникає дилема, бо в імені “Софія” теж присутнє значення “Мудра” (Σοφια – Оука), а назва “Україна” може сприйматися як “Центральна Україна”. Відповідь на це питання дає “Злука України”, про що мовиться в тексті “Слова о полку Ігоревім” – “Були віці Трояні, минула Літа Ярослава, були полці Ольгові” та “Ринучи в стезю Трояню через поля на гори”. Київська земля Святославичів – “Трояня” (Троя – називалась греками Φιλιος, а хеттами – Vilusha – Стійка, Здружуюча, Єднаюча), терени Ярослава Осмомисла – “Літа Ярослава” (Lita, Lato – Богиня Молитви і Моралі), а козацька Переяславщина гетьманського роду Ольговичів – “Полці Ольгові”. Очевидно, що всю Україну здружує і єднає Земля Трояня.
Яскравою ілюстрацією до географії всієї України слугує список полінонімів, назв населення на торговельних шляхах “Баварського географа” з кінця VIII – першої третини IX сторіччя. Безпосередньо Україні належать поліноніми за №№ 15 – 58 за виключенням поволзьких громад за №№ 26 – 32.
Три з 58-и назв в списку “Баварського географа”, укладеному на межі VIII – IX сторіччя – черіяни, сіттичі, стадичі – заслуговують на більшу увагу вітчизняних істориків, оскільки вони (ці три назви) вказують на визнані центри соціально-політичного і релігійного життя всієї України, а саме – сусідські громади (села і повіти) Київської землі, церковні приходи Буковини і Галичини, полковий устрій Чернігівської і Переяславської землі. Маршрут “Баварського географа” виразно окреслює територію України від Сяну до Дону: торговельні шляхи пролягають від гирла Ельби до Східної Пруссії, а вже звідти руслами рік Німан і Прип’ять до Києва та Сяном, або Західним Бугом через Дністер до Чорного моря і далі до Дунаю (до кордону з Румунією).
Про адміністративні особливості цих центрів наголосив також автор “Слова о полку Ігоревім” у вислові “Були віці Трояні (поляни-сіттичі, громадське життя яких об’єднувалося сусідською громадою, повітом), минула Літа Ярослава (галичани-черіяни, об’єднувалися навкруг церковних приходів), були полці Ольгові (козаки-стадичі, об’єднувалися в полки)”. Усвідомлення цього факту проявилося й у тому, що в похідних співах-маршах козаки возвеличували три видні постаті тогочасної України – “старого Ярослава (Галицького), хороброго Мстислава (Чернігівського), Красного Романа Святославича (Київського)”. Київ, Галич і Чернігів – три позолочених столи України.
Укладач списку “Баварського географа” обмежується тільки орієнтирами руху купців і місіонерів руслами річок, а історики, прочитуючи назви, мусять самі визначити їхнє тогочасне і сучасне значення. Так, назва “бузани” утворена від санскриту “busa” – “туман”, а отже, тут йдеться про старовинну Небельську волость (Nebel – туман), а не про “бужан”, “ruzzi” це мешканці міста “гнівної” назви побіля Дністра, а не “руси” (санскрит “ruz” – “ruza” – гнів, “ruzzi” – гнівні чи лихі), як ось у назві німецького міста “Цвікау” (цвікати – гніватись). Або ж, не гоже пояснювати скандинавську назву Києва – “Кеногард” – значенням “місто човнів”, бо скандинавська назва має значення германомовних слів: староверхньонімецького слова “quena”, старосередньонімецького “quene” (Frau, Ehefrau, Gattin, altes Weibe – жінка, дружина, господиня, вдова), для порівн.: англійське “queen”, старофранконське“quena” старосаксонське “quän”, „quene“, готське „quino“, „quens“, грецьке “γυνε”. Скандинавське “Кенногард” – це “Мати міст” (Столичне місто), назва, яку приписали Олегу Віщому). Багато залежить від прочитання “que” (сучасно вимова – kwe…). При тому важливо пам’ятати, що в давнину топоніми суворо відповідали назвам гідронімів, присвяченим богам (Дніпро – ріка Даждьбога, Дністер – Стрибога, Прип’ять – ріка Богині молитви, Сіверський Донець – ріка Східного бога, …).
Відень, Австрія