Який ресурс ментальної стійкості українців?

Нинішня російсько-українська війна – це війна морально-духовних, національно-громадянських, світоглядних, гуманістичних цінностей; це – війна цивілізацій.Доктори історичних наук, професори Я. С. Калакура, О. О. Рафальський і М. Ф. Юрій у ґрунтовному науковому дослідженні «Ментальний вимір української цивілізації» (2017) наголосили, що, маючи локально-регіональний і порубіжний характер, українська цивілізація всіма своїми компонентами історично і культурно укорінена в західноєвропейську класичну цивілізацію, є одним із її давніх сегментів. У міру євроінтеграції України, її адаптації до культурно-ментальних стандартів і духовних цінностей країн Європейського Союзу при неухильному збереженні та примноженні національних традицій і самобутності українці дедалі більше утверджуватимуть позитивні риси свого менталітету. «Менталітет – це спосіб мислення і світосприйняття, історично укорінений у свідомість, поведінку, традиції, побут, звичаї багатьох поколінь. Саме в ньому акумулюються душа і характер народу, його традиції і свідомість, мова і культура, помисли й ідеали, вдача і моральні цінності, духовність і світоглядні орієнтири». Ментальність, як і цивілізація, невіддільна від взаємодії людей із соціокультурним середовищем і природно-географічним ландшафтом, у межах яких вона зароджувалася, формувалася й утверджувалася. «Ментальність є стрижнем української цивілізації як об’єктивно існуючої реальності, контури якої склалися історично в межах етнічної території українців». Ментальне обличчя української цивілізації з її сильними і слабкими сторонами сформувалися історично. Я. С. Калакура, О. О. Рафальський та М. Ф. Юрій дослідили еволюцію ментального образу українців від найдавніших часів до сьогодення. Княжа доба – Києво-Полянська, а відтак Києворуська держава, тобто давньоукраїнська («це період активного творення владно-політичного менталітету українців, його еволюції під впливом християнізації і візантизації Руси-України, формування основ етнічної самосвідомості та уявлень українців про картину світу, суспільство і соціальну стратифікацію»); ці ознаки ментальності розвивалися у Галицько-Волинській державі та українському сегменті Литовсько-Руської держави. Козацько-гетьманські часи започаткували глибинні зміни в ментальності українців, у способі їхнього життя, мислення і світосприйняття. Українство відчуло свій генетичний зв’язок з усією попередньою історією, по-новому усвідомило себе прямим правонаступником Києворуської держави. Доба Австро-Угорської та Російської імперій, з одного боку, формувала синдром мазепинства, прагнення до автономії, незалежності й соборності, а з другого боку, «кочубеївщину», «пушкарівщину», «москвофільство», «малоросійство», «меншовартість», «подвійну лояльність». Перша світова війна, Українська революція, відновлення державності України «висвітлили всю гаму національного характеру українців, його сильних і слабких сторін» – козацько-лицарські риси: працьовитість, хоробрість, героїзм, волелюбність, демократизм, миролюбність, толерантність, незлопам’ятність, бережливість, терпимість; негативні риси – національний інфантилізм, надмірний індивідуалізм, поєднаний зі схильністю до анархізму, відчуття ущербності, зверхність особистих інтересів над загальнонаціональними, намагання видавати бажане за дійсність, конформізм, брак дисциплінованості, протистояння політичних і релігійних орієнтацій, намагання перекласти вину на іншого. Про ці особливості ментальності треба знати, але не можна їх перебільшувати, як це нині часто роблять ЗМІ. Більшовицький режим, московська окупація і комунізація принесли в український життєвий простір чужу цивілізацію. Експропріація приватної власності, колективізація села, голодомори, масові репресії, «совєтська цивілізація», зміна генофонду, деукраїнізація травмували ментальність українського народу, адже в СРСР процвітали ігнорування прав і свобод громадян, бездуховність, безбожництво, псевдосправедливість, стукацтво, нашіптування, патерналізм, деградація особистості, психологія рабства, кар’єризм, бідність, корупція, контрабанда, злодійство тощо. Глибоку морально-психологічну травму ментальності українців нанесла Друга світова війна, сталінізм, брежнєвщина, адже процвітала подвійна мораль, лицемірство, фальш, демагогія, беззаконня, кумівство, класова ненависть, підлабузництво, продажність, обдурювання… Засуджували честь і гідність, доноси вважали патріотизмом, а доброту, милосердя, добропорядність, працьовитість замінили на «класову пильність, комуністичну мораль», які породжували страх, недовіру, тривогу, підступність, поглиблювали маргіналізацію, малоросійство, совковість. «Відновлення державної незалежності України, пострадянські трансформації, Помаранчева революція і Євромайдан, євроінтеграційні процеси справили колосальний вплив на ментальний вимір української цивілізації», – підкреслили Я. С. Калакура, О. О. Рафальський і М. Ф. Юрій. З одного боку, відроджуються традиційні національні ментальні риси українців, понищені або спотворені в імперські та комуністично-тоталітарні часи, а з другого, українська нація набуває нових якостей, зумовлених державотворчими та євроінтеграційними процесами, у тому числі й протистоянням російському неоімперіалізму та пропаганді хижого «русского міра». У книжці ґрунтовно розкрито позитивні й негативні чинники впливу на формування ментальних особливостей українців. На основі глибокого аналізу досліджень багатьох українських і зарубіжних вчених, осмислення сучасної життєвої реальності у книжці «Ментальний вимір української цивілізації» схарактеризовано національно-психологічні особливості менталітету українців. До них належать: любов до рідної землі, вміння захищати її, хоробрість, відкритість, потяг до знань, писемності, освіти, гуманність, демократизм, волелюбність (що інколи переростає у вседозволеність, або й анархізм), толерантність та миролюбність, милосердність, щирість та душевність, хазяйновитість, оптимізм, честолюбство, інтровертизм. Водночас серед найтиповіших рис також називають нестабільність і суперечливість вдачі, брак колективної волі, національної солідарності та згоди, непорозуміння, неузгодженість між словом і ділом, відсутність чіткої визначеності, мрійливість, імпульсивність, чинопоклонництво. Часто індивідуалізм набуває крайніх форм асоціального егоцентризму, який проявляється в схильності до непокори, в анархічному індивідуалізмі з його проявами в різних формах опосередкованого потягу до особистої свободи, з відсутністю організації, стійкості та дисципліни. Ця риса є небезпечною для побудови державності. Серйозною вадою є несолідарність, невміння задля інтересів громадських зректися інтересів вузьких, особистих, індиферентне ставлення до ідей правової держави і громадянського суспільства. «Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася на національній підсвідомості, як стан людини, що є фактичним хазяїном землі, але через дію зовнішніх, ворожих сил не може бути її вільним господарем. Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, зайва сором’язливість, прагнення уникнути особистої відповідальності за стан громадських справ». Глибинні уявлення про добро і зло, правдивість і брехню через тисячоліття історії самої цивілізації не втратили свого значення і у свідомості сучасної людини. Вони трансформувалися в систему українських цінностей, що виражають відчуття патріотизму, гідності, і представлені у таких поняттях, як: «Ненька-Україна», «Мати-Вітчизна», «Батьківщина», «воля», «свобода», «соборність» та ін. У нинішньому житті України ці духовно-змістовні, ціннісно-національні почуття, що належать до ядра людської моральності, набувають сакрального характеру. Пріоритетними стають любов до Батьківщини, патріотизм, національна свідомість, відчуття української ідентичності, тобто ті цінності, які об’єднують громадян України з найрізноманітніших соціально-економічних верств проти агресії Російської Федерації. Показовим прикладом формування нових рис української ментальності є волонтерський рух, добровільне капеланство священиків. Аналітичні журналістські матеріали про цивілізований вибір України, євроінтеграційні процеси справляють помітний вплив на еволюцію ментальності від совєтської і постсовєтської до питомої української, яка моделюється як органічний синтез традиційних для українців рис з адаптацією до цінностей західноєвропейського менталітету, пріоритетними для якого є права людини, національна гідність, свобода творчості, інтелектуальний прогрес, раціональне мислення, екологічна культура, дотримання правових і етичних норм, ощадливість, бережливість, пунктуальність тощо. Однак московська імперська влада, імперрашисти, переважна маса пересічних росіян розуміють, що без України (з її територією, ресурсами та людським потенціалом) будь-які спроби Росії відновити свій імперський статус є безперспективними. Тому вони розв’язали проти України гібридну війну, потужною складовою якої є інформаційно-психологічна війна, у якій домінують три ключових імперативи: «1) протидія інтеграційній політиці України в західному напрямку, оскільки її членство в НАТО та ЄС роблять саму ідею відродження російської (під машкарою євразійської) неоімперії нездійсненною; 2) викорінення всього українського в межах і поза межами Росії, оскільки лише знищення української ментальної ідентичності може стати передумовою створення та запорукою існування такої імперії; 3) створення і постійне підтримання в Україні стану керованого хаосу та провокування сепаратистських рухів, спрямованих на послаблення державних інституцій, розчленування країни та руйнацію її державності». Окрім протидії курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, Російська Федерація розширює гуманітарну, смислову агресію, здійснюючи її за допомогою агентури та «п’ятої колони» в інформаційно-психологічній, мовній, культурній, історичній та конфесійних царинах. У такий спосіб Росія прагне зруйнувати українську цивілізацію і забезпечити «остаточне вирішення українського питання» в контексті традиційних московсь­ких=ро­сій­ських імперських прагнень. Тобто, антиукраїнська інформаційно-психологічна інтервенція є зовнішньою і внутрішньою. На жаль, під зовнішню агресивну мелодію московської балалайки танцюють також шовіністи у Польщі, Угорщині, Румунії, Чехії та деяких інших країн; вони негативно ставляться до української цивілізації, перекручують історичну правду, доводять її до абсурду, не цураючись банальної фальсифікації, відвертої і прихованої дезінформації, упереджених суджень, брехні, наклепів та інших методів гібридно-інформаційної війни проти України. Отже, національно свідомі українці боронять, оберігають свою цивілізацію на двох фронтах: а) від ворожого наступу і впливу Росії та її сателітів; б) від совкових, олігархічних, корумпованих і промосковських сил в Україні. Можна назвати багато прикладів повзучого проросійського, антимайданівського, антиукраїнського напряму діяльності ЗМІ, які пов’язані або з Віктором Медведчуком, або з колишніми аморальними можновладцями, які підгодовували узурпатора і зрадника Віктора Януковича, а сьогодні, як і тоді, володіють телевізійними і радіоканалами та газетами. З їхнього благословення ЗМІ маніпулятивним гібридно-інформаційним впливом, поширенням фейків, дезінформацією намагаються посіяти розбрат в українському суспільстві, навіяти почуття стомлюваності, змучуваності від війни, національний нігілізм, відмовлення від самостійності, мовляв, українці й росіяни – один народ, у них спільна історія, а націоналісти, фашисти, нацисти та американські агресори роз’єднують російську братерську любов до українців. Іван Франко завжди виступав за єдність слова і діла. Щоб слово сталося ділом, – говорив він, – треба духу свободи і любові до правди та до народу. Ця морально-духовна, національно-громадянська вимога стосується очільників держави, політиків, депутатів усіх рівнів, громадських діячів, журналістів, кожного громадянина України. Отже, спираючись на міжнародну солідарність у розвінчуванні нинішньої гібридної комунікації, яка приходить одночасно з гібридною війною, наше суспільство має розвивати власний, національно-смисловий, інформаційно-психологічний ресурс протистояння і захисту, оскільки лише він повністю відповідатиме інтересам української цивілізації. «Слід при цьому враховувати, що природна ментальна стійкість українців – ресурс хоч і могутній, але не безмежний, – застерігають Я. С. Калакура, О. О. Рафальський та М. Ф. Юрій. – Він ніколи ще не відчував такого тиску, як в умовах глобалізації та інформаційної війни». Тому найважливішим завданням сьогодні є захист і самозахист українського менталітету, а він потребує якісно нового розвитку національного смислового, інформаційно-психологічного ресурсу, національної ідеології і гуманітарної концепції, національної науки та освіти для того, щоби розвиток і зміцнення нації, осучаснення її духовно-моральних цінностей поставити на надійний інтелектуальний ґрунт, що сприятиме успішному доланню викликів часу, перемозі над зовнішнім і внутрішнім агресором, забезпечить гідне місце Україні у європейському і світовому співтоваристві.