Відгук на «Волю перуна» Володимира Осипчука

 

Великий шевченкознавець встиг написати відгук на мою працю про Шевченка– «Воля Перуна» від 2012 року – за 5 днів до останнього смертельного інсульту.

Він вів мій вечір у музеї Тараса Шевченка, я  знайомий з його родиною. З його дружиною Євгенією Стефанівною Тепер ми живемо в одному місті, в Ірпіні, на сусідніх вулицях. Вона на Северинівській, я на Полтавській. Відвідала вже мою хату разом із енциклопедистом Володимиром Коскіним.

 

Володимир Осипчук-Скоровода,

літературознавець

 

Микола ШУДРЯ

Дуже важко сприймати літературно-філософський чи публіцистично-науковий твір. До того ж, він наповнений емоційно-підсвідомим фактажем і грунтується на власній, а не загальноприйнятній термінології, на взятих «із голови» висновках. Навіть і тема розповіді пересипана віршами, не завжди до снаги кожному читачеві.

Але хто познайомиться зі змістом Трикнижжя автора, той порине у світ нових уявлень і пізнань, зуміє піднестись думкою до відземних і заобрійних почувань, охопити істину у всій її привабливості.

Проте предмет обговорення не така вже й проста річ у цій царині.  Для його осягнення треба мати не лише дослідницьку підготовку, а й неабияку фантазію, щоб філософськи оглянути проблему в її цілості й повноті.

Поет із математичною освітою (і мисленням), В.Осипчук сміливо проникає своїм розумом в інші сфери позадосвідної діяльності людини, її навколишнього буття. Там, де не спрацьовує логіка, вступає у свої права інтуїція. І тоді піддаються розкодуванню не лише таємниці природи, а й людського мислення  й поетичної творчості.

Надзвичайно цікаво, аж до заперечення, автор  «Волі Перуна» розглядає секрети Шевченкової музи. Це одне із найважливіших спостережень у цьому науково-публіцистичному «прочитанні» генія.  В.Осипчук визнає поезію «Мені тринадцятий минало» мало не закодованим твором поета! Хоч написаний вірш у засланні, майже через 20 років після самої події, й багато в ньому від авторського розумування (а ще більше від настанови самого дослідника); все ж такий підхід до сприйняття художнього тлумачення можливий, бодай із деякими застереженнями. Звичайно, осяяння «згори» в релігійно засліпленого хлопця допускаються, але тут же потрібно визнати, що сповідається цілком доросла і тверезо мисляча людина, яка наприкінці спогаду вдається до гострого звинувачувального випаду проти Всевишнього: «Чому Господь не дав дожить Малого віку в тім раю. Умер би, орючи на ниві, Нічого б на світі не знав. Не був би в світі юродивим. Людей і [бога] не прокляв!»  З таким «прокляттям» людей і бога, отже заперечення кріпацької дійсності й існування Найвищої сили – це водночас і зречення власної молитви до Бога, відчуття його самого, бо досить було маленькому прокинутись, як «Село почорніло, Боже небо голубеє І те помарніло». Не все, мабуть, у цьому вірші можна розглядати однозначно, зважаючи на завершальну тут «інвективу» поета.

Та В.Осипчук у своїй черговій книжці ще раз переконав нас, що він вдумливий, самобутній читач і тлумач Тараса Шевченка, і йому вдається по-новому збагнути зміст віршів поета, але такий підхід не убезпечує автора від не те, що помилок, а й від остаточ ного й категоричного висновку.

Чи потрібний подібний погляд на творчість Великого Кобзаря? Слід відповісти ствердно: так! Це той камінець, що кинутий у застоялу воду шевченкознавства, пору шить плесо своїми колами, очистить поверхню й у дзеркалі чистоводдя інші побачать під сонцем нові грані образів і думок поета, який у своїй поезії навіки закодував  Україну!