Творчість Тараса Шевченка очима українського письменника з Криму

 

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,

член НСПУ

 

М. Я. Вишняк. Вічно сучасний: слово Т. Г. Шевченка в контексті часу: Монографія. – Сімферополь: Медіацентр ім. Гаспринського, 2017. – 280 с.: іл.

 

Відверто не люблю читати наукових писань. Адже в них нерідко мова безбарвна, сіра, насичена штампами і канцеляризмами, в хащах яких губиться жива думка та пережовуються, буває, старі як божий світ істини.

То ж узявши до рук цю монографію, засумнівався, а чи не повторює вона так званих досліджень про життя і творчість Т. Г. Шевченка тих недоброї пам’яті радянських часів, коли він був ідеалізований, канонізований, перетворений в ікону.ідверто не люблю читати наукових писань. Адже в них нерідко мова безбарвна, сіра, насичена штампами і канцеляризмами, в хащах яких губиться жива думка та пережовуються, буває, старі як божий світ істини.

Однак, знаючи Михайла Вишняка як поета, який має своє ім’я в українській літературі і читачів, яким полюбилися його поетичні твори – і ліричні, і гумористично-сатиричні, зокрема збірки «Все починається з любові», «Перо під ребро, або служба і дружба», «Все знайомі, все свої» та численні публікації в періодиці – газетах,  «товстих» журналах, колективних збірниках, а також літературознавчі та навчально-методичні праці «Митець і його час», «Патріотичне виховання учнів на уроках української літератури», «Слово рідне українське» з літературними портретами та есеями про українських письменників і десятки й десятки наукових статей в фахових і спеціалізованих виданнях, в тому числі і зарубіжних, не міг оминути дане видання.

Тож почав читати і не зчувся, як за 2-3 години опинився на останній сторінці післямови, залишивши на потім недочитане – бібліографічну довідку, використану літературу й показчик імен.

Книга, попри її науковість, легко читається, має чітку досліджувану структуру. Кожен з чотирьох її розділів відкривав переді мною багато невідомого чи доповнював новими фактами про щось знане з Шевченкового життя і його художнього світу. Читав і дивувався: як же мало ми знаємо про нашого знайомого-незнайомого Поета і Пророка.

На високому фаховому рівні в монографії досліджується творчість Т. Г. Шевченка в контексті світової літератури, розглядаються окремі питання його художньої майстерності та її вплив на формування світоглядних і літературних уподобань знаних вітчизняних письменників.

Дослідження прекрасно виконує й ще одну, либонь, не основну, але важливу функцію – доносить до нас, читачів, живий, конкретно-чуттєвий образ нашого генія.

Видання й небуденно оформлене. Тут маємо якраз той випадок, коли форма відповідає змістові, бо первісне її сприйняття, звісно ж, візуальне.

Іще така заувага. Для книжки характерний невимушений літературний стиль. В ній відчувається прагнення автора без зайвого пафосу висловити свої враження й роздуми стосовно тих чи інших прикметних рис життєвого і творчого шляху Тараса Шевченка, докладно зупинитися на окремих ключових моментах, що допомагають нам сприйняти образ поета з посиланнями на доречні судження переважно із маловідомих читачеві джерел.

Так, ведучи мову про лектуру Шевченка як один із чинників формування його світогляду і літературно-мистецьких уподобань через творче засвоєння здобутків філософської і літературно-мистецької спадщини та інтерпретацію ним її образів у власній творчості, М. Вишняк посилається на низку висловлювань, зокрема М. Рильського, який зазначив, що тільки «недалекоглядні і малообізнані люди твердили про «невисоку культуру» поета, про незначність, вузькість його філософського кругозору»; академіка О. Білецького, котрий писав, що «обізнаність Шевченка із зарубіжною літературою є більш широкою, ніж коло імен і творів, які він сам називає»; знаного діаспорного шевченкознавця Ю. Бойко-Блохина з його справедливим судженням про те, що «український геній підноситься окремими сторонами своєї творчості до рівня найбільших класиків світової літератури». Й відповідне резюме автора. Читаючи монографію, вражаєшся вже одним масивом імен античних мислителів і митців та їх творів, як і подальшої світової літературної класики аж до знаних його сучасників, згадуваних Шевченком у власних художніх творах, листах та «Щоденнику». Все це спростовує висмоктані з пальця сентенції колишніх і сучасних «бузиністів» про його нібито малоосвіченість.

«Заспівним, так би мовити, в «сюжеті» всієї монографії є її перший розділ «Творчість Т. Г. Шевченка в сучасних суспільних і художньо-мистецьких вимірах». Неквапливо, з пильною увагою до деталей і навіть незначних епізодів, дослідник, посилаючись на факти, «докопується» до причин, що зблизили поета з учасниками Кирило-Мефодієвського товариства. На його думку, хоч Шевченко і не був фактично членом цієї політичної організації, однак те, що він став її ідейним наставником, не викликає заперечень. Причому його міркування й оцінки зазвичай ґрунтуються (як і в інших розділах) не лише на власній точці зору, а й підтверджуються посиланнями на інших науковців, скажімо І. Дзюбу, який у програмових документів організації вбачає «ідеї демократичні і об’єктивно революційні, або власне Шевченківські».

Найбільший за розміром (близько 100 сторінок) і за значимістю другий розділ книги, названий «Творчість Т. Г. Шевченка в контексті світової літератури». Основну увагу в ньому приділено творчості поета в зв’язку з трьома найзначнішими в своїх досягненнях європейськими літературами – англійською, німецькою і французькою.

Наратор не йде второваною стежкою, а сумлінно прочитує Шевченків «Щоденник», листування та художній доробок і доходить до логічного висновку: «освоєння нашим генієм досягнень світової літератури не було пасивним, а зробило його рівним з нею».

Конкретно й доказово також розглянуто творчість Шевченка в контексті з російською літературою.

Цей розділ містить і важливий та значний матеріал про входження творчості поета в кримський духовний простір.

Хоч Шевченку і не судилося побувати в Криму, про що він мріяв, повертаючись із заслання, однак згадки про цей край неодноразово зустрічаються в його творах.

Автор, вперше порушуючи питання про місце Шевченка в кримському полікультурному середовищі, зосереджує увагу на дослідженні його життя і творчості в цьому регіоні.

Досить помітне місце займає і розмова про початок, становлення і розвиток перекладної кримськотатарської поетичної Шевченкіани від 40-х років уже минулого століття і до сьогодення та про життєву долю кримськотатарських авторів, що стали жертвами воєнного лихоліття 1941-1945 р.р. й політичних репресій більшовицького режиму.

Завершується розділ статтею «Шевченкознавство в Криму» з коментарями і доповненням до енциклопедичного довідника «Тарас Шевченко і Крим», членом авторського колективу якого був і сам М.Вишняк. В названій статті мова йде про популяризацію творчості Кобзаря на теренах Криму і про зачатки кримського наукового шевченкознавства, яке за автором було започатковане в 1986 році 27-ю Шевченківською науковою конференцією, проведеною Інститутом літератури АН України ім. Т.Г.Шевченка на базі тоді Сімферопольського держуніверситету. Далі в Криму стали проходити республіканські науково-практичні і науково-методичні конференції в тому ж вже Таврійському університеті, а з 2004 р. – в КРІППО та з 2012 р. в КІПУ. На сьогодні відбулося вже 15 таких конференцій і видано збірники з їх матеріалами. Одним з активних організаторів і співорганізаторів цих конференцій є й автор рецензованої книги. До участі в них він залучає відомих науковців з відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка та з ВНЗ Києва й інших міст України.

Два наступні розділи монографії «Студії над художнім словом поета», де йдеться про окремі сторінки художньої майстерності Кобзаря, та «Словом Шевченка натхнені», в якому досліджується вплив поетової творчості на наступних майстрів художнього слова ХІХ і ХХ століть, – це ніби сполучна ланка між ними і двома попередніми розділами. Вони дають змогу читачеві доторкнутись до поетичного феномену Шевченка, джерел його неповторної творчості, до студій над якою неодноразово зверталися і вітчизняні, і діаспорні дослідники (а серед них Іван Огієнко та Марія Білоус-Гарасевич), відчути, як натхненні шевченковим словом творили С. Руданський, М.Чернявський, В. Чумак, В. Сосюра.

В заключному розділі монографії «Замість висновків» автор, використовуючи значний фактичний матеріал, мало знаний широкому читацькому загалу, простежує початок, становлення і розвиток наукового шевченкознавства від першого «Кобзаря» Шевченка 1840 року і до «Шевченківської енциклопедії (2012-2015 р.р.) та розглядає його сучасні проблеми.

Прочитана монографія відомого кримського письменника і науковця викликала таке міркування: для кожного покоління Шевченко був, є і буде завжди вчасним, сучасним і невичерпним. Кожне покоління заглиблюватиметься в його художній світ по-своєму, шукатиме в його безмежному слові відповіді на потреби часу, наближатиметься до феномену нашого генія теж по-своєму. Не загубиться в цьому наближенні і рецензована книга про поета справді талановита і гідна уваги. А порушені в ній питання стимулюватимуть науковців до подальших досліджень.