«Тарасова нірвана»

 

Сергій ЗАПОРЖАНИН

 

INTRO

Чомусь майже непоміченою в літературній критиці залишається абсолютно унікальна цьогорічна поетична збірка «Канабіс» Тараса Федюка. Збірка, яка містить гримучу суміш як іронічного, так і трагічного. І, хоча, за словами самого автора, вірші у ній вже набагато оптимістичніші, ніж у попередніх, проте, мені думається, що насправді це не так. Трагічні нотки усе-таки перебивають отой здоровий пофігізм як, можливо, чи не найкращий засіб від усяких літературних і не дуже катаклізмів. Тобто як не крути, але й юнацьке впадання у крайнощі у віршах присутнє. Мабуть, це добре. Адже чим є поезія як не крайнім виявом мовлення?

1.

Діалог з пам’яттю, з минулим – один із наскрізних мотивів книги Тараса Федюка «Канабіс». Проте йдеться не про банальну ностальгію, яку не так складно прописати, маючи таку кількість прожитих років за плечима. Найцікавішим тут є діалог із своїми ж «молодшими» текстами, як це сталося з віршами «Від’їзд. Парк Шевченка» та «ІІ. Від’їзд. Приморський бульвар». До речі, це явище, яке, очевидно, й не має ще наймення в теорії літератури, претендує на абсолютне новаторство. Було б цікаво прочитати й інші такі поетичні дуети всередині поетичного світу одного автора.

2.

Стосунки з алкоголем, мабуть, одна з найбільш поетичних і найбільш непоетичних тем для віршів. Цікаво, що в «Канабісі» Тараса Федюка немає ні «алкоголічних» віршів, ні «антиалкоголічних» віршів, а є вірші «посталкоголічні». «Федюковий алкоголь» – завжди про товариство, компанію, і, здається, ніколи про оте «чокання із дзеркалом». Мабуть, «Федюковий алкоголь» – це ще один діалог із пам’яттю, з усіма, з ким пилось і не пилось, завершальний етап так би мовити і водночас – нова сторінка. І, можливо, саме тому «коли я вийшов з-за столу, тільки тоді й почалось».

3.

Є в «Канабісі» Федюка один образ, який містить і одвічну українську тугу, і одвічну тугу світову, образ, а насправді, чого вже там – два слова, щільна метафора на позначення того, що постійно відбувається з Україною в Україні, з Україною у світі, може, навіть ключова фраза для всієї книги, навіть цільніша за саму назву…. Цей образ – ІВАНОВА НІРВАНА. Що може бути сучасніше? Що може бути предковічніше за цей український астрал в коноплях?

4.

Що впадає в очі під час прочитання книги Тараса Федюка «Канабіс», то це літературність, тяглість традиції, без якої добра поезія і неможлива. Присутність усіх цих персонажів від культури, як от Рішельє, Війон, Гоголь, Римарук неминуче необхідна, вона наче цементує ці прості і непрості слова, робить їх невипадковими, а разом з тим заперечує поезію як порив чи емоцію. Поезія переважно – це історія.

5.

Мабуть, Федюк – останній із літературних могікан, хто так гостро відчуває минущість своєї генерації. Та й оце віршоване уособлення себе з конкретним поколінням, здавалося би, вже давно вийшло з моди, а тут – диви – і виграє новими барвами.

6.

У «Канабісі» Тараса Федюка багато сакрального – це і Богородиця з немовлям, і вже розіп’ятий Христос, і Різдвяна звізда, і навіть риба, яка просто у воді. На відміну від багатьох, Федюку вдається уникнути того релігійного пафосу, якого, здавалося б, уникнути в поезії про таке і неможливо. А тому й образи ці – нечіткі, наче давні зітерті фрески, що проступають на стіні ледь засвітить сонце.

FINITA

У «Канабісі» Тараса Федюка важко не помітити розширення і разом з тим звуження місця перебування поета – від Трансністрії, яка конкретизувалася в містечко Овідіополь до «двохкімнатної квартири», багаторазово оспіваної «нори». Та й сам ліричний герой метається між усіма цими столицями, провінціями над лиманом, покинутими хатами. Схоже на те, що перший вірш Федюка «Я приїжджий. Тому і мовчу. Вже навіки приїжджий сюди…», як би банально це не звучало, визначив усю його поетичну долю. Бо як назвеш корабель, чи то «кораблик», який «відпливаєш – ну пливи»…