«Серця високий пломінь»

 
Віра ТОРОВАТОВА
 
Кажуть, у війни не жіноче лице… А чи задумувався хтось над тим, яке лице у радіації? Може, це згорьоване обличчя бабусі Марії із вірша Ольги Гергель, яка вже ніколи не дочекається у своєму, огорнутому радіаційним пилом селі, трійко внучат, що «на літо приїдуть, бувало…», а може, це лик Павличкового «явора злотого», який з німотною скорботою «йде, мов солдат з передової, що руку в рукаві несе…»?
Лиця й лики радіації … Які ж вони?.. На ці питання ви отримаєте вичерпну, яскраву відповідь, коли прочитаєте і приймете душею книжку поезій «Прип’ятська береста» знаної української поетеси Любові Сироти, вихованої у російськомовному середовищі далеко від України, Батьківщини предків, яка стала відома у всьому світі саме завдяки творам, присвяченим Чорнобильській трагедії.
У нову збірку, яка вийшла у видавництві «Просвіта» 2016 року, поетеса включила вірші як сучасні, написані українською мовою, так і ті, що виходили раніше – російською, три поеми, добірку перекладів на російську відомих українських митців Б.-І.Антонича, Ліни Костенко, В.Стуса. Доповнюють книжку публіцистичні твори Любові Сироти, присвячені турботі про наше майбутнє, та майстерна передмоваредактора видання, відомого поета В. Клічака «Поетична коштовність почуттів» і післямова заслуженого діяча мистецтв В.Грабовського «Засади новітнього мислення».
Назву збірці дала однойменна поема, що вийшла з-під пера авторки після Чорнобильської трагедії, яка стала не тільки катастрофою вселенського масштабу, але й особистою бідою поетеси. Цей твір, як і уся збірка, цікаві структурно й видавничо: домінуюче художнє слово, що ілюструється майстерними чорно-білими світлинами, які документально фіксують усю трагічністьемоційно викладеного матеріалу.
Крім того, поетичне тло поеми «Прип’ят­ська береста»  переривають прозові авторські відступи, які несуть ауру документальності, що жанрово характеризує її лірико-публіцистичну суть. Такі поеми були характерні для творчості Р.Рождественського – «Письмо в ХХХ век», «Реквием», «Двести десять шагов» та Б.Ахмадулліної – «Моя родословная» і, очевидно, сприяли розвитку цього жанру у поетичному доробку інших авторів, в тому числі українських, які після 26 квітня 1986 року вибухнули новими поемами: «Сім» Б. Олійника, «Біль і пам’ять» М. Луківа, «Зона» Л.Горлача, «Вибух» С. Йовенко, «Чорнобильська мадонна» І. Драча, ну і, звичайно ж, книжки «Ноша», «Прип’ятський синдром», «Прип’ят­ська береста» тощо Л.Сироти.
Наскрізними героями всіх сюжетних ліній названої поеми Любові Сироти є як конкретні обличчя: підполковник Анатолій Клопотенко, ліквідатор аварії Василь Дубодєл, оператор документальних кадрів Михайло Назаренко, лікар Микола Єлманов, талановита піаністка Олюня Чемезова, так і узагальнені особи, зокрема: «Имя им – Легион», які втратили здоров’я і навіть життя, але таки врятували світ.
Проте не тільки героїзм оспівує авторка у поемі. Впродовж усього твору  відчутні гіркі й навіть трагічні думки-роздуми поетеси про існування поряд із доблестю, честю, відвагою та невичерпною любов’ю до людей – брехні, лицемірства, боягузтва безвідповідальності «компетентних лиц»!
Поет-Пророк… Поет-Творець…  Поет-Поводир, який веде за собою натовп – основний мотив наступної поеми поетеси «Приближение к истине», ідейно-філософський зміст якої базується на християнській жертовності. Не перелічити авторів різних часів, літературних напрямів, які намагались так чи інакше визначити роль поета  в історії людства. І тільки небагатьом з них вдалося зробити це образно, стилістично й символічно оригінально. Любов Сирота це зробила!
Поема складається з двох прозових та трьох поетичних частин, нерівних за кількістю віршованих рядків та однакових за силою емоційного сприйняття. Ідейно-змістовий матеріал твору розвивається від зачину: «Он на эстраду вышел, как  на эшафот. Поэт от Бога…» до кульмінації: «В себе ищите бога!… Быть Человеком – есть ли милость выше?!..»
І, нарешті, «Приговор»:
Распятым быть – еще не наказанье! (…) Нет, наказание – не быть распятым! – остаться жить, но вечно быть непонятым!..
А також – «Эпилог»: И вот стоит он на эстраде – Святая бледность на челе…– ніби видихає поетеса, ледве ворушачи стомленими від крику та жару емоцій губами… Поема завершена… Але не завершений пошук Істини… Проте головне сказане: страшніше від смерті для Поета, як і для будь-якої мислячої людини – «остаться жить, но вечно быть непонятым!..».
Зробити такий висновок могла Особистість, яка пройшла через кола душевного пекла. У Любові Сироти було власне пекло – Чорнобиль, яке підштовхнуло її йти «через распятие собственных пороков» і жертовний приклад Христа до «совершенствования собственного духа».
«Це шедевр інтимної лірики» – таку оцінку дає у своєму вступному слові Василь Клічак останній у цій збірці поемі «Любка», що складається з прологу, п´яти ескізів і епілогу. Жанрова своєрідність цієї поеми полягає в тому, що поетеса, поряд із ліричними медитаціями, використовує особливості епістолярного жанру: закоханий молодий чоловік пише своїй близькій людині – головній героїні твору, Любці, листи. Ця особливість надає поемі ще більшої інтимної глибини: «…Где бы я ни был, как бы ни жил, в розовом или черном тумане, – я всегда знаю – есть ты, меня ждут, меня любят и даже только ради этого стоит жить».
Любка відповідає коханому пристрасним монологом, але у відповідь отримує:«…Ты – сумасшедший, доверчивый ребенок!.. Ты ведь прекрасно знаешь, что ЛЮБОВЬ – это не только счастье, вернее – не столько счастье, сколько – беда…» – запевняє щиро люблячу героїню коханий…
Так, Любка безмежно смілива, сильна але по-жіночому наївна, закохана дівчинка, яка вірить: ЛЮБОВ живе у нашій душі як рай і пекло, як вірність і зрада, як мить і вічність – нероздільно… На жаль, ще одну історію кохання перервала невблаганна смерть: Любовь убита, как птица влет. Все остальное – не в счет…
Розкриттю усієї повноти відчаю Любки від втрати коханої людини сприяють метафоричні відлуння, що відбуваються у довкіллі, небайдужому до страждань головної героїні: В небе чутком, сжавшись от боли,усеченная дышит Луна…Часть души ты отсек мне собою – жизнь тобою усечена…
Авторка дала поемі ще й другу назву: «Несколько эскизов с натуры в стихах и письмах». Думаю, це не випадково. Адже ескіз із художньої точки зору – незакінчений твір, начерк. Тобто поетеса, свідомо чи ні, але дає шанс кожному з нас розказати свою історію кохання, і, можливо, в нашій інтерпретації вона матиме інший, більш позитивний розвиток, адже де є ЛЮБОВ, там завжди незримо присутні ВІРА і НАДІЯ.
«Повір мені, читачу» – гречно переконує у вже згаданій передмові редактор видання. І читач обов’язково повірить і йому, і Любові Сироті, бо не заради зиску і слави творять українські митці, а заради торжества ЛЮБОВІ:
 
Та не змаліє серця високий пломінь!
Бо нескінченний
відгомін раннього болю.
Мов наречений,
знов ти гориш Любов’ю…
 
Такою ж емоційною наснагою пройняті українськомовні поезії «Вибір», «Не убивайте ангола в собі», «Любов», «Новітнім яничарам» тощо, в яких поетеса демонструє дивовижну нерозривність емоціо й раціо у своєму поетичному слові. Воно тим цінніше сьогодні, у розпал боротьби за Дух і Віру, що походить від авторки.
Отже, видавництво «Просвіта» додало нам, читачам, ще один ковток неоціненної снаги в нашій подорожі до заповіданого майбуття. У відповідь – якнайщиріше  дякуємо!
м. Коломия