Мозаїка старосвітської Слобожанщини

 

Рецензія на книгу Арсена Зінченка “Цвіт півонії”

 

Марина ГРИМИЧ

 

Чи знали Ви про такий гурманський вибрик як бабачатина, і не просто бабачатина, а фарш з печінки і стегенця бабака? Саме цим “бавилися” в оточенні командувача Українською дивізією генерал-лейтенанта князя Кантемира. Вибрик лишився би просто вибриком, якби через нього не “страждав” увесь Острозький полк: на лови бабаків для бенкету князя вирядили мешканців з п’ятнадцяти слобід…

Це вісімнадцяте століття, а точніше, друга його половина,це час, коли відмирають старовинні «черкасские обыкности», коли відбувається скасування Слобідських полків і давніх привілеїв слобідського козацтва, натомість уступають в дію нові великодержавні порядки. Цей історичний період має надзвичайно цікаві історичні сюжети, про які сучасний українець навіть і не здогадується! Власне, зануритися, з одного боку, в чудасії, а з іншого боку, в буденність старосвітського життя в цьому регіоні дає можливість збірка новел “Цвіт півонії”, автором якої є письменник, історик, політик, громадський діяч Арсен Зінченко.

Книга “Цвіт півонії” наповнена унікальною історичною інформацією, достовірність і якість якої гарантується високою професійністю автора, що є доктором історичних наук. Він добре знає про що пише, адже матеріалом для його новел стали не фантазії, а реальні події, що відбувалися в цікавій слобожанській буденності ХVIII ст., усі вони документально зафіксовані в судових справах цього періоду. Ідея написання низки новел виникла у автора серед паперових скарбів історичного архіву: він працював над своєю науковою темою, паралельно роблячи виписки про найбільш цікаві випадки слобожанського буття, що й стали основою для літературних образків. Усього їх є двадцять один.

Перед очима читача постають, немов живі, поручики, сотники, секунд-майори, ад’ютанти, драгуни, гусари, генеральші й полковницькі жони, купці, військові кур’єри, командувачі, генерал-аншеф, дереворуби, цигани, Його Преосвященство, келейники, капельмейстери, панотці і паніматки, перекладач державної Колегії у закордонних справах, князі-орденоносці з лакеями і навіть наглядач-татарин зі смаглявими арабами – Абдулою й Дарбеком. Дія новел відбувається на різних сюжетних “майданчиках” – і у Харківській полковій канцелярії, і на ярмарці, і в козацьких полках, і в слобожанських маєтках, і вказенному училищі,і в селянській хаті, і на поштовій переправі.

Не без гумору виписані автором і жіночі образи: Євфимія Аполінаріївна – “премила душка” пані бригадирша, яка після смерті свого чоловіка не може змиритися зі втратою свого статусу, “хрестова козирна дама” сотничиха Василина, яку погубила непомірна жадібність, волоока чорношкіра Фатіма, яка стала прислужницею в одному з панських маєтків, за роботою вона співала своїх пісень“про струнких і метких хлопців, що полюють у саванах над Голубим Нілом”.

З притаманною українській новелі увазі до пейзажистки у збірці “Цвіт півонії” ретельно змальованарізноманітна слобожанська природа, що стає бекграундом людських історій:норовиста річка Джгун, яри та байраки, перериті норами байбаків,Сіверський Дінець, Мерефа, осінній ліс, гайки, левади, біла екзотика крейдяних гір, і, звичайно,вишневий садок, де цвітуть півонії…

Короткі, але насичені змістовно текстиповолі, неначе знехотя розгортаються і, досягши кульмінаційного моменту, зненацька обриваються на начебто передостанній ноті, аби дати читачеві можливість самостійно домислити кінець. Бездоганно виписані образи і філігранно вимальовані деталі, якими можна безкінечно насолоджуватися…

Епоха постмодернізму породила критичне, бурлескне й іронічне письмо, спричинила вибух української белетристики, і це якось на довгі роки витиснуло з української літератури вишукану новелістичну традицію. Однак зараз, як ніколи, відчувається глибока потреба в її поверненні, звичайно ж, в дещо інакшій, відповідній до сучасних потреб читача стилістиці.

Які ж вони – сучасні потреби читачів? Соціологи й культурологи звертають увагу на те, що теперішній споживач культурних продуктів, в тому числі літератури й мистецтва, є набагато освіченішим та інформованішим, ніж колись. Він більш вибагливий щодо змістовного наповнення текстів. Якщо говорити про історичні жанри, тоу таких творах, на думку сучасного читача, має бути не абстрактна, декоративна історія, там має бути історична докладність з максимумомтогочасних подробиць. Читач хоче довідатися про те,як саме люди жили, чим дихали, що їли,його більше не цікавлять штучні конструкції і фантазії письменників, не зовсім обізнаних з історичними реаліями.

На цій хвилі збірка новел Арсена Зінченка “Цвіт півонії” є дуже вчасною, і вона, безперечно, матимевдячного читача.

І постскриптум: читаючи “Цвіт півонії”, знову приходиш до старої істини: історичні часи змінюються, а людська натура залишається незмінною.

 

 

№24 (186) 9 грудня 2016