Дискусія про Івана Франка та єврейське питання

 

Георгій ЛУК’ЯНЧУК

 

Видавництво «Критика», Інститут Критики та Програма імені Фулбрайта в Україні провели у Києві 23 березня 2017 року дискусію «Іван Франко та єврейське питання» з нагоди виходу в світ збірника статтей за редакції проф. Алоїза Вольдана «На перехресних стежках: Іван Франко та єврейське питання у Галичині» (Київ: Критика, 2016). Книжка, яка видана українською за сприяння Українського наукового інституту Гарвардського університету та підтримки Львівського представництва австрійської аґенції OeAD, містить матеріяли міжнародної наукової конференції у Віденському університеті «Іван Франко і єврейське питання у Галичині: міжкультурні зустрічі й динаміка у творчості українського письменника» – розвідки дев’яти літературознавців та істориків із Австрії, Ізраїлю, Польщі, США й України, що досліджують, яке місце посідала тема єврейства у спадщині письменника. Серед авторів видання такі особистості, як: Кристоф Авґустиновіч / Christoph Augustynowicz (Відень) – дослідник соціокультурної історії та історіографії ранньомодерної й модерної Центрально-Східної Европи, Алоїз Вольдан / Alois Woldan (Відень) – автор численних досліджень з історії новочасного польського, українського та російського письменств, літературного побуту підавстрійської Галичини, Михайло Гнатюк (Львів) – літературознавець, історик і теоретик літератури, франкознавець, Григорій Грабович / George G. Grabowicz (Кембридж, Масачусетс) – літературознавець, автор численних літературознавчих студій, Ярослав Грицак (Львів) – автор монографії «Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886)» (2006), численних наукових і публіцистичних праць, зібраних у книжках «Страсті за націоналізмом», Тамара Гундорова (Київ) – літературознавиця і культурологиня, авторка численних досліджень, Роман Мних / Roman Mnich (Сєдльце) – літературознавець, славіст, автор численних досліджень слов’янської рецепції німецької думки, філософії символу, теорії літературних жанрів, культури єврейства Галичини, творчости Івана Франка, Вольф Москович / Wolf Moskovich (Єрусалим) –  лауреат золотої медалі Товариства українсько-ізраїльської дружби ім. Володимира Жаботинського (Київ) за зміцнення порозуміння між народами, Євген Пшеничний (Дрогобич) – історик давньої української літератури, книгознавець, редактор і упорядник серії «Франкознавчі студії» (томи 1–6, Дрогобич, 2001-2015).                                                                                  Участь у жвавій дискусії взяли Григорій Грабович, Тамара Гундорова, а також  Оля Гнатюк – дослідниця української інтелектуальної історії ХХ століття, перекладачка (професорка Варшавського університету і Національного університету «Києво-Могилянська академія», членкиня правління Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу).

Дискутанти обговорили проблему анти/філо-семітизму Франка, його ставлення до євреїв як літератора, мислителя і громадського діяча, культурне, історичне і біографічне тло Франкової рецепції єврейського питання у художніх творах і наукових та публіцистичних працях, широкий контекст ксенофобії та ксенофілії митців й інтелектуалів у модерну добу. Говорилось зокрема про те, що інтелектуальну спадщину Франка аналізувати дуже складно саме через її надзвичайне багатство. Позаяк він опублікував декілька тисяч статтей і творів, годі відповісти на питання про те, що саме із його доробку слід виділити як найзначущіше. Франко був особистістю вельми багатогранною і водночас нестабільною. Його письмо часто було відгуком на актуальні події чи новини, і реакція могла сильно залежати від того, якими саме ті новини були. За його життя його порівнювали із флюґером чи прапором на вітрі. Ідентифікувати його послідовні погляди на будь-яку тему дуже складно. Іноді здається, що маєш справу не з однією, а з двома різними особами. Іван Франко не закривав очей на складні проблеми, що існували в Галичині між різними етнічними групами. З усією силою свого полемічного хисту він виступав проти тих діячів, які вносили розбрат і колотнечу поміж представників різних етносів, і проти спроб позбавити євреїв участи в тогочасному культурному та державотворчому процесі… Що стосується історичної перспективи і канону, то контекст творчости, поетики і стратегії Івана Франка задає саме українська література у Російській імперії початку XX століття (з коливанням у кілька десятиліть). Франкова творча спадщина свідчить, що він цікавився цілою низкою питань, пов’язаних із єврейством і єврейською справою – як письменник, перекладач, дослідник та історик літератури, політичний активіст, публіцист і полеміст.

Особлива роль у Франковій народницькій етичній концепції належить темі єврейської асиміляції. В оповіданні «До світла! (Оповідання арештанта)» (1890) Франко веде читачів до в’язниці, що символізує собою найглибше суспільне дно. Він поселяє свого героя-оповідача, якому надає симпатичних і майже автобіографічних рис (молодий, щиросердий, вихований по-міщанськи, освічений, навчався ремесла), до однієї камери з польським паном Журковським і єврейським хлопчиною Йоськом Штерном. Той зовні виглядає ніби типовий єврей – «рудий, з пейсами, ніс вигнутий, як у старого яструба, постава скорчена, хоть на свої літа зовсім не марна, і доброго росту», однак насправді на стереотипного єврея він схожий мало, і оповідач це свідомо підкреслює: «Постать наскрізь жидівська, аж відразлива, а в натурі його бачилось, що нічого, ані крихітки, нема жидівського. <…> Було щось таке натуральне, хлопське в цілій його поведінці». Треба також спеціяльно зазначити, що Іван Франко не був послідовним у своїх висловлюваннях про євреїв. Скажімо, в 1887 році у статті «Семітизм і антисемітизм у Галичині» він писав про те, що євреї зайняті тільки собою і переслідують тільки власні інтереси, що «ані в літературі, ані в науці, ані загалом у духовнім житті Польщі та Русі аж до найновіших часів не бачимо ніякого сліду впливу чи співділання євреїв; натомість у економічнім розвою тих народів був їх вплив, без сумніву, фатальний». Але буквально через декілька місяців, у 1888 році, в рецензії на роман Вінцентія Рапацького «До світла!» Іван Франко про євреїв писав абсолютно протилежне, наголошуючи, що саме євреї «приносять з собою до Польщі великі багатства, великі досягнення західної цивілізації, стають справжніми апостолами освіти і пропагандистами корисних відомостей у войовничій і варварській країні»

У Франка є як стереотипний, так і реалістичний образи тогочасного єврейства. І ранній Франко зовсім відрізняється від Франка пізнішого… Потрібно розуміти Час і Обставини написання творів… Вольф Москович – авторитет з україно-єврейських стосунків стверджує, що в пам’яті євреїв Франко залишився філосемітом(!), а для євреїв сучасного Ізраїлю україно-єврейські стосунки є першочерговими!

Проблеми ксенофобії в цілому і антисемітизму зокрема є в усьому світі величезною  проблемою, яку потрібно в цивілізованій формі розв’язувати. Спроби визнати Франка відвертим антисемітом в певних українських колах та нещодавня камапанія, підтримана єврейською громадою у 2013 р. в Австрії породжують питання: кому це вигідно? Актуалізація не тільки україно-єврейських стосунків, але й з недавнього часу і польсько-українських, угорсько-українських… йде з Москви! Кремль в рамках досі триваючої «гібридної війни» проти України і Заходу в цілому дуже зацікавлений у компрометації успішності української демократії та курсу України до європейської спільноти. А наш «Євромайдан», що триває вже в інших формах, рятує світові гуманістичні лінії розвитку в умовах кризи політики «мультикультуралізму».

 

№7 (195) 7 квітня  2017