Як можна бути не на боці України?

 

 

Народ, що пережив таке, вже нічим не візьмеш. І виграє цю війну, і поверне собі свої землі, і назавжди розпрощається зі своїм головним, єдиним, вічним ворогом – Росією.

 

Олександр ТВЕРСЬКОЙ

(Москва, Росія)

 

Більшовики промивали мізки українцям не один десяток років. Потім був розвал, і цей червоний злодій знову біля керма країни і починає з потрійною силою грабувати, принижувати і давити свій народ, намагаючись перетворити його на покірну, безвільну обслугу своєї влади. Не вийшло! Стався Майдан і народ скинув їх в пекло, а заразом і струсив з себе усю цю радянську каламуть.

Відразу ж у країни захоплюють величезний шматок території. Ефекту карткового будиночка не сталося. Адже будиночок не з карт, а із сталі. Країна вистояла.

Слідом за анексією почалося військове вторгнення. Фактично без армії, з ослабленою економікою, не встигнувши перевести подих після важкої революції, країна не здалася, народ не опустив руки, а почав битися. Об’єдналися, підняли голови і дали відсіч. До Києва жоден окупант навіть і близько не наблизився. Четвертий рік триває війна. Це постійні людські втрати, непідйомне горе і стресова ситуація в суспільстві. Не здаються, дивляться вперед, розвиваються – сповнені надій і планів.

Якась божевільна лавина пропаганди, провокацій, підкупів обрушується на Україну з боку Росії. Суспільство знову не розколюється, ще більше об’єднується, ще сильніше починає цінувати себе і свою країну, видавлюючи усіх гадів, провокаторів і зрадників.

Цей народ фактично за декілька років пережив Голодомор, табори, репресії, національні чистки і загрозу повного винищування усього українського як такого – від мови до культури. І не зламався. І не розгубив віру в себе. І не озлобився на увесь світ, а гідно продовжив Жити.

Що говорити про сьогоднішній день? Народ, що пережив таке, вже нічим не візьмеш. І виграє цю війну, і поверне собі свої землі і назавжди розпрощається зі своїм головним, єдиним, вічним ворогом – Росією.

Я до чого? Вже говорив і повторю знову. Як можна не поважати цю країну? Як можна сьогодні не бути на її боці? Саме тому питання ставлення до України і погляд на російсько-український конфлікт для мене сьогодні є головним маркером.

 

еizvestia.com

№12 (200) 16 червня 2017