Україна воююча у порівнянні з Росією – острівець стабільності

 

 

Дмітрій БИКОВ,

письменник (Росія)

 

До нас в Росію не особливо рвуться, а від нас готові їхати навіть на війну. Тому що у нас перспектив нуль, а на війні можна хоч постріляти, а якщо пощастить, то й заробити.

 

Ні, я не збираюся робити героїв з втікачів депутатів Вороненкова і Максакової. Звичайні депутати, навряд чи кращі від інших. Особливо з урахуванням розслідувань щодо Вороненкова, які друкуються останнім часом. Ніяких ілюзій з приводу першої міжфракційної сім’ї ні в кого не було. Мене їхня історія змушує замислитися про інше: Україна ж не є найбезпечнішою на сьогодні державою, економічні перспективи її темні, військові не кращі. Є шанс, що Росія не просто так визнала паспорти «ДНР» і «ЛНР» (хоча і не визнала самі «ДНР» і «ЛНР» – і більше того, лише п’ята частина росіян, за свіжим опитуванням ВЦВГД, бажала б їхнього возз’єднання з Росією). Неясно, як там все складеться у південно-західних сусідів і чи не станеться у них третій Майдан. І тим не менше, депутати біжать туди, а сюди з України ніхто не біжить. І нізвідки не біжить, крім Жерара Депардьє, який, втім, теж поїхав. Навіть Сігал не живе, хоча, здавалося б, кому він потрібен.

Гастарбайтери їдуть, це так. Але це ж зовсім інша справа. Гастарбайтер – не громадянин, йому виїхати недовго, і захищати цю територію в разі чого він не буде. Облаштовувати за великим рахунком – теж. Він її підмітає, будує приватні будинки, перевозить вантажі, але найманий робітник відрізняється від громадянина, і працевлаштовуватися – не означає любити.

Допускаю, звичайно, що Вороненков та Максакова – заслані козачки і завтра зізнаються в цьому, при цьому розповівши, як на Україні погано і як їх там несмачно годували. Але не схоже, чесно кажучи. А схоже на те, що сьогодні ця нестабільна, воююча, атакована нами Україна, яку в Росії поливають по всіх каналах і дружно обгиджувана в соцмережах величезною кількістю російських користувачів, видається далекоглядним людям прямо-таки острівцем стабільності порівняно з Росією.

Тому що, поклавши руку на серце, 86 відсотків росіян при об’єктивному опитуванні чесно зізналися б, що живуть в очікуванні грандіозного вибуху, і це не спадщина нестабільних 90-х (багато їх зовсім не пам’ятають). Ні, це посилюється нудотним відчуттям неправоти у всьому. Відчуття все більш глибокого звалювання в непрохідне болото, яке можна, звичайно, видати за особливий шлях, але якось дуже вже погано цей шлях смердить. І хоча ми, як і раніше, перспективні для спортсменів і тренерів, і в кров готові розцілувати будь-якого перебіжчика, і квартири охоче даємо на всьому просторі від Саранська до Грозного – до нас не особливо рвуться, а від нас готові їхати навіть на війну. Тому що у нас перспектив нуль, а на війні можна хоч постріляти, а якщо пощастить, то й заробити. І вороги української влади, симпатики нашої влади, чомусь їздять сюди переважно на ток-шоу, а жити все-таки краще там. І поки ця ситуація не зміниться, ніяких підстав для оптимізму у нас не з’явиться – навіть якщо долар знову буде коштувати 35.

№5 (193) 10 березня 2017