Ще про московський дурман

 

 

Професор Михайло Наєнко видалив свій «подобострастний» (без перекладу) пост на Фейсбуці про Євтушенка, хоча моя критика була слабенькою.

Але навіть на ту слабеньку професор розігнався гнівними філіппіками про село, у якому не розуміють його глибоких сентенцій щодо «класика світової літератури» (овва!) Є. Євтушенка. Його професорська мова у відповідь на мої та інших коментаторів зауваження стала жовчною і геть позбавленою академічного лоску. Як і в його учениці – кандидатки філологічних наук.

Професор Наєнко жалівся, що якась газета відмовилася друкувати його панегірик російському поету. А він же так радіє, що Євтушенко переклав «Заповіт» Шевченка. Правда, не пише – чому ж той «класик» у какадушних штанях відмовився перекладати «Розриту могилу» чи «Великий льох»? Чи не тому, що там Тарас шпетив москалів?

А хвалена поема «Братская ГЕС» легко нівелюється 4 рядками поезії Петра Пиниці: «Ах уж эта романтика – Эта Братская ГЭС: Я приехала с бантиком, А уехала – без». Та професор Наєнко всяких там пиниць не читав – він же не в селі, він тільки московських класиків пошановує…

Дисидентство ж Євтушенка дуже оригінальне – глава КГБ Андропов, телефон якого він носив у кишені, називав його «мой юний друг»… Порівняйте з дисидентством Стуса, що загинув у концтаборі, чи Сверстюка, чи інших українських літераторів, що лишилися в сибірській мерзлоті. Їх, на відміну від росіян, за кордон не випускали…

Журналіст і знавець мокшанської російщини Ростислав Мартинюк, почитавши пост професора Наєнка і дискусію з ним, просто констатував – та це паноптикум якийсь московофілів! Та біда в тому, що професор Наєнко – таки український професор, он і розстріляне Відродження досліджував, але гниле московство сидить і в ньому, нагадуючи слова Левка Лук’яненка про українських літераторів, які насіяли стільки дурману, що доведеться поколінням виполювати…

 

Передруковано

зі сторінки В.Чепурного на Фейсбуці

№13 (201) 30 червня 2017