“Маститі мастаки”

 

Саме так називалася одна із збірок письменника Олеся Жолдака

 

З непересічним гумористом і перекладачем Олесем Жолдаком я запізнався в 1976 році, коли, вступивши на філфак університету, потоваришував із його сином Ярославом. Олексій Іванович, на вигляд (виявляється це характерна риса майже усіх сміхачів!) був чоловіком досить похмурим. Але варто було розговоритися і письменник враз змінювався – де й бралася щира усмішка, а коли розповідав про своїх друзів по перу, то видавав такі перли…

У 2000-му Олексія Івановича трагічно не стало… А його архів Славко передав мені: «Може, книжку напишеш про батька… А я чим зможу допоможу…»

І от зараз, розбираючи папери письменника, я натрапив на зошит, який автор назвав «Бувальщинами». Отож, пропоную увазі читачів уривки із цих записок.

 

Сергій Куліда

 

 

У свій час Максима Рильського дуже гостро і безпідставно критикували за прояви т.з. українського буржуазного націоналізму в його творчості. Під час перерви зборів, що відбувалися у конференц-залі АН УРСР, до нього підійшов один із співробітників Інституту фольклору, якого щойно розносили на зборах.

– Як ся маєте, колего? – поспитав поет, підійшовши до нього.

– Правду кажучи, Максиме Тадейовичу, мені вже набридло бути щодня в ролі відбивної котлети українського націоналізму!

Посміхнувшись, Рильський сказав:

– Не журіться… Поки ось цей (показав рукою на себе) «де-воляй по-київськи» цілий, вашої котлети не з’їдять…

 

***

Приблизно тоді ж «Радянська Україна» виступила з статтею «філософа» Федора Єневича «Філософські концепції націоналістичних помилок М.Рильського». В Спілці письменників були влаштовані з цього приводу збори, на які з товстелезним портфелем прийшов і сам автор статті. Вийнявши з портфеля книги теоретиків марксизму-ленінізму, вирізки з газет і всілякі шпаргалки, Єневич виступив із доповіддю.

Після перерви на зборах слово взяв Максим Рильський:

– Я оце читав статтю і слухав доповідь товариша Єневича і подумав: яка різниця між філософом Єневичем і філософом Сковородою? А мабуть така. Сковорода носив ідеї в голові, а сухарі в полотняній торбі. А от «філософ» Єневич носить сухарі в голові, а думки в товстому портфелі…

 

***

Після наради в Спілці Максим Рильський спустився вниз, у буфет, перехилити чарку. Раптом до нього від столика підійшов поет Олекса Ющенко:

– Драстуйте, дорогий Максиме Тадейовичу. Підпишіть мені, будь ласка, свою книжку, дуже прошу…

– Але ж у мене зараз немає при собі ні книжки, ні авторучки…

– Нічого, в мене є, – відповідає Ющенко, і подає Рильському книжку й авторучку. М.Рильський дає автограф:

«Шановному поетові О.Ющенкові з побажанням нових успіхів у його робочому кабінеті. М.Р.»

 

***

М.Рильський, підіймаючись по сходах із буфету, випивши коньячку, каже нам (Спілка письменників була ще на Прорізній, 3):

– Максим Фадеич вас заметил и, вниз сходя, благословил…

 

***

В 60-роки Федір Гладков, автор горезвісного «Цементу», часто виступав зі статтями в центральній пресі проти т.зв. алкоголізму. З цього приводу Максим Рильський склав двовірш:

Еще не выпил двух глотков,

А уж мерещится Гладков!..

 

***

Повернувшись із заслання в 1943 році до Москви, Остап Вишня зайшов у міліцію, щоб одержати паспорт.

Прийнявши його, начальник паспортного відділу питає:

– Який вам, Павле Михайловичу, паспорт виписати – московський чи київський?

Вишня подумав та й каже:

– Та виписуйте вже київський…

– Добре, але наші війська не взяли Києва, тільки підходять.

– То нічого, – сказав Остап. – Поки ви будете виписувати паспорт, то наші війська вже візьмуть Київ.

 

***

Коли у Остапа Вишні хтось жартома запитав про його чоловічу силу, той серйозно відповів:

– Тепер я уже тільки на внуків способний…

 

***

Дівчина на вулиці каже своїй подрузі:

– Галю, диви, он іде сам Вишня!

Остап Вишня, почувши:

– Ех, дівчино, була вишня, а тепер тільки сама кісточка зосталася…

 

***

Діло було в Ірпінському будинку творчості.

– Як відпочивається, Павле Михайловичу? – запитує один з письменників у Вишні.

– Свежо питание, но серится с трудом, – відповідає Остап.

 

***

В Ірпені Остап Вишня, подаючи руку Дмитру Бедзику:

– Пробачте, як ваше прізвище?

– Бедзик…

– Як, Пездик?

– Бедзик…

– А. Бздик… Читав, читав…

 

***

Остап Вишня по-своєму переклав на російську назву драми Михайла Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Звучало це так: «Ой, не ходи Гриша да и на увеселительные вечера».

 

***

Остап Вишня (співає): «Эй, дороги, пыль да пламя…»

Андрій Малишко: І чого «пламя», а не «туман»?

Остап Вишня: А щоб страшніше було…

 

***

Андрій Малишко, зустрівши на вулиці Володимира Сосюру, питає:

– Як справи, Володимире Миколайовичу?

– Та замовила оце мені військова частина написати їм пісню. То я їм написав аж на один кілометр…

– Як на один кілометр?

– А щоб солдати могли до бані проспівати півкілометра і півкілометра назад, до казарми, як повертатимуться…

 

***

На одній республіканській нараді редакторів журналів і газет керівний товариш зауважив:

– А ще трапляються випадки, коли в деяких редакціях працівники бігають за горілкою і розпивають її…

– Цікаво, хто? – запитав тодішній головний редактор журналу «Перець» Федір Маківчук.

– Од добре, що і ви тут, Федоре Юрійовичу, – сказав той. – Мені доповідали, що і в «Перці» таке буває. Сходитесь після роботи, а за півлітрою в магазин посилаєте Юрія Кругляка.

– А що ж я, – вигукнув Маківчук, – Білкуна посилатиму, коли він без ноги…

 

***

Артиста Миколу Федоровича Яковченка часто «пробирали» на зборах у театрі за випивку. Яковченко слухав-слухав, а потім і каже:

– А хіба я винен? Мені ж завжди дають грати на сцені одних тільки п’яниць. І я так увійшов у їхню роль, що ніяк не можу вийти із неї…

 

***

Якось в Ірпінському будинку творчості зустрілись Андрій Малишко та Євген Кривенко, який писав вірші та прозу російською.

– Чого це ти, Женю, все спиш та спиш? – з подивом запитав Андрій Самійлович. – Хоч би прогулявся або зайнявся фізичними вправами.

– Труд – это позор для человечества, Андрей Самойлович, – цілком серйозно відповів Кривенко.

 

№11 (199) 2 червня 2017