ЗАПОВІТИ МАЙСТРА: «Усі наші листи зберігай!»

 

Продовження. Початок у чч. другому та третьому  

 

Дорогий мій хлопчику!

Твого листа ми одержали. Із нього я зрозумів, що ти почуваєш себе добре, бадьоро, життєрадісно. Так воно повинно бути, сину. Ми дуже зраділи…орогий мій хлопчику!

Мама вислала тобі цілий стос зошитів, про які ти пишеш у листі. Я думаю, що тепер тобі їх стане на певний час. До зошитів я приєднав і «Відламану галузку», – книжечка маленька, зате гарно оформлена, правда?

У нас вже почалася робота. Сьогодні я вже провів п’ять уроків. Був у 8-А класі. Часто поглядував на те місце, де ти сидів і … думав про тебе. У тебе теж почався навчальний рік. Цікаво, як ти себе почував, хто твій педагог по скрипці, які там твої колеги, хлопці і дівчата. Я сподіваюсь, що ти будеш у групі з українською мовою викладання, правда?

Нас дуже турбує твоє харчування. Це добре, що ти обідатимеш у школі, але треба тобі завжди думати з усією серйозністю, щоб не йшов без доброго сніданку на уроки. Старайся, щоб на сніданок у тебе завжди був хліб з маслом. Непогано буде, якщо ти купуватимеш собі винограду. Я думаю, що в Києві його можна легко дістати. Не забувай і про кавуни, бо ти їх любиш, а це якраз тепер сезон.

Оксаночка часто згадує про тебе. Говорить: «Володюска у Києві, у музичній школі…»

Я приніс довгограючу пластинку – Сарасате «Циганські наспіви» у виконанні Хейфіца. Кожного вечора програємо.

Мамі дуже подобається ця річ.

Наш виноград вже достигає. Оксаночка інколи зриває і просить, щоб ніхто не говорив про це татові. Толя вже вчиться в медінституті разом з Тамарою Дондюк і Зорієм Сандуловичем.

Ніна Цибульська здала екзамени на вечірній фізмат університету.

Ти пиши нам, хлопчику, детально, про своє життя-буття. Нас цікавитиме все. Особливо твоє навчання, твої успіхи.

Шульдеру Олександру Мойсейовичу  я послав адресу твоєї школи. Якщо він приїде до тебе, то ти будь дуже уважним до нього, як до рідного. Проведи його до тролейбуса чи навіть додому, якщо буде в цьому потреба.

Я бажаю тобі, любий сину, щасливого нового навчального року, великих успіхів і міцного здоров’я.

Цілую тебе. Твій тато.

2.ІХ.1963 р.

м. Кіцмань.

  1. S. Не забувай, хлопчику, що мама залишила тобі гроші винятково на харчування. Листи пиши прості, не рекомендовані – вони все одно дійдуть.

Мама, Оксаночка і Міля  цілують тебе і бажають доброго здоров’я.

Оксаночка (власноручний підпис!)

Напиши Горсточці листа.

________________________________________________________________________________

Рідний мій хлопчику!

Ми з великим нетерпінням чекаємо від тебе листа про перший тиждень твого навчання у школі ім. Лисенка. Дуже, дуже мені хочеться, щоб ти не забував наших порад і щоб почував себе там не гірше, ніж у Кіцмані.

Як там у тебе з грішми? Вистачить грошей на цей місяць?

Настає осінь. Не простуджуйся. Якщо горло капризуватиме, то дістань десь там гілку алое і пожуй її. Ти знаєш, що алое рятує нас всіх від нежиті і болів горла.

В ці дні у Київ приїде Александр Мойсейович Шульдер. Він зайде до тебе. Прийми його дуже, дуже ласкаво. Ти ж знаєш, що це дуже рідна мені людина.

У нас немає нічого особливого. Працюємо. Галя щоденно грає по 3 години. Виходу немає, я стежу за нею регулярно. Оксаночка дзвонить своїм сміхом, бігає, грається. Міля здорова. Часто говорить про тебе.

Між 15 і 20.ІХ Шульдер приїде до Кіцманя. Готуємося його зустрічати.

Пиши, хлопчику, коротенькі листи, але частіше. Хай наша мама буде спокійна.

Обнімаю тебе, дорогий мій. Тато.

8.ІХ.1963 р.

м. Кіцмань

  1. S. Всі наші листи зберігай!

________________________________________________________________________________

 

Дорогий мій сину!

Ми з великим інтересом читаємо твої розумні змістовні листи і завжди радіємо, що ти в нас хлопець старанний, працьовитий, правильно дивишся на свої обов’язки і життя.

Нещодавно дядико Дмитро  вислав тобі посилку. Я не знаю, що він тобі послав. Мабуть щось непогане, правда? Не забудь написати йому негайно листа і подякувати. Він тебе дуже любить, часто розпитує про тебе. Ти написав Горсточці листа? Тьоті Ані  можеш не писати, Горсточці напиши.

Із твого листа видно, що твої успіхи в навчанні досить добрі. Це звичайно, мене дуже радує. Я думаю, що ці останні тижні чверті ти ще серйозніше попрацюєш, повиправляєш свої четвірки так, щоб на кінець чверті у тебе залишились одні п’ятірки. Ти зробиш це, правда? Це дуже треба зробити. Я чекаю цього від тебе.

Як там у тебе з грішми? Чому ти не пишеш про це?

Неодмінно пиши завжди, щоб ми тут не журились. Цими днями ми тобі ще вишлемо, щоб тобі вистачило на харчування до кінця місяця і щоб ти мав з чим приїхати на жовтневі свята додому. Ти хочеш приїхати? Добре, приїжджай. Тільки про одне не забувай: не думай ні про що, а тільки про свої заняття і здоров’я. Всі думки і всю енергію на навчання.

Настають холодні осінні дні. Як ти там одягаєшся? Чи не простуджуєшся? Дивись, хлопчику, щоб тобі там холодно не було. Ти знаєш, що в Києві, де немає рідних, важко і дуже незручно хворіти.

Тепер про нас. Ми з мамою працюємо, як завжди, у школі.

Особливих подій у нашому житті немає.

Галочка працює в цьому році набагато серйозніше. Програму з віолончелі вже виконала на І чверть. Едуард Георгійович  задоволений. Галя, мабуть, хоче навесні майбутнього року вступати до вашої школи. Я їй сказав, що туди можна вступити тільки після великої праці в Кіцмані. Ти їй частіше про це нагадуй. Я б хотів, щоб ви обоє вчилися там. Ти пишеш, що ваша школа дуже добра і важка. Ось тому б мені хотілося, щоб і Галя там вчилася. А карбованці, потрібні на харчування, мусять знайтись.

Оксаночка стала великою непосидою і пустункою. Весь день метушиться, часто згадує про тебе («Я їду до Володюски в Київ!»)…

Я працюю багато над романом. Часто відривають від роботи різні дріб’язки побуту.

Дядько Дмитро приходить до нас, бабуся буває щодня.

Будь здоров, мій дорогий хлопчику!

Всі домашні цілують тебе і бажають тобі міцного здоров’я, успіхів у навчанні.

Обнімаю тебе, мій сину. Тато.

17.Х.1963 р.

м. Кіцмань.

________________________________________________________________________________

 

Дорогі мої!

Перше. Цілую своїх дівчаток, яких давно не бачив.

Друге. Я постарався довідатись про Володині справи. Мене поінформували: роботу з укр. літератури писали 75 осіб, із них дуже багато двійок. Безпорадність, примітив, як каже Володя.

На 75 робіт – одна п’ятірка. Та п’ятірка належить Володі. Об’єктивна характеристика роботи: написана розумною людиною, яка вміє мислити, начитана, грамотна, вміє викладати послідовно логічно свої думки, мова образна, афористична (як у батька!). Роботу прочитали вголос, прослухали всі перевіряючі. Дехто сказав: – Видно, що її писав мужчина.

Мені передали, що перевіряючий роботу був просто зворушений. Він сказав: батько цього абітурієнта може гордитися своїм сином. Що ж, я завжди говорив, що вірю в Володю, в його хороші здібності.

Третє. Володюшка, день і ніч треба кувати фізику і хімію. Треба настроїтись на мажорний лад!

Ваше дело правое, мы победим! Зроби, хлопчику, зусилля, щоб ми були спокійні.

Цілую вас всіх!

3.VІІІ. 1966 р.

Тато

Як їсть Оксаночка?

Як її здоров’я? Софійко, займись нею.

Якщо бігає там і не слухає, і не їсть, і не хоче лікуватись, то забери її до Чернівців. Тут знайдеться влада, якій вона буде підкорятись.

________________________________________________________________________________

 

Дорога наша Софійко!

Одержали твої листи (І і ІІ) і дізналися, що ти там мучишся, екскурсії робиш по гуцульському краю, милуєшся карпатською природою. Ми, правда, не можемо похвалитися такою різноманітністю діяльності, але теж не нудьгуємо. Зайняті по горло хто чим. Я, наприклад, вирішив за три місяці написати дисертацію – тому встаю щоранку, о 7-ій годині, проводжу багато часу в бібліотеці, кожен день пишу. Хочу позбутись цієї дисертації, вона мені спокою все одно не дасть…Тож мушу доконати…

Спитай там у методистів з Івано-Франківщини, що вони знають про їхнього краянина з Рогатина (районний центр на Івано-Франківщині) Сильвестра Яричевського… Побачиш, що невігласи нічого не знають.

Ми з Оксанкою були в місті й купили їй за 6 крб. гарненькі сандалики, а то зовсім не мала в чому ходити… Була з Мілею в Малятинцях… Володя був на Тернопільщині, в знаменитих печерах.

Ми залишились з Галочкою на господарстві.

У Кіцмань я не їздив, хоч дуже-дуже треба поїхати.

Володя і Галя виступали на концерті загальноміському. Вони залишились незадоволені своїм виступом. Останній в цьому році буде 9 травня – гратимуть Сарасате.

Коли ти точно приїдеш, бо наш домашній народець збирається тебе зустрічати.

Цілую.

  1. S. Одержав з видавництва «Карпати» листа, в якому просять вислати 26 крб. за передрук казок.

________________________________________________________________________________

 

Дорогі наші Володюшка і Міля!

Я вже тобі писав, Володя, про нашу мандрівку по Дніпру. Ми приїхали до Бердянська, два дні покупались, а потім сиділи п’ять-шість днів у хаті. Оце сьогодні (19.VІІ.69.) вперше відчуваємо велику радість купання. Я вже засмаг, а Галя трошки, почорніло тільки обличчя, Оксанка з великою насолодою купається, не дуже хоче загоряти. Нікуди не ходимо (правда, були у Єгора Івановича), а сьогодні підемо до Кіма. Саша вивчає французьку мову, Свєта господарює, шиє з Галею, а тьотя Маруся з мамою годують нас, дармоїдів.

Володюшка, там у вазі на столі є повідомлення про те, що треба заплатити за розмову по телефону.

Якщо є у тебе там якісь гроші або у Мілі, то заплатіть, хай не росте пеня. Якщо до кінця місяця буде гарна погода, то наша поїздка виправдається, а коли будуть дощі і вітер, то краще було вдома сидіти і якимось корисним ділом займатися. Викінчи свої пісні. У тебе є час для того. Я вже дві дії «Капо» викінчив. Думаю, що до від’їзду закінчу всю п’єсу. Затримайте газети («Рад. Бук.», «Літ. Україну»). Цілую міцно, бажаю добре відпочити.

Тато

19.VІІ.1969 р.

________________________________________________________________________________

 

21.ІХ.69.

м. Ірпінь

 

Дорогі мої, любі, славні!

Одержав вашого листа, вірніше, від тебе, Софійко, й від Володюшки. Радий, що вдома у нас все гаразд… Жаль, тільки, що Оксаночка неохоче сідає за рояль… А треба, бо те, що засвоїть у дитинстві й ранній юності під тиском «тиранів» батьків, залишиться на все життя. Потім, коли людина виросте, нізащо на світі не вивче грати на фортепіано, скрипці чи віолончелі. Треба, Оксаночко, щодня, хоч по годинці. Приготуй мені подарунок на день народження – гарну пісню чи етюд і п’ятірочку у табелі музичної школи (по фортепіано, розуміється).

Плівки дістав ті, які мені були потрібні. Дякую. У Києві був один-єдиний раз. Шкода витрачати час на їзду, якщо вона не зв’язана з моєю дисертацією. Я просто, як у якійсь психологічній бурі – вдень і вночі за столом, над своєю роботою. Це зусилля…

Я мушу його зробити… Може, щось вийде позитивне з цього і матимемо спокій і достаток на багато років. А зусилля треба зробити і я його роблю. Треба б купити якийсь плащ і шапку, але я не знаю коли це зроблю… Живу в «начальницькому корпусі», кімната дуже гарна, затишна… Працюється добре, тільки машинка страшно капризує. Залив її якоюсь олією – два дні попрацювала дуже добре, а потім ричаги не стали рухатися. Бідував два дні, потім розібрав і промив непальським (так, так з Непалу). Тут один письменник з Донбасу приніс з собою аж дві бочки… Я не випив ні краплі, хоч спокуса була дуже велика, але машинку залив тим спиртом… Вже працює, моя славна… Ох, конячка вірна і терпляча…

Володюшка, напиши свої пісні – (з словами) «Журавлі», «Мальви» і ту – «як тебе не любити»… Я тут маю знайомих – пробивних хлопців, які і слова напишуть, і пісню проштовхнуть на радіо, на естраду тощо… Обов’язково надішли… Подзвоніть Литвинчуку (дізнайтесь його ім’я й по-батькові – напишіть мені). Що він думає зробити з п’єсою. Якщо нічого не думає – бог з ним… Я допрацюю й видам тут у «Мистецтві». Такі п’єси зараз потрібні.

Як там наша Міля, здорова, дужа, Оксаночка не примушує її плакати? Передайте їй привіт. Цілую Вас всіх міцно, ніжно, по-батьківському.

Ваш тато.

  1. S. Відвідайте бабусю…

Вона старенька і не бачить…

Хоче трохи поговорити… Відвідайте….

________________________________________________________________________________

 

Володимир Івасюк з одногрупницею Марією Соколовською, котрій присвятив «Червону руту»

Володимир Івасюк з одногрупницею Марією Соколовською, котрій присвятив «Червону руту»

Дорогий мій хлопчику!

Довго чекали вісточки від тебе. Вчора, нарешті, одержали листа й листівку і всі зраділи, як діти. Раділи від самого факту, що одержали від тебе листа, і тішились його змістом. Приємно ж було довідатись, що там у вас справжня військова служба, суворий режим і добра дисципліна. Дуже непогано, коли ми час від часу потрапляємо в умови, в яких випростовуємось, конкретизуємось у всьому.

Мама вже написала тобі про нову мою одеську одіссею. Правда, вона мене розсердила, бо забрала в мене ще 25 крб., які я міг використати для поїздки в Ужгород. Але дуже позитивне в цьому є те, що ВАК вже затвердив мене в званні кандидата філологічних наук, не чинив ніяких додаткових труднощів, не було зайвих рецензентських причіпок тощо. Пам’ятаєш низку малюночків, які я приніс у квітні додому від В. М. Лесина ? Останній малюнок – кіт у пориві радості: «Наша взяла!».Отака й наша радість. Диплом, мабуть, буде не раніше вересня. Що ж, зачекаємо.

До Ужгороду не їздив, цього року у мене виробилася якась відраза до залізнично-автобусної штовханини. Хочу хоч трошечки відпочити від усіляких справ і попрацювати в моральній рівновазі на своєму ліричному господарстві, яке за останніх два-три роки заросло густим бур’яном. Книгу казок ілюструватиме художник Г. В. Різник (той, що ілюстрував «Чарівне горнятко»).

Дядько Іван  почуває себе досить погано. Викликали швидку допомогу, приходив дільничний лікар – робили уколи, понавиписували всіляких ліків, дядько їх приймає, але покращення немає. Якщо стан його буде й надалі погіршуватися, то доведеться його госпіталізувати в першу міську лікарню.

«Баладу про дві скрипки» я відніс до двох газет – «Радянська Буковина» і «Зориле Буковиней». Думаю, що найближчим часом буде надрукована. Якщо вийде 16 липня, то я надішлю тобі один примірник.

Бажаю тобі міцного здоров’я, успіхів у військовій службі і доброго настрою. Я був би дуже радий, якби ти полюбив там якийсь вид спорту й продовжував його потім удома. Як колись у Кіцмані гантелі, пам’ятаєш. Дядько Іван шле тобі привіт, мама й Оксаночка цілують тебе, а Міля кланяється.

Обнімаю тебе, мій хлопчику.

Твій тато.

14 липня 1972 р.

м. Чернівці.

________________________________________________________________________________

 

Любий мій хлопчику!

 

Мама й Оксаночка поїхала до Берегомету до Галі на декілька днів, може, навіть на тиждень, а я залишився вдома, бо завтра, 16 липня, маю їхати в Городенку, щоб домовитися з майстрами-каменярами про надмогильну плиту для бабусі. Міля помчала до Малятинців. І ось ми з дядьком господарюємо.

Ось що трапилось. Сьогодні, 15 липня, біля 6-ої години вечора до нас приїхала працівниця обкому комсомолу Людмила Михайлівна Асмедіарова й сказала, що з Москви прийшло розпорядження, щоб чернівецький обком комсомолу негайно оформив всі твої документи для поїздки за кордон і вислав їх в понеділок, 17 липня. Документи – ще півбіди, а де ж я візьму 8 фотокарток, зроблених спеціально для закордонного паспорта? От і ситуація.

Я, звичайно, почав діяти. Перевернув весь твій фотоархів, знайшов декілька твоїх фотографій й подався до фотоательє, щоб перефотографувати й зробити потрібну кількість примірників. Уяви собі, всі фотоательє були вже зачинені, крім того, що на початку вул. Кобилянської. Там і розмовляти не захотіли про подібну роботу, хоч я їм обіцяв золоті гори. Відкладати на завтра, на неділю, цієї справи не хотілося. Подібні оказії не дуже часто бувають в житті.

Я ще раз подався до фотоательє, де вміють робити фото для закордонних паспортів. Дізнався, де живе фотограф, й пішов до нього. Довелося його умовляти й переконувати. Він поставив умову, бо, сказав, не хоче задарма псувати собі вихідний, пляжний день (у нас неймовірна спека). Я погодився з ним, сказавши, щоб мені завтра о третій годині були готові фотографії за всіма правилами.

Не знаю, що воно вийде. В понеділок зранку маю піти в обком комсомолу заповнювати якісь анкети на тебе. Припиняю писати, завтра продовжу.

16 липня 72.

Фотограф зробив 14 штук. Я йому виплатив гонорар і подався додому. Правда, подзвонив Л. М. Асмендіаровій про те, що фотографії вже є. Вона зраділа. Так мені, принаймні, здалося. Сказала, що не знає, куди тебе пошлють. Дізнаюсь в понеділок. Увечері біля 9-ї години вона прибігає і, запихавшись, кричить:

– Давайте швидко фотографії й дані про Володю, бо треба встигнути на поїзд.

Я не став нічого розпитувати. За 5 хвилин я їй написав всі дані. Вона сказала, що ти поїдеш у серпні місяці з комсомольською делегацією в Мюнхен на Олімпійські ігрища, й помчала якомога на вокзал, щоб передати все людині, яка їде до Києва чи в Москву. Оце й все. Поздоровляю тебе, мій дорогий хлопчику.

Ти знаєш, я схильний до висновків. На цей раз вони такі: мистецтво, література, музика вимагають від людини пекельної праці, болісних шукань і застольних мук, але вони вдячні тим, хто йде на самозречення – приносять чимало радості в житті.

Шлю тобі привіт від дядька Івана і від Мілі. Бажаю доброго здоров’я, радості, успіхів у вивченні військового мистецтва.

Обнімаю тебе, мій сину!

Твій тато.

16 липня 1972 р.

м. Чернівці.

 

Закінчення в наступному числі.